Одного літнього вечора місцина за селом Кам’яне, ще не сплюндрована сучасними варварами, раптом наповнилася запахом польової кухні. А коли випадкові перехожі, заінтриговані ще й вервечкою диму, що підіймався над верхівками дерев, прямували на ці орієнтири, перед ними несподівано з тіні крислатих дубів та кленів виринали намети. Ще далі, біля вогнища, уміло пристосованого для приготування їжі, було видно козацький хрест з усією атрибутикою, біля якого, як і годиться, стояла варта. Трохи ліворуч, там, де протікає відоме всім джерело Кішево, з’явилися східці, що збігають вниз. Для зручності їх обрамили ще й своєрідними поручнями. А ось і самі козаки. Одні наводили лад у своїх наметах, інші порядкували на кухні, під яку пристосували накриту альтанку, інші переглядали брошури: "Українська пісня", "Народно-визвольне повстання "Коліївщина", "Чорноморські гайдамаки: козацькому роду нема переводу". А починалося все так.
Коли Чорноморське гайдамацьке з’єднання Українського козацтва попросило у сільського голови села дозволу розбити свій табір біля джерела Кішево і разом зі своїми дітьми оздоровити там протягом п’яти днів кам’янських школярів, порадившись з директором школи Л.М. Підгородецькою, вчителями і батьками, Віктор Олексійович Химич дав згоду. Тим паче, що програма оздоровлення мала ще й навчально-виховний характер. І ось вісімнадцять місцевих учнів, п’ятнадцять дітей з Одеси під керівництвом шести дорослих - Одеського міського отамана, булавного УК В.І. Кірова, отамана М.В. Матвієнка і чотирьох студентів-істориків ОНУ ім. І.І. Мечникова, а також вчителів Кам’янської ЗОШ – стали справжніми козаками.
День юних козаків розподілений по хвилинах.
Підйом о 6-й годині ранку. Потім – шикування, тренування, санітарний час, 2-3 години навчального часу, де вивчається світова історія, історія України, історія села Кам’яного, розучуються українські народні пісні. До того ж діти самі готують собі їжу (продуктами допомагають батьки, сільський голова), ловлять рибу, чергують вночі. Є особистий вільний час і час для ігор. І все – в суворих рамках. Дисципліна тут перш за все. Проте дівчатка і хлопчики не скаржаться. Їм подобається відчувати себе дорослими, нести відповідальність за себе і свого товариша. Не відстає від своїх дванадцяти-тринадцятирічних друзів і найменший козак – чотирирічний син В.І. Кірова Володька. Він знає: козаки не плачуть і додому не просяться. На певний час їхній дім тут, де природа дає їм свій прихисток.
Придивитися до козацького способу життя завжди є охочі. Бо це й справді цікаво. Їх радо зустрічають, відповідають на поставлені запитання. Одного дня навідався до козаків і голова районної ради Микола Васильович Бадюл. Він цікавився розпорядком дня, враженнями дітей. Після цього вони ще більше пройнялися почуттям гордості за свою козацьку приналежність. І, напевне, коли розпочнеться новий навчальний рік, вони на уроках народознавства обов’язково скажуть: "Ми теж були козаками".
РS. На сьогодні козаки згорнули свій табір. Та дружба між одеськими і кам’янськими школярами, що зародилася біля джерела Кішево, воно дало пристановище юним козакам, залишиться, напевне, надовго. Діти обмінюються телефонними дзвінками та повідомленнями і планують знову зустрітися.
