Як випливає з повідомлень преси, Україна, не ставши ще повноцінним членом Світової організації торгівлі, вже проявила себе як серйозний гравець на європейському ринку соняшникової олії. Звідси і така пильна увага західних конкурентів до виробників цього продукту. Нещодавно виниклий скандал, пов'язаний з виявленням в одній з партій української соняшникової олії слідів нафтопродуктів, ще одне підтвердження тому. Одночасно це попереджувальний сигнал про те, що продуктам харчування, вироблених, і тих, що постачають на світовий ринок вітчизняні виробники, буде приділятися пильна увага як з боку виконавчих і контролюючих органів цієї організації, так і з боку самих учасників ринку. Новачків, як відомо, ніде не люблять і, як правило, висувають до них завищені вимоги. Тому п'ятирічний перехідний період, що нам наданий світовим співтовариством для адаптації до нових торговельно-економічних умов, необхідно використати для кардинального переоснащення усіх підприємств агропромислового комплексу, зокрема харчової і переробної промисловості, які планують у майбутньому експортувати свою продукцію.
Це давно зрозуміли акціонери ВАТ «Одеський олійножиркомбінат», тому ось вже протягом десяти років активно вкладають чималі кошти в технологічне обладнання і у цілому у культуру виробництва, що дозволяє підприємству впевнено почуватися на закордонних ринках продовольства. Одночасно тут займаються і розвитком сировинної бази, матеріально підтримуючи конкретні сільськогосподарські підприємства.
– До структури ВАТ «Одеський олійножиркомбінат», як самостійні юридичні особи, входять ТОВ «Агро – Інвест – Груп» і ТОВ АПП «Світанок» із цілою низкою господарств, розташованих у Миколаївському, Любашівському, Татарбунарському, Овідіопольському, Біляївському районах Одеської області, і одним господарством у Веселинівському районі Миколаївської області, – розповідає генеральний директор ТОВ АПП «Світанок» Андрій Потоцький. – У цілому це близько 40 тисяч гектарів ріллі. Притому наші засновники планують цей бізнес значно розширити.
– Все це пов'язано із забезпеченням надійної сировинної бази для олійножирового виробництва?
– Я сказав би, що це інший, паралельний вид діяльності акціонерного товариства, що переслідує мету підтримки сільгоспвиробника на новій економічній основі. Звісно, що і структура посівних площ відповідає всім агротехнічним нормам. Таким чином, соняшник займає в нас не більше десяти – п'ятнадцяти відсотків від загальної кількості посівних площ. Крім того, вирощуємо пшеницю, ячмінь, ріпак, нут і овочі. Тож в цілому культура землеробства в нашій агропромисловій галузі перебуває на досить високому рівні, нині завершується підготовка до збирання як ранніх овочевих, так і зернових культур.
– А от у декого створилося враження, що саме аграрний сектор акціонерного товариства сприяє стабільній роботі олійножиркомбінату.
– Щоб спростувати хибну думку, скажу, що олійножиркомбінат і, зокрема, екстракційний завод переробляє за рік близько 220 тисяч тонн насіння соняшнику. У середньому на місяць не менше 23 – 25 тисяч тонн, а на добу – близько 700 – 750 тонн або цілий залізничний состав. Наш же аграрний сектор дає на рік не більше 5 – 6 тисяч тонн насіння соняшнику.
– Звідки ж берете сировину в таких обсягах?
– Закуповуємо. І не тільки в Одеській, але і в інших областях України. Причому в умовах найгострішої конкуренції.
– Судячи із прилавків магазинів, та і того галасу, що здійнявся на Заході, створюється враження, що вся країна перейшла на виробництво лише соняшникової олії.
– Досить сказати, наприклад, що в Миколаївській області раніше не було олійножиркомбінату. Зараз таке підприємство вже діє. Торік, скажімо, на ньому щодоби перероблялося близько 400 тонн насіння соняшнику. Його ж проектна потужність набагато вища від нашого. Крім того, такі ж комбінати працюють у Вінниці, Кіровограді, Запоріжжі, Дніпропетровську, Донецьку.
– Інакше кажучи, обсяги виробництва соняшникової олії з кожним роком збільшуються, конкуренція всередині країни посилюється. Але чи означає це, що якість даного продукту відповідає світовим стандартам?
– У цьому і полягає проблема.
