«Екологічні проблеми при експлуатації Молдавської ДРЕС» – ось одне з питань, що розглядалися на черговому засіданні Громадської ради (голова Юрій Геращенко) при Держуправлінні охорони навколишнього природного середовища в Одеській області, яке відбулося нещодавно у приміщенні облради. Сьогодні ми подаємо нотатки нашого спеціального кореспондента.
У доповіді начальника відділу нормування водних ресурсів та атмосферного повітря Держуправління Алли Точанської історія і проблеми існування Молдавської електростанції поставали сумною повістю про те, як не слід легковажити, споруджуючи подібні складні гідроенергетичні об’єкти на кордонах держав та адміністративних територій; на який прояв безгосподарності перетворюються такі екологічно небезпечні підприємства, коли вони мають одразу кількох господарів, і нарешті, як адміністративні, міждержавні та міжвідомчі амбіції перетворюються на джерело справжнього екологічного лиха. Яке, за законами природи, ні кордонів, ні міжвідомчих амбіцій не визнає.
Хтось може заперечити мені, що, споруджуючи цю електростанцію ще в далекому, «радянському» 1964 році, ні влада, ні проектанти, мовляв, навіть припустити не могли, що колись об’єкти цього енергетичного комплексу виявляться пошматованими між двома незалежними державами – Україною і Молдовою, у стосунки між якими вторгатиметься ще й третє, невизнане державне формування у вигляді Придністровської Молдавської Республіки (ПМР). Але це не так. Уже й тоді, зведений на адміністративних кордонах двох союзних республік та двох районів, цей комплекс породжував низку проблем, з яких у реальності випливало, що забрюднюють атмосферу і довкілля в одній республіці, а страждають жителі іншої; і вже тоді будь-які заходи щодо запобігання економічному лиху породжували тривалі переговори та бюрократичну тяганину, яка, як відомо, ще ніколи розв’язанню складних проблем не сприяла.
Але значно ускладнилися ці проблеми, коли дві республіки стали незалежними державами, одна з яких, Молдова, до того ж, не здатна контролювати дії самопроголошеної ПМР. А щоб зрозуміти, яка ситуація склалася зараз на цій електростанції, на якій діє 12 енергоблоків, краще звернутися до офіційної довідки Держуправління. Ось що там пишеться: «Після розпаду СРСР та встановлення кордонів незалежних держав, кілька об’єктів Молдавської ДРЕС, у тому числі золошлаковідвали, опинилися на території України. В наші дні Молдавська ДРЕС є основним забруднювачем довкілля в Біляївському районі. На цей час не вирішені проблеми існування золошлаковідвалу Молдавської ДРЕС Придністровської Молдавської Республіки на землях Граденицької сільради Біляївського району. Площі відвалу не рекультивовані і постійно пилять. За попередніми розрахунковими даними, викиди пилу з поверхні золошлаковідвалу складають понад 41,6 тисяч тонн на рік.
У звязку з експлуатацією Молдавської ДРЕС, існує і проблема Кучурганського водосховища, яке збудоване було в 1967 році в руслі річки Кучурган і нині розташоване на території України і Молдови. Для створення технологічно необхідних запасів води, вздовж водосховища збудовано дамбу обвалування, внаслідок чого рівень води у ньому піднявся на 3-3,5 метра.
Для запобігання підтопленню територій селищ Кучурган і Лиманське Одеської області, в комплексі з водосховищем збудовано дренажну систему, яка складається з дренажного каналу та трьох дренажних насосних станцій. Ця система є технологічною складовою Молдавської ДРЕС, але вона перебуває на території України і, в зв’язку з життєвою необхідністю, експлуатується місцевими територіальними громадами. Через відсутність фінансування, дренажна система працює вкрай незадовільно, внаслідок чого виникає підтоплення прилеглих населених пунктів».
Як бачимо, ситуація патова. Комплекс електростанції виявився поділеним між двома державами. Здавалося б, у чому проблема: створили міжурядову комісію, домовилися, уклали угоду… Так воно все й мало б бути, підтверджує Алла Точанська, якби ж то не конфлікт між Молдовою і Придністров’ям. Тому що постійно виникає одне й те ж питання: «А з ким саме домовлятися?!». Наш уряд, наше Міністерство закордонних справ не можуть вести переговори з урядом Придністровської республки, оскільки республіка ця Україною офіційно не визнана, і дипломатичних взаємин з нею ми не маємо. До того ж офіційний Кишинів болюче реагує на будь-які контакти України з владними структурами Придністров’я. Водночас провадити будь-які переговори з приводу Молдавської ДРЕС із урядовими колами Молдови теж нема сенсу, тому що рішення Кишинева ніякої сили в Тирасполі не мають.
А тим часом Молдавська ДРЕС уже давно не платить українській стороні за забруднення навколишнього середовища, вона давно не платить за землю, яка використовується під золошлакозвалище; придністровська сторона не вживає ніяких заходів для того, щоб убезпечити шкідливі відходи виробництва Молдавської ДРЕС, а також не збирається компенсувати збитки тим українським селянам, чиї садиби виявилися підтопленими водосховищем. До того ж на українській території опинилися й дачні ділянки працівників елетростанції. І зважте, що кожне з цих питань в суті своїй конфліктне.
Щоб якось розв’язати їх, позаминулого року представники владних структур Одещини провели два засідання з керівництвом електростанції. Були створені спільні робочі групи, які організували обстеження прилеглих до станції територій, зроблено було геодезичні зйомки, складено плани задіяних станцією та екологічно уражених територій. Йшлося також і про регулювання води у Кучурганському водосховищі, про ліквідацію дуже шкідливого шлакозвалища, про рекреацію забруднених територій та про інші питання прикордонного співжиття.
Здавалося б, обидві сторони вже були близькими до врегулювання всіх проблемних питань. Та щойно дійшло до міжурядової угоди, знову все заклинилося на політичних проблемах та на принципововому, сакраментальному питанні: з ким вести переговори – з Кишиневом, який цю територію не контролює, чи з Тирасполем, який контролює її, але міжнародно не визнаний? А тим часом у Тирасполі прямо кажуть: нехай Україна визнає нашу республіку, і тоді ми вестимемо з вами будь-які переговори.
Під час засідання Громадської ради при Держуправлінні, з цього приводу лунали й радикальні пропозиції: наприклад, домогтися того, щоб відключити Молдавську ДРЕС від ліній електропередач, які пролягають через українську територію, оскільки чого-чого, а власної електроенергії в Україні не бракує. Що ж, напевне, можливий і такий варіант суто економічного впливу на придністровців, але зрозуміло, що це вже крайній захід, який теж вимагає урядового рішення та переговорного процесу. Та й чи вирішить це відключення проблеми водосховища та підтоплення територій?
На думку Держуправління, зараз існує лише один реальний, нерадикальний метод впливу на ситуацію: не залучати до розв’язання проблеми високі урядові інстанції трьох сторін, а спробувати домовитися на рівні місцевих адміністрацій українського та придністровського берегів Кучурганського водосховища. Причому переговори слід провадити і на рівні Біляївської районної влади та керівництва електростанції; і на рівні Одеської облради та облдержадміністрації, з одного боку, і відповідних придністровських органів, з другого. Тобто по суті слід вдатися до випробуваних в усьому світі засад народної дипломатії.
А що, можливо, розв’язання проблем Молдавської ДРЕС та Граденицької сільради якраз і полягають в умінні налагоджувати ось такі, на рівні місцевого самоврядування, народнодипломатичні взаємини?
