ПЕТРО ЧИЛІБІ: «БАЖАЮ «ЧОРНОМОРЦЕВІ» ПОТРАПИТИ ДО ЧЕТВІРКИ НАЙКРАЩИХ!»
Петро Чилібі – відомий у минулому футболіст одеських клубів «Чорноморець» і СКА. Сьогодні Петро Христофорович – старший тренер збірної команди України серед ветеранів і головний тренер одеської команди ветеранів «Ришельє». Про успіхи цієї команди у чемпіонатах України і на різних міжнародних змаганнях написано чимало. І нещодавно клуб знову відзначився, здобувши золоті медалі (у віковій категорії старших 35 років) на I Європейських іграх серед ветеранів, які проходили у Швеції.
Про участь у цьому турнірі, свою спортивну кар'єру та багато іншого – Петро Чилібі розповів в інтерв'ю «ОВ».
– Петре Христофоровичу, розкажіть подробиці своєї перемоги на іграх у Швеції.
– Змагання проходили у місті Мальме. За умовами турніру, команди були розподілені на дві групи, з яких виходили два найкращі колективи. У нашому складі виступали відомі в минулому гравці одеського «Чорноморця» – Олег Кошелюк, Сергій Гусєв, Олександр Спіцин. Ми зіграли чотири ігри у своїй групі: обіграли команди з Норвегії, Фінляндії та Німеччині, а у двобої за 1-ше місце в групі здолали шведський «Мальме» – 2:0. У півфіналі перемогли 2-гу команду з Норвегії – 4:2. У фіналі знову нашим суперником став «Мальме». Це був найважчий двобій. Суперник – дуже сильний, чемпіон Швеції. Вони нас добре вивчили і розраховували взяти реванш за поразку у групі. У цьому матчі обидві команди могли стати переможцями, мали багато моментів, але ми зуміли реалізувати свій шанс. Вирішальний гол у другому таймі з подачі Василя Мокана забив Олександр Бондаренко.
– А в яких ще ветеранських турнірах останнім часом «Ришельє» святкував перемогу?
– Наприкінці минулого року в Нью-Йорку пройшов 5-й турнір пам'яті Валерія Лобановського, у якому ми вперше взяли участь. Старожилом і фаворитом Меморіалу була сильна команда «Динамо» з Лос-Анджелеса, а всього змагалися 5 колективів. Але у ветеранів з Каліфорнії з'явився гідний суперник у особі «Ришельє». У нашому складі були справжні «зірки» «Чорноморця» – Василь Іщак, Олександр Никифоров, Олег Кошелюк, Василь Мокан, Олександр Спіцин. Приємно, що нам вдалося потішити місцевих вболівальників, адже серед них чимало одеситів, які нас пам'ятають і люблять. З «Динамо» ми зійшлися у фіналі турніру і в результаті ми перевершили американців з рахунком 3:0.
– Як Ви гадаєте, Україна сьогодні може виростити тренерів такого рівня, як Валерій Лобановський?
– У найближчому майбутньому навряд чи це можливо. Лобановський – найвидатніший тренер радянського футболу. Він розумів футбол, його тактику і методику набагато краще за всіх інших тренерів. Я завжди вболівав за київське «Динамо», мріяв грати в команді Лобановського, шкода, не довелося. Був на похоронах Валерія Васильовича. Що сказати – це була велика людина, великий тренер. І дуже хочеться вірити, що спадкоємці Лобановського у нас все-таки з'являться.
– Повернімося до минулого, розкажіть, як Ви прийшли у футбол?
– У 1966 році в Запоріжжі я почав грати в дитячій команді «Торпедо» на призи турніру «Шкіряний м'яч». Через 2 роки всю нашу команду віддали до дитячої спортивної школи «Металурга». У 1973-му потрапив до дублюючого складу команди і майже відразу – до основного. Виступав у Запоріжжі чотири сезони, потім два – в одеському СКА, і ще чотири – в «Чорноморці».
– І яким чином опинилися в Одесі?
– Я був гравцем «Металурга», але чимось сподобався керівництву одеського СКА. Це було навесні 1977 року. Тоді армійці були лідерами другої союзної ліги. Я був військовозобов'язаний, і мене просто вирішили призвати до Одеси. Взяли і просто «заарештували» біля будинку, привезли сюди і видали військовий квиток. Через кілька днів я вийшов на тренування і відчув біль у нозі. Зробили знімок, виявилося, що у мене оскольчатий перелом ноги. Вийшов на поле тільки наприкінці вересня і разом зі СКА здобув путівку до першої ліги. А у 1979 році мене до «Чорноморця» запросив Анатолій Федорович Зубрицький. Я непогано вписався до одеського колективу. Тоді у нас була дуже сильна команда – справжня гроза авторитетів. Було багато гучних перемог над лідерами союзного турніру. Приємно про це згадувати.
