У Фрунзівці Вадим Маковійчук та Сергій Чорнопіщук займаються підприємництвом близько чотирнадцяти років. Розпочинали вони, як кажуть, лоточниками. Торгували побутовою хімією, аудіо- та відеокасетами, іншими товарами повсякденного попиту. Бізнес поступово розвивався. І друзі-товариші знайшли на місцевому ринку товарів і послуг кожен свою нішу. Незважаючи на те, що у нас бізнесу спочатку жилося непросто, підприємцям гріх було скаржитися. Добре що банки із задоволенням видавали кредити, зокрема споживчі. Можна було не лише зводити кінці з кінцями, але і заробити якийсь початковий капітал для розширення своєї справи. Вадим Маковійчук спорудив невелику крамницю. Основний профіль його роботи приблизно той самий – реалізація побутової та аудіо-відео-техніки.
– Як сьогодні, за умов фінансово-економічної кризи, живеться підприємцеві, скажімо так, районного масштабу?
– Поки що великого спаду торгівлі немає, тому що тривають Новорічні та Різдвяні свята, – говорить Вадим Маковійчук. – Підвищенням цін ми не зловживаємо. Тому особливого тиску кризи ми ще не відчуваємо, у кожному разі, на сьогодні.
– Чи досить запасів товару на складі?
– У нас він вже практично закінчується. Тому що на відміну від минулих часів, коли ми робили закупівлі на місяць, зараз беремо товар на короткий термін, не більше, ніж на тиждень. Та й то в одиничних екземплярах. Тобто, ніяких запасів не робимо.
– Це пов'язано з високим котируванням долара?
– Насамперед, і з цим. Тому що, якщо завтра долар впаде, а це дуже може статися, оскільки його вартість набагато завищена, що тоді робити з товаром, закупленим за високою ціною?
– В Одесі прив'язують, як кажуть, вартість імпортних товарів до долара. Зростає його котирування – відповідно і ціни на товари зростають.
– Так, оптовики підвищують доларову ціну. І тільки для того, щоб жити так, як вони жили раніше. Політика, на мій погляд, нездорова. Але це їхні справи.
– У чому тут криється небезпека?
– Це недалекоглядно тому, що після Нового року, коли люди куплять святкові подарунки, торгівлі практично ніякої не буде. Доведеться зачинятися до лютого, а то і березня. А цього разу, коли вибухнула криза, навіть не можу припустити, до чого це може призвести. Тим більше, якщо врахувати, що заощадження і доходи населення скоротилися як мінімум удвічі. Тому доводиться вигадувати, переходити на інші види бізнесу, зокрема, на надання послуг.
– Є побоювання, що у зв'язку з кризою з прилавків магазинів може зовсім зникнути побутова техніка. На Ваш погляд, це реально?
– Не думаю, що таке може статися. Просто вона стоятиме незатребуваною через високу ціну. Люди, можливо, і хотіли б, але не зможуть нічого купити. Вже сьогодні всі нові закупівлі у нас, наприклад, залишаються незатребуваними. Бо якщо той же холодильник коштував 2,5 тисячі гривень, і його люди ще якось купували, то зараз його ціна – 4,2 тисячі. І це означає, що на нього можна ставити "німецький хрест". Така сама доля може спіткати інші види техніки. І не лише побутової.
– До кризи Ви розпочали споруджувати новий двоповерховий будинок фірмового магазину. Як іде будівництво?
– Каркас ми спорудили за рахунок наших заощаджень. Розрахунок же був на одержання кредиту у банку. Ці кошти планувалося спрямувати на проведення внутрішніх і оздоблювальних робіт. А тепер я вже й не знаю, що робитимемо далі. Тому що кредит одержати практично неможливо. Але, як кажуть, не дають – так тому і бути. У нас поки що є чим займатися. Але проблема в іншому: дуже важко одержувати документи дозвільного характеру. Умови створено просто нереальні, навіть при тому, що у районі існує так зване "єдине вікно". Ідея взагалі хороша, але її втілення у життя не відповідає бажаному.
– У чому ж тут суть?
– Справа у тому, що якщо починаєш будувати приміщення, яке перевищує тридцять квадратних метрів, дозвільні та інші документи одержати в районі не можна. Такі вимоги чинного законодавства. Все доводитися робити через відповідні одеські інстанції. Проектну документацію треба замовляти у Котовську, потім везти її на затвердження до Одеси. При найменшій помилці, повертатися знову до Котовська. І так далі. Крім того, корупція страшенна. Притому, не соромлячись, говорять прямим текстом, за що і скільки потрібно заплатити..
– Але якщо вже займаються хабарництвом, то, мабуть, і документи оформляють швидше?
– На жаль, на одержання необхідних документів і погоджень іде від року до півтора. Але, питається, чи можу я на такий термін спланувати свій настрій і зберегти гроші, якщо у країні інфляція йде галопуючими темпами. Про це можна написати не те що роман, а цілу епопею. У той же час у тих країнах, до яких ми прагнемо приєднатися, на це йде не більше двох тижнів. І коштує це, за нашими мірками, копійки.
На мій погляд, це дуже небезпечна тенденція для нашої держави. Вона і так «лідирує» за корупцією державних чиновників. Як за таких умов працювати?..
