«Про роботу Державного архіву області у 2008 році та перспективи розвитку архівних установ регіону» – такою була тема прес-конференції директора Державного архіву Одеської області Івана Ніточка, яка відбулася 23 грудня з нагоди професійного свята. Подаємо нотатки нашого спеціального кореспондента.
Щоб скласти уявлення про справді вседержавне значення архівів, досить з’ясувати для себе, що з 55 мільйонів справ, які становлять нині основу Національного архівного фонду України, понад 2 мільйони перебувають під опікою працівників одеського архіву. Крім того, Держархів області виступає в ролі керівного та науково-методичного центру для двадцяти шести районних і семи міських архівних установ, а також здійснює контроль за станом архівної справи та діловодства в двох тисячах установ-джерел комплектування.
– Упродовж року, – поділився з журналістами набутками своєї установи Іван Ніточко, – було вжито низку заходів, аби поліпшити умови зберігання документів, налагодити контроль за їх наявністю та фізичним станом. У справах постійного зберігання було пронумеровано близько 55 тисяч аркушів управлінської документації,перевірено понад сто тисяч аркушів у справах, які розраховані на видачу дослідникам у читальному залі, причому понад сімнадцять тисяч справ було надано відвідувачам архіву для дослідження. В архіві провадиться реєстр унікальних та особливо цінних документів, для виявлення яких переглянуто 360 справ таких фондів, як «Управління Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора», «Одеська міська дума», «Одеська міська управа», «Одеський будівельний комітет». Триває передача документів реабілітованих громадян, справи яких зберігалися в архіві колишнього КДБ. Уже передано одинадцять тисяч таких справ, із тридцяти шести тисяч, які підлягають передачі. Велике значення мають метричні книги Ізмаїльської єпархії Румунської православної церкви (1870 – 1933 рр.), Херсонської духовної консисторії (1890 – 1920 рр.) та книги запису актів цивільного стану радянського часу, до 1933 року включно. Всі ці документи становлять значну цінність не лише для дослідників історії тих часів, але й для фахівців з генеалогії. Звичайно ж, наша установа, як і вся держава, переживає зараз складні фінансові часи, проте кожен співробітник архіву – це подвижник, людина, віддана своїй справі. Тому ми зробимо все можливе, щоб зберегти все те, що дісталося нам від попередніх поколінь, і зібрати ті документи, які допоможуть нашим нащадкам вивчати буття поколінь сучасних.
Можна зрозуміти стурбованість директора про збереженість архівів, адже складається враження, що в Україні триває справжнє полювання на архівні документи. Так, нещодавно з районного архіву Броварів, що під Києвом, викрадено 14 тисяч справ; упродовж 1993 – 1994 років з Одеського архіву викрадено було 327 справ, і долю цих документів досі не з’ясовано, а тим часом з архівів Львівщини зникло 1069 справ. І цей перелік можна продовжувати й продовжувати. Ось чому в році, що минає, серйозна увага зверталася на покращення стану охоронних систем (зараз залишилося лише дві районні установи, які такими системами не забезпечені), протипожежних заходів та сигналізації.
Значну роботу проведено і щодо каталогізації фондів, зокрема це стосується фонду Дирекції постачання примарії Одеського муніципалітету 1942 – 1944 років; поповнено картотеки осіб, що проживали в Одесі в період німецько-румунської окупації; каталогізовано картотеки метричних книг Херсонської духовної консисторії. Поповнено і впроваджено 136 інформаційно-пошукових баз даних, зокрема це іменні покажчики студентів Новоросійського університету, парафіян Грецької Свято-Троїцької церкви, фонду Одеського міського рабинату та кількох інших…
Значно активізувалася виставкова робота архіву. Впродовж минулого року було організовано чотирнадцять виставок, серед них – виставки, присвячені річниці незалежності України, Голодомору 1932-1933 років в Одеській області, Великій Вітчизняній війні тощо. Значним внеском до архівної справи стала поява дев’яти нових видань, кожне з яких було присвячено проблематиці регіональної історії. Зокрема можна назвати книжку І. Ніточка та Л. Римляк «Маринове. Березівський район»; Л. Білоусової «Родина Петрококіно: одеський період. ХIХ – початок ХХ ст.», присвячену історії одеської купецької родини (грецького походження), що здійснила значний внесок в економічне та соціокультурне життя нашого краю. Ну і, звичайно ж, найбільшим видавничим проектом останніх років стало видання «Національна Книга Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Одеська область».
До речі, слід сказати, що зараз в архіві сформовано окремий фонд під назвою «Голодомор 1932-1933 років в Одеській області». Крім того, видано реєстр описів «Державний архів Одеської області. Фонди дорадянського періоду»; підготовлено до видання буклет «Державний архів Одеської області», який виходить українською, російською та англійською мовами.
Проте діяльність обласного архіву була б значно активнішою, якби нарешті вдалося розв’язати основну його проблему. Річ у тому, що головне приміщення його, по вулиці Жуковського, перебуває в загрозливо аварійному стані. Ми, журналісти, мали змогу переконатися в цьому на власні очі. Так, завдяки коштам, які в останні роки були виділені з бюджету, вдалося зміцнити фундамент, виконати деякі інші роботи, але вони не здатні замінити капітального ремонту, без якого цій історичній будівлі вже не обійтися.
Щоправда, вже давно порушується питання про те, щоб віддати її, колишню синагогу, єврейській громаді. З приводу цього Іван Іванович Ніточко каже, що він хоч зараз готовий здійснити акт передачі, але як бути з архівом? Теоретично рішення вже нібито знайдено: архівістів цілком влаштувало б одне з приміщень колишнього Одеського інституту Сухопутний військ, яке майже ідеально – за певного дообладнання – відповідає вимогам архівосховища. Але ось уже впродовж кількох років це питання так і залишається неврегульованим. Кажучи коротко, це саме та, на жаль, класична для нашого чиновництва ситуація, коли всі нібито «за», а до конкретного рішення ніхто не вдається. Хоча аварійність приміщення архіву така, що відповідні служби вже давно забороняють людям перебувати в ньому. То чого чекаємо, панове, доки не пролунає грім?!
Коли ми всі нарешті зрозуміємо, що архів – справа свята, і ставитися до неї треба відповідно
