У Донецьку пройшла міжнародна конференція «Ефективне управління і адміністративно-територіальний устрій регіонів України», організована Донецькою обласною радою і Асамблеєю європейських регіонів (АЄР). Ця неурядова організація, створена у 1985 році, нині поєднує 360 учасників із тридцяти країн. Україна є членом АЄР уже п’ять років. Нашу область на конференції репрезентував заступник голови обласної ради Георгій АРАБАДЖИ.
– Георгію Івановичу, взаємини регіонів і центру викликають проблеми не лише в Україні, але й у наших благополучних сусідів. Як їх вирішують у Європі?
– Почну з того, що конференція була дуже цікавою і представницькою. До Донецька приїхали Генеральний секретар Асамблеї європейських регіонів Клаус Кліпп а також фахівці із Швейцарії, Іспанії, Німеччини, Австрії, які виступили з доповідями щодо різних аспектів адміністративно-територіального устрою. У форумі взяв участь міністр регіонального розвитку і будівництва України Василь Куйбіда. З доповідей учасників можна зробити висновок: проблеми нашої країни зовсім не унікальні. Візьмемо Іспанію. Її представники відзначили, що якщо українській демократії сімнадцять років, то іспанській – усього тридцять. Після падіння диктатури Франко країну, можна сказати, захльоснула свобода. Виникли відцентрові тенденції в Країні Басків і Каталонії, і Мадрид змушений був надати цим регіонам права автономій.
Іноді за такими процесами спостерігаються сепаратистські настрої. У своєму виступі Клаус Кліпп відзначив, що в Європі дуже обережно ставляться до поняття «сепаратизм», ініціатива знизу необов’язково може мати руйнівний характер, вона може бути і творчою, і завдання органів влади в тому і полягає, щоб вірно оцінити ситуацію і створити умови для гармонійного розвитку як регіонів, так і держави в цілому.
– Але не у всіх країнах Старої Європи є проблеми із самовизначенням територій.
– Цілком вірно. Австрія і Німеччина мають федеративний устрій, однак про подібні труднощі давно забули. Справа тут у вищій політичній культурі, у глибоко вкорінених демократичних цінностях. Але у цих успішних країн є складнощі, серед яких – перекоси у рівні соціально-економічного розвитку різних регіонів. Раніше ці процеси нівелювали шляхом простого перерозподілу доходів. А тепер запровадили нововведення: наприклад, один регіон може безпосередньо, а не через Державний бюджет, допомогти іншому.
Таким чином, можна сказати: створюється система не лише вертикальних, але і горизонтальних фінансових взаємин між регіонами.
– Які перспективи адміністративно-територіальної реформи в нашій країні?
– Про неї дуже багато говорять напередодні виборів. Потім усе вщухає. Так триває уже добрий десяток років. На конференції була презентація цікавої ініціативи: на базі Новоазовського району Донецької області провести пілотний проект, у процесі якого районна рада сформувала б виконавчий орган влади. Проект передали до Верховної Ради, Кабінету Міністрів України ця ідея становить інтерес і для нас. Голова обласної ради Микола Леонідович Скорик дав мені доручення уважно її вивчити. Бачите, питання дуже складне, експеримент виходить за рамки Конституції. Фактично змінюється вся структура управління, формування бюджету. Підходити до такого проекту потрібно обережно, але в цілому кроки донеччан схвалюю: якщо центр нічого не робить, ініціатива повинна виходити від місцевих органів влади.
Якщо не поставити все з голови на ноги, не підійти до цього питання системно, розмови з цього питання триватимуть ще 10 років.
– Що, на Ваш погляд, найбільш складно у здійсненні такої реформи?
– Реформа не повинна зводитися до зміни меж районів. Потрібно зробити так, щоб будь-який крок служив поліпшенню життя конкретного громадянина. Дев’яносто відсотків соціально-економічних програм здійснюється на місцях, але левина частка коштів з цією метою приходить із Києва.
Особисто моя думка – реформування повинно початися з фінансової реформи і, насамперед, необхідно відійти від горезвісної формульної методики формування бюджету, який абсолютно не стимулює до розвитку регіонів, а є прямим шляхом до депресивності. Паралельно провести перереформування розподілу коштів між урядом і регіонами, дотримати балансу інтересів на всіх рівнях, так званих регіонів донорів та решти територій. Це перший етап. Він зрозумілий кожному громадянину, несе реальне поліпшення в житті людей по всій країні. Знизить рівень корупції. І, найголовніше, не потребує жодних, я підкреслюю, жодних фінансових витрат. Для цього необхідна політична воля, аркуш паперу і ручка. Все. А вже потім можна зайнятися усім іншим.
– А може, центр просто боїться, що згодом заможні області просто перестануть відраховувати кошти до Держбюджету?
– Україна – єдина країна. Всі добре розуміють, що за об’єктивними причинами у різних регіонів неоднаковий економічний потенціал. От у нас є чудові землі, працюють порти, інші підприємства, які дозволяють наповнювати скарбницю. Деякі області позбавлені таких джерел, отже, ми зобов’язані ділитися з ними своїми доходами. Але Одещина повинна бути зацікавлена в тому, щоб заробляти гроші! Потрібно чітко знати, яка частка надходжень залишиться в області. А зараз так – що краще працюєш, то більше заберуть. До речі, депресивним регіонам слід надавати субвенції не для проїдання, а у вигляді інвестицій в економіку. Що стосується побоювань хаосу та самоправності, що може нібито стимулювати до прагнення вийти з боргової ями, виникнути при посиленні місцевої влади, гадаю, вони необґрунтовані. Територіальні громади просто не дозволять дестабілізувати ситуацію.
З початку цього скликання в нас 8 громад відкликали своїх керівників. Одна – ухвалила рішення щодо створення нової громади, ми і Верховна Рада їх підтримуємо. Дуже цікава зароджується тенденція, починається новий етап у житті нашого суспільства – формування практичного народовладдя. Але це вже інша тема розмови.
