Ще в шкільні роки Людмила знала, що буде лікарем. А ще любила дітей, тож і з вибором фаху не було особливих вагань. Стала педіатром. Хоча суто за спеціальністю працювати не довелось. Чоловіка, теж лікаря, направили в Саврань, бо тут не було судмедексперта. А дружина, як та нитка за голкою, поїхала за чоловіком. На той час педіатрів в районі було достатньо. Довелося перекваліфіковуватись. Після курсів стала Людмила Кропивлянська завідувачкою інфекційного відділення. З того часу минуло двадцять літ.

– За цей період в нашому колективі не було жодного конфлікту, якихось сварок. Людмила Олександрівна з першого року роботи зуміла так організувати, згуртувати працівників, що ми стали ніби однією родиною. А створити хороший колектив досить непросто, – розповідає медсестра інфекційного відділення Ганна Перепелиця.

Схвальні відгуки про лікаря Кропивлянську чула від пацієнтів. А вони тут дуже різні бувають: і малюки, і зовсім старенькі дідусі та бабусі. Тож до кожного треба знайти підхід. Працювати з дітьми, а їх тут буває понад 50 відсотків, допомагає освіта педіатра. А професійні секрети цього специфічного відділення пізнала в процесі роботи.

Про те, що день у цієї лікарки не нормований, навіть запитувати не довелось, бо якось була свідком такого епізоду. Людмила Олександрівна купувала на ринку сир. В цей час задзвонив мобільний телефон. Вона уважно вислухала, що їй говорили, і, коротко сказавши «зараз буду», швиденько вийшла з молочного корпусу.

І того дня, коли я прийшла у відділення, аби поспілкуватись з Людмилою Олександрівною і сфотографувати, до неї буквально за півгодини кілька разів зверталися то по консультацію, то щось уточнювали, а то просто казали: «Вас чекає ангіна». Потім мені пояснили, що мова йшла про хворого, у якого ангіна.

Не раз доводилося бачити, як Людмилу Олександрівну спиняли просто на вулиці і просили дати пораду чи консультацію.

Дивлячись на тендітну, ще досить молоду жінку, навіть трохи здивувалась, коли почула, що вони разом з чоловіком виховали двох дітей. Син Віталій по закінченні Південноукраїнського педуніверситету імені К.Д. Ушинського та спеціальних курсів при медуніверситеті тренує дітей в одному з одеських спортивних клубів, а також працює масажистом.

Дочка Анна нині навчається в медуніверситеті на відділенні фармакології. Тобто обоє якоюсь мірою продовжують справу батьків. Як кажуть люди, котрі добре знають цю родину, діти такі ж старанні в роботі, як і Людмила Олександрівна.