Пам’ятаєте Висоцького? "Словно мухи тут и там, ходят слухи по домам…" Останнім часом колекція одеських чуток поповнилася ще однією "перлиною": мовляв, з подачі сесії Одеської обласної ради терміново закривають очний шпиталь інвалідів Великої Вітчизняної. Пацієнтів – на вулицю, персонал – незрозуміло куди, шпиталь – компанії-хапузі. Свавілля. Рятуйте, люди добрі!
Не дивно, що старі-інваліди, збуджені всіма цими "цінними відомостями" до краю, зустріли представників обласної влади дружним гулом: "Дайте нам дожити спокійно". І це при тому, що приміщення шпиталю на Бєлінського у непідготовленого відвідувача нічого, крім нервового ознобу, викликати не може. Бог з ними – обшарпаними стінами, антикварним харчоблоком та меблями, що розсипаються! Але самі легендарні ліжко-місця – впритул, скрізь – навіть у коридорі. Тут же прямо у нішах стін (навіть не в убогих тумбочках) – туалетний папір, рушники, баночки з кількою та ще якоюсь їжею, обривки газет ... Але старі, ті, що зібралися у коридорі, перелякані можливістю втратити навіть ці місця... Тому, коли з'ясовується, що до шпиталю приїхали представники обласної ради та облдержадміністрації, перші п'ять хвилин стоїть суцільний крик. "Ми вам не віримо". Поступово, щоправда, люди починають дослухатися до слів.
– Ви ж заслуговуєте на краще, – говорить начальник обласного управління охорони здоров’я Василь Лапай. – Ми проведемо реконструкцію у шпиталі на 15-й станції Фонтану, там буде новітнє обладнання і сучасні палати – щоб ніхто не лежав у коридорах. Пацієнтів переведуть туди – але це буде не сьогодні і не завтра, тільки по закінченні робіт. Ви зможете самі поїхати і порівняти. А до закінчення реконструкції ви будете лікуватися тут, як і раніше. Ніхто нікого не виганяє. Просто вам кажуть неправду і налаштовують проти ...
Люди поступово починають прислухатися, але вислухати позицію "чужинців" до кінця їм так і не дають. "Всі проти! Всі проти!", – голосить самотній чоловічий голос. Ще одна жінка похилого віку, пошепотівшись з медсестрою, починає ходити і підштовхувати ліктем хворих. "Треба кричати: "Ганьба!", – говорить вона пошепки.
– Ви розумієте – це типовий приклад конфлікту корпоративних інтересів співробітників шпиталю та інтересів територіальної громади, – знизує плечима Юрій Загоруйко, начальник управління з майнових відносин обласної ради. – Люди живуть поруч, не хочуть далі добиратися на роботу, хтось боїться втратити місце, головлікар дорожить своєю посадою – от і все. І вони свідомо вводять інвалідів в оману про те, що їх викидають на вулицю. А старі-інваліди, звичайно, дуже емоційно на це реагують ... Але ж ми збираємося їх тільки переселяти, причому не кудись – а до курортної зони... І це справа не одного року.
– А чому б вам і там, і тут не зробити реконструкцію? – кричать з натовпу.
– А ви самі де живете? На Молдаванці? Чому б вам собі не купити ще й квартиру на Французькому бульварі? Розумієте, немає грошей на все в обласному бюджеті. Не вистачає, – пояснює Загоруйко.
– То спасибі нашій владі, що до таких умов довели!
– Знаєте, цей об'єкт став обласною власністю всього кілька років. А за все, що тут відбувалося з 1949 року, ще при Йосипові Віссаріоновичу Сталіну, ми не відповідаємо ...
– "Не сыпь мне соль на рану", – затягує якась жвава бабуся. "А Президент до нас приїде?", – цікавиться її сусідка. Тим часом ми йдемо знайомитися з протилежною точкою зору.
– У нас була інша інвестиційна пропозиція! – стверджує головний лікар Анатолій Доброгурський. – Наша земля дуже дорого коштує. І нам пропонували замість цієї споруди збудувати п'ятиповерховий корпус по вулиці Пішоновській!
– А я вас запевняю, що такої пропозиції не було, – заперечує заступник голови обласної ради Дмитро Нікітін. – На жодній інвестиційній нараді! Нам, щоправда, пропонували проект на 1 млн доларів (або 5 млн гривень), але за такі гроші новий шпиталь не спорудиш – це просто смішно. Тому облрада довго шукала інвестора. Адже люди тут перебувають просто в нелюдських умовах. Коштів обласного бюджету не вистачає, а другого шансу найближчим часом розв’язати цю проблему у нас просто не буде. І якби ми завтра знову голосували на сесії за це рішення, я знову проголосував би "за", і мені б не було соромно!
– Ви знаєте, – починає розмову ще одна жінка похилого віку. – Ось у нас у Білгороді-Дністровському, закрили очну поліклініку. Теж обіцяли, що все буде добре, а тепер ... сюди направляють ... ( "У них було укрупнення", – підтверджує Василь Лапай). І тут теж – обдурять ...
– А ви знаєте, що в Одесі за схожим проектом спорудили новий будинок для людей похилого віку на Паустовського? І нікого не обдурили! Вигода – взаємна ...
– Ну-у-у... Це, мабуть, виняток ...
– Вони вже на сесії все вирішили: залишать вам 15 ліжок!, – вклинюється медсестра. І розмова починається по колу ...
Поклавши руку на серце, сказати, що цього разу конфлікт був остаточно розв’язаний – не можна. Але ж очевидно: головне звинувачення – "людей викидають на вулицю" – не відповідає дійсності. Лікувальний процес не припиняється ні на один день! А вже завдання депутатів при ухваленні інвестдоговору прослідкувати за тим, щоб інтереси ветеранів були максимально дотримані. Щодо кількості ліжко-місць – то тут потрібно попрацювати фахівцям. Можливо, при впровадженні нових методів лікування їх стільки і не буде потрібно. Щоправда, є певний відсоток хворих, які потребують саме консервативного лікування – але знову ж тут потрібні додаткові розрахунки.
Без погодження з великою кількістю інстанцій інвестпроект навіть не буде винесено на сесію облради а не те, що ухвалено. Коли буде готовий проект договору – тоді і можна буде вести предметну розмову. А таврувати презирством саму ідею – навряд чи справедливо. Пам’ятаєте, як у Висоцького? "И поют друг другу – шепотом ли, в крик ли. Слух дурной всегда звучит в устах кликуш. А к хорошим слухам люди не привыкли. Говорят, что это выдумки и чушь".