– Ви хочете сказати, що не всі наші виробники соняшникової олії зможуть конкурувати на світовому ринку?
– Гадаю, що не всі. І тут велике значення має як переробка самого насіння, так і розфасування і упакування остаточної продукції. А головне, на мій погляд, полягає в тому, що, судячи з виступів закордонних засобів масової інформації, робиться усе можливе, щоб не пустити Україну на ринок.
– Сумно і те, що і наш уряд ніби йде у фарватері цих настроїв, то забороняючи, то дозволяючи експортувати дану продукцію, замість того, щоб створювати сприятливі умови для міжнародної торгівлі, створюючи привабливий імідж вітчизняного виробника за кордоном.
– У зв'язку із цим скажу, що, починаючи з 1998 року, коли наша команда прийшла на комбінат, ми ніколи не працювали на склад. Коли ж увели квоти; місяці два-три тому, подітися було нікуди. Всі склади були забиті готовою продукцією. Слава Богу, здоровий глузд переміг, квоти скасували. Але хто відшкодує ті втрати, яких зазнали як виробники соняшникової олії, так і зерна?
Але я хочу повернутися все ж таки до теми якостей. Пам’ятаєте, торік Росія відмовилася закуповувати у нас сільськогосподарську продукцію. Справа у тому, що вона раніше нас перейшла на світові стандарти якості, а ми ще продовжуємо працювати за старим, радянським, стандартом. Не виключаю, що в цьому випадку була і політична складова. Але, головне все ж таки, якість продовольчих товарів.
– Отже, у нас провадилася не стільки конкретна робота щодо підготовки до вступу у світове співтовариство, зокрема у НАТО і Євросоюз, скільки розмови про наміри бути їхнім членом?
– Я, на жаль, особисто не бачу, щоб ця робота провадилася на високому, державному, рівні. Таким чином, ми, в принципі, не можемо вийти на той же європейський ринок з нашим м'ясом, молоком та іншими товарами. А, як кажуть, святе місце порожнім не буває. Не вийдемо ми на цей ринок, вийдуть інші, скажімо, та ж Росія.
– Те ж саме, після вступу до СОТ, може відбутися і з нашим вітчизняним ринком?
– Якщо ми не доможемося відповідної якості нашої продукції, а в межах загального ринку треба торгувати тільки товаром, що відповідає світовим стандартам, то ми можемо втратити і свій ринок. У підсумку на нього прийдуть інші члени СОТ, і ми змушені будемо підтримувати не свого, а закордонного виробника.
– Що, зокрема, робиться на ВАТ «Одеський олійножиркомбінат», щоб такого не сталося?
– Нагадаю, що коли у 1998 році нова команда прийшла на комбінат, він переробляв усього двадцять тисяч насіння соняшнику на рік. Скільки зараз переробляємо, я вже казав. Тому наші акціонери ще тоді взяли курс як на збільшення обсягів переробки, так і на підвищення якості продукції. У результаті зароблені кошти не проїдалися, а спрямовувалися на переозброєння виробництва, реконструкцію, встаткування як вітчизняного, так і закордонного нового технологічного обладнання. Велика увага була приділена якості. Досить сказати, що на кожному виробництві, у кожному цеху обладнана спеціалізована лабораторія, що не допускає браку при виробництві кінцевого продукту. Так, це коштувало чимало. Але і наша продукція сьогодні відповідає світовим стандартам, вона конкурентоспроможна, її із задоволенням закуповують не тільки на нашому, але і на закордонних ринках.
– А якби підприємство не розвивалося?
– Нас би просто не пустили на ці ринки. От і все.
– І дайте відповідь, будь ласка, на таке запитання: чому при існуючому надвиробництві соняшникової олії в Україні, вона так дорого обходиться споживачеві?
– Незважаючи на болісність цього запитання, відповідь на нього досить проста. Ціна соняшникової олії, як і будь-якого іншого продукту, формується від ціни сировини. На сьогоднішній день ринкова вартість тонни насіння – понад чотири тисячі гривень. А вихід олії – близько 42 %. До цього додайте податки, обов'язкові платежі у державний і місцевий бюджети, вартість енергоресурсів, транспортні витрати, заробітну плату, торговельні надбавки – і одержите справжню ціну тонни або літра соняшникової олії. Тобто, вона не може бути нижчою витрат на її виробництво і продаж.
