ВОСКРЕСІТЬ ПОЛЕ, НЕХАЙ ДАЄ ХЛІБ!
Читаючи в "Одеських вістях" повідомлення щодо збирання хлібів, відчуваю глибоку вдячність до людей, які працюють на полях. Ось і коровай нинішнього року – справа роботящих рук механізаторів, комбайнерів, агрономів, усіх хліборобів, за що їм величезна честь та велике спасибі. Праця їхня годує нас – їхніх батьків, дідусів, бабусь і дітей. Ми пишаємося, що у багатьох районах зібрано високий урожай озимих та ярих, що подекуди перевищує 40-50, а часом і до 60 центнерів з гектара.
Коли Президентові України вручали снопи нового врожаю, він запитував керівників області: які труднощі заважають збирати ще більше?
Ось що я хотів би сказати з цього приводу. Є в нас поля площею до 150-200 гектарів, їх не одразу розглянеш за лісопосадкою, біля залізничного переїзду. Вони тягнуться уздовж траси до села Кам’янки Роздільнянського району. Це наділи, роздані за ініціативою ради ветеранів інвалідам, пенсіонерам та іншим малозабезпеченим людям навесні 2008 року. Багато років ці землі лежать, поховані під бур'яном.
Люди, проходячи повз це місце, не можуть зрозуміти, як можна так нешанобливо ставитися до землі-годувальниці, найголовнішої цінності, адже вона дала б тут не меншу, а то й більшу врожайність! Не можна занапащувати та відвертатися від неї, гріх це! Свята справа – воскресити на благо людей. Нехай подумають про це господарники, яким дана влада!
Мені 93 роки, я інвалід І групи, але не можу залишатися осторонь, коли бачу таке ставлення до землі!
А.В. ТИМЕНЮК, м. Роздільна
У «ЮВІЛЕЙНОГО» – ЮВІЛЕЙ!
Нашому садово-городньому товариству "Ювілейне" виповнилося 20 років. Спочатку в ньому нараховувалося 1500 членів. А коли почалися труднощі, нам довелося розділитися на кілька товариств, і тепер нас залишилася всього третина. Проте, справи в нас складаються непогано. Із 532 чоловік в літній час на своїх "дачах" мешкають 200 чоловік. У нас є свій "офіс". Раніше нам доводилося їздити до Іллічівська, там ми орендували підвальне приміщення, але це було не дуже зручно. Садівники вирішили зібрати по 50 гривень, придбати контейнер, встановили його на території "Ювілейного", тут і розташувалося правління. Тепер ми вирішуємо усі питання, пов'язані із подачею води, електроенергії й т.п. просто на місці. Ми дуже вдячні нашому голові Ф.Ф. Кафті за гарну організацію справи.
А ще нам дуже подобається, що не потрібно страждати із перевезенням вирощеного врожаю з саду до міста. Ось вже чотири роки з 25 травня по 30 вересня ми користуємося електричкою Білгород-Дністровського напрямку. Зупинка на станції надійно захищає від дощу та сонця, вивішено розклад руху електропоїздів. На початку цього року закінчилося спорудження вкороченої платформи на нашій станції "25-й км". Одеською залізницею з цією метою було витрачено 30 тис. грн.
А.І. КОТОВ, пенсіонер, член садово-городнього товариства «Ювілейне», м. Одеса
ПУСТІТЬ АВТОБУС ЗА МАРШРУТОМ ОВІДІОПОЛЬ – БІЛЯЇВКА!
Допоможіть поєднати маршрутом Овідіополь і Біляївку. Зараз, щоб дістатися з одного міста до іншого, потрібно обов'язково заїжджати до Одеси. Але занадто вже багато часу і сил затрачається, якщо їхати через обласний центр. А прямий автобусний маршрут між цими містами і вигоду приніс би, і людям зручність. Молодим простіше переносити випробування в дорозі, а от нам, старим, далеко не кожному це під силу. Начальство знає про цю пропозицію, дає обіцянки, час минає, а справа не рухається.
Нехай би не весь тиждень возив нас автобус, а хоча б по суботах і неділях. Ми готові платити обумовлену накладними витратами суму за проїзд, лише б їздити прямим маршрутом. Сподіваюся, мій лист у газеті допоможе швидше вирішити це питання.
Ю.К. ХУДОБА, м. Біляївка
ПЕРЕВІРКА НА ДОРОГАХ
Мешканець Одеси Сергій Федорович Резинець пише про те, як важливо в житті залишатися не лише майстром своєї справи, але й порядною людиною, яка з повагою ставиться до довколишніх.
Він розповів про один із колективів, де таким прикладом служить керівник. Це начальник сервісного автоцентру № 3, що на Ленінградському шосе, Віктор Володимирович Даниленко.
З ним С.Ф. Резинець знайомий давно, і лише у його центрі ремонтує свою "таврію" – тут привітно приймають усіх клієнтів, швидко і якісно усувають будь-яку поламку. І майстри цехів, і слюсарі, і електрики роблять усе, щоб автомобіль за жодних умов не підвів водія. У СТО є склад запчастин, то ж не потрібно бігати по ринках у пошуках необхідних деталей. Не було випадку, щоб чогось раптом не виявилося. Усе це – турбота начальника про клієнтів, про добре ім'я підприємства. Розмовляючи із В.В. Даниленком, Сергій Федорович поцікавився, як йому вдалося створити такий високопрофесійний, дисциплінований та дружний колектив? Відповідь була короткою: насамперед, потрібно самому людиною бути, тоді й підлеглі будуть дисциплінованими, а стосунки – добрими.
