КАЧАН АНАТОЛІЙ. ХВИЛЯ ХВИЛЮ ДОГАНЯЄ. ЛІРИЧНІ ТА ІГРОВІ ВІРШІ ДЛЯ ДІТЕЙ. ОДЕСА, «МАЯК», 2007.

Зіткана з марева українських степів і романтизму чорноморських вітрил, поезія Анатолія Качана витворює якусь особливу ауру сонячності і святості дитинства. Кожен вірш його – це своєрідний заклик, що немовби зринає звідкись із глибин степу і незвідності моря, спонукаючи юного читача будь-що віднайти – свій човен, свій маяк, своє село, свій острівець посеред моря, або й серед степу, але обов’язково віднайти його для себе, відкрити, глибинно пізнати і… щасливо всміхнутися своєму відкриттю.

Народжений на ковиловому березі Південного Бугу, на хвилях степу і моря виколисаний, поет звертається до юних читачів своїх, як до земляків-ровесників, разом із ними мандруючи у власне, вже далеке, але все ще омріяно-незабутнє дитинство, що все ще кличе його із синьо-зеленої межі моря і степу:

Ген у морі яхта біла

Ловить вітер у вітрила.

А на кручі біля хати

Дві тополі височенні

Хочуть вітер упіймати

В паруси свої зелені.

А з полів на косогорі,

З володінь перепелиці,

Линуть-котяться до моря

Хвилі ярої пшениці.

Десь отам на виднокрузі,

Коли дмуть вітри південні,

Зустрічаються, мов друзі,

Хвилі сині і зелені.

(«За лиманом море грає»).

До цієї книжки Анатолій Качан прийшов досвідченим, знаним в Україні поетом, в доробку якого – кілька поетичних збірок, і добірки творів якого давно вкорінилися в шкільних підручниках та посібниках для позакласного читання, у розрахованій на студентів вищих навчальних закладів хрестоматії «Рідне слово», та на сторінках таких відомих періодичних видань для дітей, як «Барвінок», «Однокласник», «Соняшник».

Добре опанувавши основи вікової психології, Анатолій Качан відповідно сформував і «віковий словник» своїх творів, який дозволяє йому спілкуватися зі школяриком-читачем без зайвого сюсюкання, цілком доступною, прийнятною, епітетно та метафорично збагаченою мовою. Письмо його образне, евристичне, саме таке, яким і слід вводити юного романтика у світ отієї небуденної буденності, яку святешно дарує нам кожен день дитячого пізнання; у світ порівнянь, підтекстів і неординарного світобачення:

До

Сходу

Сонця,

На світанні,

Біля старого

маяка

Біліє парус на лимані –

Трикутний лист від моряка.

З особливою філологічною доскіпливістю та філігранністю поводиться поет у циклі так званої ігрової поезії – «Язик до Києва доведе», в якому, в підзаголовках до віршів, віднаходимо роз’яснення-визначення: «звукограй», «буквограй», «словограй», «гра зі словами-двійниками», «...зі словами-перевертнями», «…з прикметниками», «фразеологічні ігри»... Причому виписано все це легко, дотепно, а головне, пізнавально:

Горобина біля ганку

Дуже схожа на циганку.

Цілий день на горобині

Чути сварки горобині

або:

Комишеві плавні,

Весел рухи плавні.

Човен, як і слід,

Не лишає слід.

Досить доречно сприймається і порада, яку поет дає у своєму вступному слові-звертанні до читачів: « У цій збірці ви зустрінете вірші, навіяні враженнями тих далеких уже років: «Річка сховалась», «Забіліли сніги», «Вечір у степу»… Навіщо я все це вам розповідаю? Лише для того, щоб ви дорожили кожним днем, цінували кожну мить свого дитинства, коли все в навколишньому світі бачиться і сприймається ніби крізь магічний кристал. Те, що саме винесете ви з дитинства, матиме виняткове значення в майбутньому. Можна сказати так: якщо вдалося дитинство – вдалося і все життя».

А всіма творами своєї поетичної, мариністично-степової збірки Анатолій Качан доводить, що і сам він, і його ліричний герой проводив дні свого дитинства, пізнаючи таємниці навколишнього дивосвіту, відкриваючи душу дерева, птаха, ріки і всього сутнього на землі – власній душі. І в такий же мудрий, єдино вірний спосіб закликає юного читача відкрити свою душу – поетичній душі своєї книжки.