Якось у розмові з головою Савранської райради Миколою Бадюлом почула про те, що в Байбузівці останнім часом чимало зроблено для відродження села, що там ініціативний та беручкий сільський голова. Закономірно, що мені захотілося побувати в цьому селі.
І от ми в Байбузівці. Перша зустріч біля Будинку культури була трохи несподіваною, але вельми приємною. Начальник відділу культури Савранської РДА Валентина Бондаренко вітала директора місцевого Будинку культури Сергія Будика з тим, що їхньому фольклорному колективу «Квітуча долина» присвоєно звання «Народного», про що засвідчує привезений нею Диплом.
Цей колектив давно знаний не тільки у своєму селі чи районі, а і в області. У цьому році «Квітуча долина» відзначає свій 25-літній ювілей. А Будинок культури – 20-літній. Тут влітку чотири рази на тиждень, а взимку двічі провадяться дискотеки, охочі мають можливість пограти в теніс, більярд. А ще при Будинку культури працюють гуртки: естрадний, танцювальний, вокальний. Є й драматичний. Учасники художньої самодіяльності постійно беруть участь в районних культурно-масових заходах. А на день народження Тараса Шевченка тут вже впродовж багатьох років традиційно провадиться районний фестиваль, присвячений Кобзареві.
За останній рік трохи причепурилося приміщення. З районного бюджету було виділено кошти на поточний ремонт покрівлі та відмостки навколо нього. Дбає про приміщення і сільський голова Ігор Ісько. Районна рада ухвалила рішення про те, щоб усі сільські ради, де це можливо, перейшли в приміщення сільських клубів чи будинків культури. Це стимулюватиме їх до того, аби справді по-господарському дбати про сільські заклади культури. Ігор Анатолійович був одним з перших в районі, хто добросовісно виконав це рішення. Для ремонту і облаштування сільради на новому місці із районного бюджету було виділено 57 тисяч гривень. Тепер тут все має досить пристойний і сучасний вигляд. Крім того, сільрада планує виділити кошти на ремонт приміщення для гурткової роботи. Та не тільки в грошах діло. Директор Будинку культури Сергій Будик сказав конкретно:
– Нам повезло із сільським головою. Він не тільки підтримує заклад культури, а ще й сам бере активну участь у масових заходах.
Здавалося б, що все гаразд, та без проблеми не обійшлося. Користуючись присутністю голови райради, сільського голови та начальника відділу культури РДА, Сергій Васильович нагадав про відсутність звукопідсилюючої апаратури, на придбання якої потрібно десять тисяч гривень.
Приємно зайти і до бібліотеки, яка теж розташована в цьому приміщенні. Завідувачка Юлія Сирота вже понад 20 років обіймає цю посаду. Тож не тільки добре знає роботу, фонд, а й людей, їхні смаки і уподобання. Вона вже може вибрати книжку навіть не запитуючи, що потрібно читачеві, бо знає інтерес кожного.
У минулому році за рішенням координаційної ради, що діє при голові райради, було прийнято рішення про організацію історико-краєзнавчих музеїв при кожному Будинку культури та при кожній школі. Тут це рішення теж виконано.
Якщо у культпрацівників в цю пору робота саме набирає розмаху, то в НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів, дитсадок» нинішній навчальний рік завершився. Вчителі і 14 дев’ятикласників відсвяткували випускний. А от торік в цій школі випускного класу не було. Виявляється, буває і таке. Зате у цьому році готуються стати першокласниками восьмеро діток.
У навчально-виховному комплексі є понад 70 школярів та 30 вихованців дитсадочка. Директорка НВК Тетяна Миколаївна Братко з гордістю показує дошкільний заклад, в якому нещодавно зроблено ремонт, упорядковано обладнання ігрового майданчика.
Поруч із дитсадком діє відпочивальний заклад. В ньому нині перебуває половина школярів. В основному це пільговий контингент. Діти не тільки відпочивають, граються, харчуються, а ще й займаються цікавими справами. Наприклад, Тетяна Шатайло навчає охочих танцювати. Кошти на утримання відпочивального закладу виділено із бюджету, а частково допомогли коштами Ф/Г «Соболь», підприємці Оксана Бабійчук, Марина Жумайло, Сергій Бабій, Максим Кавка.
Байбузівка відноситься до тих сіл, де все розміщено компактно і, як кажуть в глибинці, близенько. Поруч із школою, сільрадою, дитсадком і Будинком культури розташоване приміщення ФАПу. Завідувачка Вікторія Бабій щойно завершила прийом і зібралася на подвірні обходи. Нині патронажна медична сестра Марина Волохатюк у відпустці, то Вікторії Миколаївні доводиться самій обслуговувати і дорослих, і малюків. Те, наскільки вона знає свій контингент, мене, чесно скажу, вразило. Просто на вулиці «місцева лікарка», як її тут називають, сказала, що в них є 400 пенсіонерів, 144 дітей до 18 років, 33 підлітки та 9 малюків до року. Не відкриваючи медичні картки, вона називає скільки і яких хворих є в селі, які кому потрібно ліки вона добре знає, коли і в яку пору до якого двору «прилетить лелека». Торік він побував у селі дев’ять разів. У цьому – лише три. Приємно було почути, що й районна, і сільська ради не залишають поза увагою сільський медичний заклад. Щорічно тут провадяться поточні ремонти. Торік, наприклад, поміняли вікна, двері, на підлогу постелили новий лінолеум. Із сільського бюджету було виділено 1200 гривень на придбання медикаментів для надання невідкладної допомоги. І в цьому році виділяють по 100 гривень на місяць. Крім того, 600 гривень на рік виділяється на пальне, щоб можна було відвезти хворого до районної лікарні на консультацію.
