Проектом «Життя в мініатюрі» відкрився новий сезон арт-клубу, що розташований у Міськсаду (ресторан «Клара-бара»). Це проект двох дебютанток – Ганни Мартиновської і Реґіни Бронфман, які наважилися винести свої роботи на суд глядачів.
Ми рідко замислюємося про те, які проблеми постають перед молодим поколінням, як важко знайти себе в немилосердному світі, скільки мужності й завзятості необхідно для подолання тих перешкод і пасток, які доля готує кожному з нас, незважаючи на вік.
Вони, ці дівчата, різні, з неоднаковим життєвим досвідом, але з однаковим життєлюбством і бажанням самореалізації.
Зовсім юна, трепетна Аня Мартиновська малює з дитинства, закінчила художню школу, вступила до Московського архітектурного інституту – і тут життєві колізії ставлять перед нею нежартівливе випробування. Серйозну проблему фізичного виживання вона розв’язує, згадуючи дитяче захоплення, – створення власних ляльок. Всю гаму людських переживань – печаль, захоплення, мрійливість, смуток тощо – вона зображує, підбираючи ігрові персонажі («Дама з собачкою», «Арфістка» тощо) для своїх невеликих інсталяцій. Вона не тільки ліпить ляльку, але і знаходить потрібне вбрання, антураж, дрібні деталі, щоб донести до глядача той емоційний заряд, що спонукав її до створення даної мізансцени. Часом вона усмішлива, часом саркастична, часом мрійлива, як і її маленький художник, який мріє про свою улюблену музу.
Реґіна Бронфман проходить той же, майже той же, шлях. Випускниця ОНУ, яка закінчила математичний факультет, яка відчуває в собі сили і можливості, повинна протистояти проблемі «непотрібності», що гостро стоїть перед молоддю в нашому неоднозначному суспільстві. Проблема соціальна, яка своїм вістрям ранить душу майже кожної молодої людини. Слава Богу, що атмосфера на факультеті була творчою. Фелікса Ковальчик – відомий фотохудожник, вихователь, математик – яскравий тому приклад. Реґіна, згадуючи свої студентські замальовки, стала малювати. Причому, професійної художньої підготовки в неї немає. Вона сама освоює і комп'ютерні програми, і різні художні матеріали. Реґіна зізнається, що любить малювати вугіллям, що дозволяє її жагучій натурі відразу показати себе. Її цікавить спонтанна, красива лінія. Тексти її малюнків теж ігрові. То учасниця жанрових сцен, то млосна гейша, то Арлекін – все це личини її душі, які вона показує, посміхаючись, посміхаючись розстається з минулим.
Мені здається, що і цей дебют – тільки одна, маленька сходинка у великій праці подолання на шляху самореалізації. Але вона пройдена гарно і талановито обома дебютантками.
