– Мы верим: в юбилейный час
Тобою сделано немало,
Но ты – единственный из нас,
Кто может все начать сначала.
Це – присвята Семену Самійловичу Крупнику, людині, яка стала не просто легендою нашого міста, але і його уособленням. Запитаєте в будь-якого одесита про Семена Крупника – немає людини, яка не знала б відомого артиста. А біля театрів – музкомедії, де грав довгі роки, та російського драматичного, у якому працює зараз, – без автографа навіть гості Одеси не відпустять. Це справді всенародно улюблений артист.
– Скажу вам по секрету, – посміхається Семен Самійлович, – що для артиста, та й для людини будь-якої іншої професії, якою кожний покликаний займатися, важливим мірилом власної стабільності є пряма пропорція успіху у своїй роботі. А звідси – усе інше.
П'ятдесят років грає артист на одеській сцені.
– Семен Самійлович – фантастичний трудівник і в театрі, і у житті, – стверджує Олег Школьник, народний артист України.
Акторству його навчали у московській школі-студії театру ім. Вахтангова. Вже на третьому курсі С.С. Крупника запросили працювати до театру міста, "якого немає на карті" – Челябінськ-40. Це була головна резиденція І.В. Курчатова, де вчений-атомник першим відкрив спосіб одержання збагаченого плутонію. Тоді на рік артист грав по п'ять-шість нових драматичних ролей. Театр згодом став музично-драматичним, і Семену Крупнику запропонували грати ролі комічні. Робота у цьому театрі стала великою акторською школою, із багажем якої Семен Самійлович і приїхав до Одеської оперети. Він, уродженець Вінницької області, ніколи не забував своїх українських коренів. Тут він став партнером Михайла Водяного, Людмили Сатосової, Євгенії Дембської...
Відповідно до рівня таланту серед цих людей С. Крупник був рівним, але його не приваблювала столиця, хоча запрошення туди були. Одеська тема у житті й на сцені стала головною.
– Я зіграв в усіх класичних оперетах Кальмана, Легара, Штрауса, які в театрі становили одну третину репертуару, – згадує артист. – Але найпривабливішим було інше – сучасні теми. Кожні півтора-два роки в нас виходили вистави на одеську тематику: "Біла акація", "Даруйте коханим тюльпани", "Чорноморський вогник", "Господиня раю"...
У театрі зіграно десятки ролей, які принесли любов та визнання публіки. Але були не лише вистави. Саме Семен Самійлович "оживив" Дюка де Ришельє, який став "учасником" і одеської "Гуморини", й інших дійств, які полюбилися одеситам. Безмежно люблячи свою публіку, С. Крупник подарував їй ще один цікавий образ в одеській інтерпретації – Остапа Бендера.
Одеський театр любили в усьому Радянському Союзі й знали його вистави: "На рассвете", "Четверо з вулиці Жанни", "Біля рідного причала", тому що одесити дотепно і весело виражали усі сподівання, думки та надії свого міста. Але життя розвивається по спіралі, а іноді й по синусоїді. "Иных уж нет, а те – далече…" Семен Крупник разом із близькими колегами-друзями став працювати в муніципальному шоу-театрі "Ришельє". Одесити і сьогодні пам'ятають його іскрометні вистави: "Тихо, ша, ми едем в США", "Королева Молдаванки" та ін. Із цими виставами наші артисти зачарували російськомовні Америку, Ізраїль, Німеччину...
У той час головною партнеркою Семена Самійловича була Людмила Сатосова, народна артистка України, з якою було зіграно, до речі, й першу роль в Одесі, у опереті "Фіалка Монмартра".
– Семен завжди дуже зібрана і обов'язкова людина, яка дуже скрупульозно ставиться до кожної ролі, – відзначає Людмила Іванівна.
У російському драматичному театрі зіграно ролі у виставах "Акомпаніатор", "Вій", "Степан Разін" та інших. І знову оплески, квіти, посмішки і – дороги: гастролі, виступи.
А ще артист має талант бути батьком, дідом, а також рибалкою і фотографом на дозвіллі. Він значимий для своєї сім’ї та для одеситів, які тепер живуть по усьому світі. Син Андрій визначає роль батька глобально:
– Батько несе свою певну місію – допомагає людям жити. І не лише зі сцени. Він – громадська та державна людина. У роки перебудови ми з ним розробили нову систему стимулювання акторської праці, яка здобула високу оцінку у тодішніх керівників країни М. Горбачова та Є. Лігачова. Він свого часу організовував роботу щодо будівництва нового будинку театру оперети. Він сприяє розвитку фонду "Гмілус Хесед". Говорячи сучасною мовою, батько – професійний соціальний менеджер. Його головна роль в житті – нести добро людям, і вона йому вдається повною мірою.
Своє ставлення до батька другий син Михайло виражає у своїх піснях, які виконує Семен Самійлович на концертах:
– Сердце артиста бьется так быстро,
В нем – сотни жизней запас.
Да, верьте артисту, цените артиста,
Артист – отражение вас.
А ще Семен Самійлович любить свій автомобіль, завдяки якому всюди встигає. Любить зустрічати світанок. І найбільше боїться неробства – з радістю йде на репетиції нових та старих вистав. Завжди радіє успіхам колег-артистів. Вважає, поки що є робота – треба жити і творити.
Самим фактом свого перебування на сцені він творить і виховує: будь-якою роллю формує мораль. І С.С. Крупник, народний артист України, вважає, що робить "все-таки это правильно". Коли у 80 років артиста раді бачити на сцені колеги та глядачі, коли саме його заступник директора Московського Малого театру В. Подгородинський відзначає як провідного актора Одеського російського драматичного театру – це, безумовно, тішить. І у цій затребуваності, яка підтримує дух життя, щастя людини і артиста.
