Як ми вже повідомляли, 13 листопада Президент України Віктор Ющенко видав Указ «Про створення Нижньодністровського національного природного парку», яким було передбачено створення в гирлі Дністра заповідника державного значення. Зважаючи на вагомість події та інтерес, викликаний публікацією з цього приводу на сторінках нашої газети (Б. Сушинський. «Національний парк: від проблем до перспектив», 4 грудня 2008), редакція вирішила надрукувати цикл статей, які відображали б нелегкий, проблемний процес становлення цього важливого екологічного заповідника.
Реакція на появу статті «Національний парк: від проблем до перспектив» виявилася цілком очікуваною: наші читачі з числа екологічних активістів одразу ж вирішили з’ясувати для себе кілька сакраментальних питань – чи давно виношувалася ідея створення цього заповідника, наскільки аргументованою вона дійшла до президентського Указу і чи спромоглися її ініціатори дістати згоду місцевих громад? Саме такий підхід і підказав мені, що розпочинати цикл статей «Нижньодністровський національний…» треба з відтворення історії.
Як свідчать документи, що зберігаються зараз в досьє заповідника в Держуправлінні охорони навколишнього природного середовища в Одеській області (начальник – Ігор Любарський), першим правовим рішенням, яким було зроблено крок до створення цього національного природного парку, стала постанова Одеської обласної ради «Про погодження створення національного природного парку «Нижньодністровський», що видана ще 11 січня 2002 року, тобто за сім років до появи президентського Указу. І вже сам цей факт свідчить про те, як повільно рухається наша чиновницька колимага саме в той час, коли екологічний стан Дністровського гирла, основного постачальника питної води для Одеси та кількох десятків навколишніх міст і сіл (понад мільйон жителів!), вимагає прийняття швидких і рішучих заходів.
Про що ж йдеться в цій постанові? Не будемо вчитуватися в рядки констатуючої частини її, в якій автори документу посилаються на всілякі урядові рішення та програми щодо поліпшення стану природного середовища України, а зупинимося на кількох суттєвих моментах. Передусім, приймаючи своє рішення, депутати облради посилалися на клопотання Держуправління з екології та природних ресурсів в Одеській області, а також на «погодження», отримані від Біляївських міської та районної, Білгород-Дністровської та Овідіопольської рад й Одеського державного лісогосподарського об’єднання «Одесаліс».
Тобто, на практиці це означає, що перш ніж виносити це питання на сесію облради, тодішній голова її Сергій Гриневецький уже мав принципову згоду чотирьох місцевих рад та державного лісгоспу. Ну і, звичайно ж, подання та обґрунтування Держуправління з екології та природних ресурсів. У самому ж рішенні мовилося, що під створення національного парку відводиться територія площею 21400 гектарів, що перебувають під юрисдикцією трьох районів області, а Держуправління з екології та природних ресурсів в Одеській області зобов’язували у місячний термін направити до Мінекології та природних ресурсів України всі необхідні матеріали «для підготовки проекту Указу Президента України щодо створення національного природного парку «Нижньодністровський».
Після публікації цієї постанови фахівцям з проблем екології здавалося, що поява дуже важливого для буття цілого краю заповідника – питання кількох місяців. Ніхто й припустити не міг, що Указ з’явиться лише через сім років! Тож виникає питання: а скільки часу знадобиться тепер, щоб цей Указ набув якихось конкретних реалій?! Й ось тут я хотів би нагадати читачам, що ідея природного парку з’явилася не одразу і не на порожньому місці. У минулій публікації я вже докладно писав про те, скільки видів водоплавного птаства гніздиться тут або підкормлюється під час весняних та зимових міграцій та яким розмаїттям вражає рослинний і тваринний світ Дністровських плавнів… Тому не повторюватимусь, а лише нагадаю, що, занепокоєна станом цього унікального природного середовища, наукова громадськість забила тривогу ще в середині вісімдесятих років тепер уже минулого століття.
