На урочистостях з нагоди Дня Перемоги мою увагу привернуло одне досить таки молоде подружжя та троє діток. Двоє маленьких дівчаток сиділи у візочках, а старшенький хлопчина стояв поруч з батьком. Навіть те, як вони лагідно посміхалися одне до одного, як привітно розмовляли, свідчило про їхні гарні, теплі стосунки. Картина була настільки привабливою, що я не утрималась, щоб не познайомитися з цією родиною.
Глава сім’ї В’ячеслав Узун працює у приватного підприємця – займається виготовленням м’яких меблів. Основне його завдання – забезпечити родину матеріально. Хоча, як сказала одна жінка, котра добре знає цю сім’ю, він і вдома усе встигає.
– Руки в нього просто золоті, – додала приятелька, – що не задумає, все зробить. На таку оцінку В’ячеслав тільки ніяково посміхнувся, а дружина ствердно кивнула головою.
Алла нині переважно займається вихованням дітей. Дворічна Ксюша та однорічна Лізочка потребують чимало часу сил та уваги. Але у матері , коли тато на роботі, є надійний помічник – старший син. Максимкові вже одинадцятий рік. Він – п’ятикласник. Тож поруч з маленькими сестричками почувається справжнім чоловіком, захисником.
Мати з гордістю каже, що на Максимка може у всьому покластися.
– Він і переодягне малечу, і нагодує, і спати вкладе, – похвалилася Алла.
Причому все це він робить не тільки на прохання матері, а й тому, що любить своїх молодших сестричок.
Спостерігаючи стосунки між членами цієї родини, зрозуміла, що в їх основі лежить велика любов та довіра. Тут кожен знає, що може покластися на другого. А це дуже багато важить.
Це одна з тих сімей, в яких тепло і затишно не лише її домочадцям, а й тим, хто з ними спілкується. Тож хай все й надалі ладиться в цих гарних і добрих людей.
