УКРАЇНІ ПОГРОЖУЮТЬ НЕПРОЛОНГУВАННЯМ «ВЕЛИКОГО ДОГОВОРУ»
Широкомасштабний Договір про дружбу та співпрацю між Україною та Російською Федерацією, укладений у минулому столітті із надзвичайними складнощами, у ці дні переживає чи не найвизначальніший момент свого 10-річного «життя». Обидві високі сторони мають визначитись зі своїм ставленням один до одного. І вирішити – чи продовжити дію документа на наступні 10 років.
Термін дії теперішнього Великого Договору, як відомо, розповсюджується до 1 квітня 2009 року. Та, відповідно до його тексту, автоматичне пролонгування на новий термін можливе за умови, якщо якась зі сторін не оголосить про вихід з нього за півроку до вищезазначеної дати. Цей «день Ікс» – 1 жовтня 2008 року.
Кремль нині перебуває у становищі, що дуже нагадує міжнародну ізоляцію. Не в останню чергу завдячуючи недавнім військовим діям на території суверенної Грузії, що здійснювалися без відповідного мандату ООН й навіть без згоди Державної Думи Російської Федерації на їхнє ведення. Подальше визнання самопроголошених республік Південна Осетія та Абхазія, що офіційно продовжують "числитися" за Грузією, ще більш ускладнило завдання російських дипломатів. Від них наразі вимагають чіткої однозначної відповіді: чи виправдовуватимуть вони так само "захист співвітчизників" на території іншої суверенної демократичної держави, себто України?..
Небажання Росії продовжити дію Договору з Україною означатиме для усіх ствердну відповідь на запитання, яка неодмінно додасть зайвих "балів" авторитетові Президента Віктора Ющенка; лідер української нації буде зобов’язаний вдатися до рішучих кроків у напрямі згуртування всіх українців навколо Печерських пагорбів. Адже якщо могутня супердержава відмовляється від договору про дружбу з найближчими сусідами-слов’янами, – хіба не означатиме її готовність до "рішучих дій" проти "супротивників" отієї Великої Дружби?!
З іншого боку, якщо Москва не вдасться до початку процедури виходу з Великого Договору (до чого Кремль усіляко закликають у ці дні відомі усім своєю антиукраїнською позицією одіозні політикани), це, безумовно, дещо... послабить позиції нашого Президента усередині країни. Бо про "агресивні плани Москви" говорити стане недоречно. І більш зважена політика опонентів Віктора Андрійовича з чотирьох провідних політичних сил, що представлені у нинішньому складі парламенту, сприйматиметься як далекоглядна й єдино правильна.
З нагоди наближення 1 жовтня – "дати Ікс" – "ОВ" поцікавилися думкою експерта Інституту відкритої політики Євгена Петренка.
– У ці дні у Москві регулярно скликаються прес-конференції, присвячені російсько-українським взаєминам. Чомусь їхніми ініціаторами майже завжди є відверті українофоби, яким останнім часом навіть заборонено в’їзд на нашу територію...
– У мене теж склалося враження, ніби більшість російських очільників втратили орієнтири й почуття здорового глузду. Так само, як і прості мешканці РФ, вони виглядають напередодні 1 жовтня розгубленими – і водночас самовпевненими. Скоріш за все, до цього стану їх "довела" недавня військова перемога над Грузією. Вона спричинила ейфорію, що, в свою чергу, не дозволяє російському керівництву оцінити реальну перспективу розвитку подій. Більше того: найвище керівництво РФ свідомо тримає власний народ у чаді шовінізму!
Давайте пригадаємо бодай декілька останніх "зовнішніх ворогів Росії": Польщу, країни Балтії, Грузію. Наразі до них намагаються "приєднати" ще й Україну. Хоча, згідно з російським прислів’ям, "заяц на ведмедя не нападає".
Те, що лунає у ці дні на адресу Великого Договору – не має смислового навантаження. Скеровані Володимиром Путіним та Дмитром Медведєвим "ідеологічні атаки" (саме в такому порядку, не навпаки!) мають на меті насамперед послаблення позицій Віктора Ющенка і подальшу дестабілізацію внутрішньополітичного стану в Україні.
– Чи не сприяла цьому також і стратегія, обрана Банковою стосовно Кремля?
– Помилки Віктора Андрійовича у зазначеному вами напрямі – очевидні.
Однак не меншої шкоди взаєминам двох дружніх слов’янських народів завдають відомі політичні сили, що належать до так званої опозиції. Вони намагаються у ці дні виторгувати у Росії якомога більші преференції. Заради цього несамовито "розштовхують" одна одну у телевізійних студіях і на шпальтах провідних російських медіа.
– Маєте на увазі Партію регіонів з комуністами?
– Крім них, неабияку активність останнім часом демонструють ще й БЮТ із частиною фракції Блоку Володимира Литвина. Цей тимчасовий союз між донедавна "ворогуючими" блоками та партіями створився саме з метою протидії євроінтеграції України. Мені це до болю нагадує брежнєвську "доктрину обмеженого суверенітету". Чому Росія може безперешкодно налагоджувати торгову співпрацю з Німеччиною, а Україні цього не дозволяють? Або, – як можна говорити про нейтральний статус України, одночасно наполягаючи на необхідності присутності на наших теренах військово-морського флоту іншої держави?
– Як довго, на Вашу думку, триватиме цей період?
– Пошлюся на відомих американських політиків та політологів, яких колись звали "совєтологами". Вони впевнені: повернення Росії до політики, що її проводив СРСР у XIX столітті, буде нетривалим. Та у США відводять все ж на цей період кілька найближчих років, які Україні треба буде якось перетерпіти.
Звертаю вашу увагу на останній виступ міністра іноземних справ РФ Сергія Лаврова. Він під час перебування у Варшаві чітко заперечив наявність у Росії якихось територіальних претензій до України. Мовляв, очікувати від нас застосування військової сили проти сусідів не варто.
Проте не менш відомі російські генерали не гребують у присутності представників ЗМІ брутальними, непристойними висловами на адресу України, аби зайвий раз принизити гідність її населення.
Маю сподівання: їхні прізвища – так само як і прізвища їхніх найбільш яскравих представників "п’ятої колони" в Україні – незабаром забудуться.
– Як повинна поставитися Україна до необхідності подовжити термін дії Великого Договору?
– Із максимальною серйозністю. Так само, як і до войовничої заяви з цього приводу, зробленої днями прес-службою МЗС Російської Федерації.
Після чого наше керівництво має нарешті визначитись: чи йтимемо й надалі на поводу у Росії (як до цього закликають так звані зважені політики), – чи все-таки час відмовитися від реанімації застарілої "доктрини обмеженого суверенітету"? Чому ми не маємо права вступати у союзи, в тому числі й військові, з країнами, які "не схвалює" Росія?
– Мабуть, "тверезомислячі політики" побоюються військової могутності російського війська...
– Насправді ресурсів СРСР вже немає. Нову "холодну війну" теперішня Росія просто "не потягне".
На мій погляд, її найвищі керівники мали б, навпаки, рухатись у напрямі більшої відкритості. Бо навіть комуністичний Китай нині є відкритішим, ніж РФ з її правлячою політичною елітою!