Тривогу викликали геть усі сфери діяльності: і поява кількох водосховищ, які призвели до обміління ріки, і зловживання в мисливських угіддях, і неконтрольований видобуток піску з річкового ложа, і діяльність в басейні ріки тваринницьких комплексів, які не мали жодних очисних споруд. А ще, цитую з офіційної довідки, «меліоративні заходи проводилися без достатнього наукового обґрунтування з урахуванням збереження плавневої екосистеми. Рослинні ресурси використовуються для випасання худоби, сінокосіння і в значних обсягах – для заготівлі сировини очерету. Причому комерційна заготівля очерету набуває значних масштабів і провадиться подеколи незаконно та варварськими методами».
Про масштаби порушень свідчить і той факт, що ще в 1992 році облрада ухвалює постанову «Про мораторій на господарські видозміни і порушення природних функцій природно-заповідних та рекреаційних систем області», основна увага в якому приверталася саме до проблем Дністра. Відтак уже наступного року, за наполяганням Фонду захисту та відродження дикої природи імені І. Пузанова та низки інших громадських організацій, облрада ухвалює рішення про створення заповідного урочища «Дністровські плавні» та постанову «Про заходи по збереженню і розвитку природно-заповідного фонду області». До речі, саме це урочище та інші території водно-болотних угідь і склали основу щойно заснованого національного парку.
Та перш ніж справа дійшла до проекту парку, у вересні 1996 року Держуправління з екологічної безпеки змушене було направити до Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України матеріали з висновками вчених, які переконливо доводили: Дністровські плавні слід рятувати вже зараз, негайно, інакше можемо довести його екологічний стан до такої межі, коли вода в річці втратить свої питні властивості, а саме гирло перетвориться на суцільне загниваюче болото.
Зрозуміло, що створення проекту такого величезного заповідника виявилося нелегким; крім формальних юридичних узгоджень з землевласниками, слід було опрацювати значний картографічний матеріал, який би давав реальну уяву про характеристики тих чи інших територій, підготувати наукове екологічне та соціально-економічне обґрунтування. Але й поява нинішнього природного парку в тому вигляді, яким його затверджено Указом Президента, всіх проблем не розв’язує. Почнемо з території. Як уже мовилося, до складу парку включено лише 21400 гектарів, у той час, як реального захисту потребують 27600 гектарів водно-болотних плавневих угідь пониззя Дністра. Чому ж їх не включили до заповідника? Та тому, що Яськівська, Троїцька та Граденицька сільські ради Біляївського району не дали згоди на включення угідь, що перебувають в межах їх земель, до складу Національного парку. І ніякі докази науковців переконати їх у неправильності такого ставлення до загальнодержавної справи поки що не здатна. Чому ж так відбувається?
Ось переді мною офіційний документ, складений Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області, – «Правові засади та проблеми створення національного природного парку «Нижньодністровський». І тут прямо мовиться: «Відсутність достатньої інформованості населення і суб’єктів господарювання щодо призначення створюваного заповідного об’єкта, специфіки діяльності, його значущості для економіки регіону та можливостей міжнародної співпраці справді викликає багато сумнівів і непорозумінь. Найперша помилка – це острах перед втратою можливості продовження здійснювати традиційне природокористування. Вузьковідомчі інтереси ще переважають над загальними принципами збереження природних ресурсів.
Одним із каталізаторів активного освоєння плавнів стало прийняття нового Земельного кодексу України та пов’язаний з цим початок інтенсивного розподілу земель. Користуючись наявними суперечностями між законодавчими актами у питаннях землевпорядкування, місцеві органи виконавчої влади здійснюють розподіл земель, порушуючи принципи природоохоронної політики держави».
Обсяг газетної публікації не дозволяє зупинитися на всіх названих і не названих цим документом проблемах, ми звертатимемося до них у подальших публікаціях. Але одне принципове запитання до творців цього документу виникає вже зараз. Оскільки в ньому мовиться, що «процес створення Національного парку затягнувся більше ніж на 10 років», то дозвольте запитати: звідки ж оті нарікання на недостатню поінформованість населення щодо мети створення природного парку? Що ж завадило природоохоронним службам «достатньо поінформувати» населення отих трьох сільрад, і скільки років знадобиться, щоб цю «титанічну» роботу нарешті було проведено? Але до цих питань ми ще повертатимемося в наступних публікаціях.