На греблі зустрічаємо жінку, що їхала на скутері. Сільський голова зупиняє її. Запитує, як вирішилась якась справа, вона коротко відповідає і їде далі. А Ігор Анатолійович пояснює, що це депутат сільради Лідія Сивак. І додає:
– Ось так їздить в обід на пасовище доїти корову.
Вздовж села пролягла сіра смуга нещодавно прокладеного асфальту.
– Це завдяки клопотанням районної ради із обласного бюджету торік нам виділили близько 300 тисяч гривень на ремонт цієї дороги. Тепер знову мають дати таку ж суму. Тож плануємо завершити ремонт 600-метрової ділянки дороги по вулиці Шевченка. Взагалі стан доріг – то для нас одна з основних проблем, – розповідає сільський голова.
Крім доріг, проблемою залишається ремонт мосту через річку Савранку. На проведення цих робіт кошторис складено ще у 2006 році. Тоді вартість ремонту сягала 800 тисяч гривень. Зрозуміло, що на цей час ціни значно зросли. А питання фінансування так і не вдалося вирішити через те, що не проведено експертизу. І все тому, що кошторис складає одна організація, а експертизу провадить друга. Тож на сьогоднішній день це питання для Байбузівської сільради залишається серед першочергових.
У селі не можна було не помітити довгобуду – колись мріялось, що тут буде школа, яка стане окрасою населеного пункту, але… Його спіткала доля багатьох таких об’єктів, які стали жертвами перебудованого періоду. Причому конкретно цю споруду сільрада не може ні добудувати, ні демонтувати. Вона будувалася за кошти колишнього КСП імені Шевченка. Коли ж сільгосппідприємство розпалось, новобудова залишилась безгоспною. Тепер, щоб взяти її на баланс сільради, спочатку потрібно подати оголошення в республіканську газету, з метою пошуків господаря. Абсурд? Так. Але саме така процедура передбачена нашим законодавством.
І хоча сьогодні в селі велика школа не потрібна, вирішувати питання з довгобудом доведеться.
Нерідко тут буває голова райради Микола Бадюл. Микола Васильович допомагає сільському голові шукати шляхи розв’язання назрілих проблем, та нерідко і джерела фінансування.
Багато є в сільського голови задумок щодо благоустрою села. В найближчих планах – спорудження обелісків загиблим в роки війни на обох кладовищах, пам’ятника жертвам Голодомору, огорожі біля місцевої школи. Дуже хотів Ігор Анатолійович Ісько створити комунальне підприємство. Причому від старого господарства залишилися олійня, макаронний цех та деякі інші об’єкти. Але люди розібрали їх в рахунок майнових паїв. Тепер все це стоїть бездіяльним. Хоча ідеї створення комунального підприємства сільський голова не полишає. Просто зараз немає на це коштів. Основний дохід сільради – це податок із землі. Торік прибуткова частина бюджету була виконана майже на 122 відсотки. В цьому році теж йдуть з перевиконанням. Проте цих коштів при нинішніх цінах на всі потреби не вистачає. Тим паче, що в Байбузівці нині немає жодного великого базового сільгосппідприємства. Частину земель орендує ТОВ «Завод продтоварів». Решту обробляють кілька фермерів та приватників. Колись село Байбузівка славилась овочівництвом. Після розпаду КСП імені Шевченка кілька осіб почали вирощувати розсаду та овочі. Тож і сьогодні сюди приїздять за огірками та помідорами. Вони справді добрі.
Байбузівка, як і більшість українських сіл, має дуже гарну природу. ЇЇ обрамляють ставки, які на сьогоднішній день орендуються для вирощування риби. Певний прибуток з цього йде і до бюджету сільради. Та головне, що вони доглядаються, і навколо них підтримується чистота. На берегах ставків та Савранки полюбляють відпочивати не тільки місцеві жителі, а й приїжджі.
При виїзді із Байбузівки сталась ще одна приємна зустріч, хоча вже іншого плану. Двоє чоловіків клопоталися на узбіччі. Один косив бур’яни, траву. Другий їх згрібав та зносив на купу. Туди ж збирали всілякий непотріб та сміття, що валялося на сільській вулиці. Як виявилось, вони виконували громадські роботи. За рішенням сесії сільради, на початку нинішнього року було створено спеціальний підрозділ з благоустрою села, до нього ввійшло троє людей, які прибирають на вулицях, кладовищах, у громадських місцях. На оплату їм сільрада заробляє на оренді земельної ділянки, яка перебуває під телефонною вежею «Київстар».