С.Ф. Резинцю, як і будь-якому водієві, доводилось потрапляти в складні ситуації. Якось на Дніпропетровській дорозі в нього на повороті заклинило передні колеса, від спеки й перегріву гальмова рідина не надходила із головного гальмового циліндра, колодки намертво прилипли до дисків. У таких випадках потрібно або чекати, доки колеса охолонуть, або зробити так, щоб гальмова рідина знову перекачувалася. На місці пригоди утворилася автомобільна пробка; водії, м'яко кажучи, нервували, але машину в цьому випадку навіть на узбіччя вивести не можна. Сергій Федорович – інвалід, швидко самостійно відвернути болт не міг. Його донька збігала на станцію техобслуговування, яка розташована за сто метрів, але там запропонували викликати евакуатор.
– Слюсаря на моє прохання прислати навідріз відмовилися, – пише ветеран. – Ось тут-то мені й згадалися слова Віктора Володимировича про людяність, а заразом і інший випадок із моєї водійської практики. Він стався у центрі Одеси, тоді в машині відмовив стартер. Я зателефонував до Даниленка, і вже через півгодини надісланий ним електрик замінив стартер, а мені залишалося лише заїхати до центру, щоб розплатитися та подякувати Віктору Володимировичу за чуйність.
Багатьом працівникам цього підприємства я хочу подякувати за відмінний сервіс та щирість – майстрам своєї справи Андрію Скреблюкову, Руслану Чеботарьову, Віктору Гаврилюку, Олександру Федорову, Ксенії Кіскіній. На них рівняються й інші члени колективу. Клієнтів, яких вони обслуговують, дуже зворушує те, що ці люди працюють на совість і не беруть чайових.
СТРІЛЯЮ В ЗАЙЦЯ БЕЗ ПРОМАХУ!
Ветерани, люди похилого віку надсилають безліч листів зі словами вдячності на адресу медпрацівників, лікарів, які не лише лікують їх, але і зігрівають теплом душі, турботою у важкі дні хвороби.
Ось що Т.І. Вальчук із с. Соше-Острівське Великомихайлівського району написала про заслуженого лікаря України, завідувачку кардіологічного відділення Одеської обласної клінічної лікарні Надію Григорівну Мартинову і лікаря Ірину Тодієвну Хом'як: «Золоті руки, справжній талант, вони повертають людям радість життя, вселяють віру в зцілення. Мені ніколи не доводилося чути (хоча я прожила вже 76 років), щоб, заходячи до палати, лікар говорив так, як Ірина Тодієвна: «Я вас усіх люблю і пам'ятаю».
У моїх рятівників слова не розходяться з ділом. Вони сказали: «Ми вас вилікуємо», і кожен день справді приносив полегшення. Низький уклін вам за невтомну працю».
А житель с. Бендзари Балтського району Сергій Микитович Ярован, ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник Яссько-Кишинівської битви, боїв на Віслі і Одері, штурму Берліна, старший лейтенант у відставці, інвалід 1-ї групи у своєму листі згадує про те, що дотепер захоплюється полюванням.
Яку ж тверду руку потрібно мати, яке зірке око, щоб у 85-річному віці не залишити таке непросте захоплення!
– Ходжу на полювання, займаюся своїм улюбленим видом спорту, стріляю зайців без промаху, живу на повну силу – і все це завдяки золотим рукам офтальмологів, які повертають людям зір і радість життя в Одеському обласному очному шпиталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, – пише Сергій Микитович. – Тут кожен член колективу, лікарі, медсестри сумлінно ставляться до своїх обов'язків, до таких непростих пацієнтів, як ветерани. У цьому чимала заслуга головного лікаря Анатолія Івановича Доброгурського. Він і сам, при всій його зайнятості, ніколи не залишає без уваги прохання або запитання людей, які звернулися до нього.
Анатолій Іванович повернув мені зір, адже я ледве не втратив надію.
Зараз я без окулярів читаю газети, за 7 кілометрів бачу трубу котельні молочного комбінату – це чи не диво! От би так наші депутати у Верховній Раді працювали!
Велике спасибі, дорогий Анатолію Івановичу, за Вашу важку працю і щиру турботу про нас, ветеранів, дякую усьому колективу шпиталю!
ЦЕ СПРАВЖНІЙ ЛІКАР
У ці дні відзначає 50-річчя лікарської діяльності наш колега – Всеволод Захарович Зубаренко. Багато хто знає його як чудову людину і високо оцінює професійні якості Всеволода Захаровича.
Він почав працювати клінічним ординатором у 1952 році після закінчення Хабаровського медінституту, і вже через п'ять років став завідувачем крайового відділу охорони здоров'я в Хабаровську. До Одеси переїхав у 1959-му, і тут посідав цю високу посаду з 1971 по 1984 рік. Ми пам'ятаємо, як з його ініціативи в обласній психіатричній лікарні №2 було побудовано лікувально-діагностичний корпус на 500 ліжок із трудовими майстернями на 150 робочих місць. Вперше в Україні відкрилися психіатричні і наркологічні відділення в центральних районних лікарнях. Облздороввідділ підтримав ініціативу головних лікарів психіатричної лікарні № 2 і обласний психоневрологічний диспансери про створення наркологічних відділень при заводах і великих будівельних організаціях.
Понад 18 років Всеволод Захарович працює завідувачем організаційно-методичного консультативного відділу обласного психоневрологічного диспансеру, надає велику практичну допомогу районним психіатрам.
За заслуги у сфері охорони здоров'я В.З. Зубаренко нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани», багатьма медалями, йому присвоєне звання Відмінника охорони здоров'я України.
Вітаємо з ювілеєм і бажаємо Всеволоду Захаровичу активного довголіття, міцного здоров'я і добробуту.
Колеги і друзі, м. Одеса