– Ви пам’ятаєте, скільки всього матчів зіграли в командах майстрів?
– Рахував. В «Металургу», СКА, «Чорноморці» і «Дніпрі» – 445 ігор. Також забив 27 голів у вищій лізі, граючи в обороні.
– Який найпам'ятніший гол?
– 31 серпня 1977 року в Тбілісі «Чорноморець» поступився «Динамо» – 1:3, але мій гол виявився 450-м для моряків у «вишці» чемпіонату СРСР.
– Петре Христофоровичу, Ви були знайомі з Віктором Прокопенком, нещодавно виповнилася річниця від дня його смерті...
– Віктора я знав багато років. До речі, він був одним з ініціаторів мого переходу до «Чорноморця». Ми з ним якоюсь мірою були і земляками. Мій батько – родом з Донецька, а сам Прокопенко – з Донецької області. І це нас дуже зближувало. Тільки у останній рік моєї кар'єри в «Чорноморці», коли вже Прокопенко очолив команду як головний тренер, між нами стали виникати творчі тертя. Але конфліктів не було ніколи! А співпраця наша набула продовження у часи моєї керівної діяльності в одеському СКА. Вболівальники повинні пам'ятати, що до «Чорноморця» ми завжди передавали найкращих футболістів. Таким чином там з'явилися Олег Суслов, Олег Кошелюк, Ілля Цимбалар, Юрій і Олександр Никифорови. Цей список ще можна довго продовжувати. Для мене смерть Віктора була шоком! Прокопенка любили багато людей. Це був не тільки видатний фахівець, але й добра, життєрадісна і товариська людина. Таким він залишався до останнього дня.
– Ви входите до оргкомітету з підготовки Одеси до Євро-2012. Як сьогодні справи, власне, з підготовкою?
– Справа зрушила. Ухвалено міську програму, почалося будівництво стадіону в парку Шевченка. Але поки що не вирішено питання зі стадіоном, на якому гратиме команда під час реконструкції. Ситуація досить складна. Є СКА і «Спартак». Стадіон СКА на даний час не відповідає жодним вимогам, його треба терміново ремонтувати. Але, наскільки я знаю, Міністерство оборони поки що не реагує на звертання ФК «Чорноморець». А «Спартак» перебуває в комунальній власності, – і тут багато чого залежить від рішення міської влади. Мені здається, що це реальніший варіант. З цим рішенням потрібно терміново визначатися.
– А як Вам сьогоднішній «Чорноморець»?
– Скажу так – команда ще «сира». Віталій Шевченко все ніяк не може створити стабільний колектив. То перемога в чудовому стилі, то безвільна поразка. Я бачу великі проблеми в нападі і півзахисті – такий чудовий нападник, як Косирін, не має доброго розпасувальника. Ну а розраховувати команді на єврокубки поки що складно – треба підсилювати гру і не втрачати очки даремно. Але потрібно ставити перед собою високу мету. У клубі сьогодні зібрані гарні гравці – і якщо вони відповідально підійдуть до своїх обов'язків, то зможуть поборотися і за місце в заповітній четвірці, і за путівку до Європи, чого я їм щиро бажаю.
Євген НИЗОВ
НАЗВАНО ЧЕМПІОНА З МІНІ-ФУТБОЛУ
На стадіоні «Динамо» за програмою одноіменної традиційної Спартакіади 18 команд колективів фізкультури розіграли першість з міні-футболу.
Вперше на найвищу сходинку п’єдесталу пошани піднялася команда Управління Південного територіального командування внутрішніх військ, у складі якої кілька гравців «Марріона», який виступає у вищій українській лізі.
Чемпіонами стали: Павло Цибенко (капітан), Олександр Вершинін, Олександр Шамотій, Олександр Лужанський, Віталій Гавриленко, Олександр Бондар, Василь Цирик, Григорій Лешедько.
Вони перемогли команди міського управління міліції – 6:5, Державного юридичного університету внутрішніх справ – 4:2, гідропорту – 8:2, Головного управління МНС в Одеській області – 9:3, управління податкової міліції – 5:1 і зіграли внічию з колективом Південної митниці – 1:1.
Віце-чемпіонами стали футболісти-митники, третя позиція у представників управління податкової міліції.
Подарунків удостоєні найстарший учасник – 50-річний Микола Хмарський та наймолодший – 18-річний Геннадій Гелюта, а також тренер майстер спорту Сергій Павленко.
Після дев’яти видів Спартакіади (всього 12) лідирують: Управління Південного територіального командування внутрішніх військ, Державний юридичний університет внутрішніх справ, Головне управління МНС в Одеській області.
15 – 16 жовтня черговий вид Спартакіади – змагання з чотириборства.
Євген ГОРЕЛЮК
ВИГРАЛИ «КУБОК ДУНАЮ»
В ізмаїльському дитячому Будинку творчості зупинено годинник ХV міжнародного юнацького шахового фестивалю «Кубок Дунаю».
За швейцарською системою (сім турів по годині на партію) у змаганнях брало участь 96 претендентів з Одеси, Ізмаїла, Білгорода-Дністровського, Котовська, Біляївки, Татарбунар.
У старшій групі (14-16 років) переможцями стали учні Ізмаїльської школи № 14 першорозрядники Олександр Березовський і Ольга Семенова, які набрали по 6,5 очка з семи. Ольга також передувала у бліц-турнірі (п'ять хвилин на партію).
Серед 11-13-річних дітей турнірну таблицю очолив першорозрядник Назар Гункевич (ДЮСШ – Ізмаїл) – 5,5 очка. У дівчат кращого результату домоглася першорозрядниця Юлія Гук із Білгорода-Дністровського – 6 очок.
Найбільша кількість (34) учасників було віком 8-10 років. Тут абсолютний результат (сім очок з семи) показав першорозрядник Олександр Пономарьов – школа № 14, Ізмаїл. Серед дівчат Світлана Апостолакій (клуб «Біла тура» – Ізмаїл), набравши 5,5 очка, посіла перше місце і виконала норматив першого розряду.
На турнірі «Шахові надії» п'ятирічний Віталій Крамаренко з результатом 6,5 із семи приймав перші у житті переможні привітання.
У загальнокомандному заліку Кубок здобули вихованці ізмаїльського клубу «Біла тура».
В організації фестивалю матеріально підтримав Ізмаїльський морський торговельний порт.
Євген АЛЕКСАНДРОВ
КОРОВА У «ЗАПАСНИХ»
Черговий матч другого кола чемпіонату Ізмаїла з футболу пройшов не в місті, а в приміській Бросці, на сільському стадіоні. Зустрічалися команди «Бриз-ветерани» і «Інспекторат порту». Те, що саме тут провадяться зустрічі городян, як сказав тренер сільської дитячо-юнацької спортивної школи «Оріон» Володимир Колосов, для села добре: на «гонорари» від ігор (за кожну гру буде сплачено по 150 гривень) селяни планують купити газонокосарку, щоб тримати поле в належному стані. А от спортивному престижу міста, звісно, завдають шкоди.
Рішення федерації футболу Ізмаїла провадити змагання на сільському стадіоні продиктовано тим, що на Центральному міському стадіоні, що належить ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», були майже вдвічі підняті розцінки – до 350 гривень (ігор усього 28), без врахування, що загальноміські ігри – це не комерційний проект.
– Мене дивує, до якого ж стану повинен деградувати спорт в Ізмаїлі, якщо для проведення чемпіонату з футболу в місті немає стадіону, – обурений декан юрфаку Ізмаїльського інституту водного транспорту, керівник його футбольної команди Володимир Петров. – Чим займаються міські спортивні функціонери?
Судячи з наявної інформації, питання в принципі могло бути вирішено, якби представники спорткомітету, як це належить, проінформували керівництво ВАТ УДП у повному обсязі, домовилися заздалегідь. Як сказав президент ВАТ УДП Євген Самошин, про те, що чемпіонат міста з футболу «зник» зі стадіону, він довідався з газети, до нього ніхто з жодними проханнями не звертався.
Зустріч закінчилася перемогою команди «Бриз-ветерани», яка виграла у суперників з рахунком 3:0.
До речі, ветерани «Бризу» (президент клубу Сергій Чупілко) у чемпіонаті сьогодні лідирують із відривом у три очки від найближчого переслідувача.
І ще. Футболісти дякують спонсорам – відомим ізмаїльським підприємцям Андрію Абрамченку і Ігорю Дехтярьову, які є також депутатами міської ради. І сподіваються, що за їхнього сприяння проблеми зі стадіоном будуть розв’язанні. До речі, прозвучала і така пропозиція: а чому б за допомогою міських і сільських спонсорів не впорядкувати стадіон у приміській Бросці, побудувати роздягальні і створити на його базі «запасний» міський стадіон? Здорова альтернатива була б лише на користь.
…Грали футболісти, а неподалік, на території стадіону, мирно паслася корова, яку уболівальники жартома записали до «запасних» гравців...
Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей»
