В умовах глобальної фінансово-економічної кризи, яку сьогодні переживає весь світ, у тому числі і наша країна, найбільш соціально вразливими залишаються люди з інвалідністю. Згідно з міжнародними правовими нормами і стандартами, до яких приєдналась Україна, саме держава бере на себе зобов’язання щодо матеріального забезпечення інвалідів, створення для них необхідних правових, соціально-побутових умов, надає низку пільг, конституційно гарантує на рівні з усіма іншими громадянами можливості для життя в суспільстві.
Відбулося засідання колегії Міністерства праці та соціальної політики України, на якому обговорювалися питання подальшого вдосконалення соціального захисту осіб з обмеженими функціональними можливостями. Наприкінці червня в Луганську відбулася міжнародна науково-практична конференція щодо реабілітації інвалідів та їх раціонального працевлаштування.
Все це говорить про те, що наша держава постійно тримає у фокусі своєї уваги проблеми інвалідів, переймається підвищенням ефективності їх соціального захисту, визначає нові орієнтири у цій важливій справі.
Про те, як вирішується питання соціальної та правової підтримки інвалідів у нашому регіоні сьогодні ми попросили розповісти начальника Головного управління праці та соціальної політики облдержадміністрації Олену КИТАЙСЬКУ.
– Олено Петрівно, сьогодні люди з інвалідністю належать до найбільш соціально незахищених категорій населення. Що вдалося зробити вашому відомству, аби пом'якшити вплив світової кризи на членів нашого суспільства, яким зараз найгірше?
– На жаль, людям з обмеженими можливостями завжди було тяжко. Тому щиро закликаю дивитися сьогодні на життя з оптимізмом. Життя – це дар Божий і щасливий той, хто здатний переносити випробування долі, плекати паростки змін на краще, довіри і добра.
Під опікою Головного управління праці та соціальної політики перебуває на сьогодні понад 123 тисячі інвалідів різних категорій.
За останні роки наша держава створила потужну законодавчу базу, яка регулює практично всі аспекти життя людей з обмеженими фізичними можливостями. Як на державному, так і на регіональному рівні розширилась діяльність структур, котрі займаються інвалідами, з'явилось багато нових напрямів роботи, активно формуються соціальні інституції, створюються нові проекти тощо.
У нашому регіоні діють кілька соціальних програм. Торік вартість чотирьох таких програм склала понад 16 млн грн. Упродовж багатьох років діє система цільової адресної допомоги малозабезпеченим громадянам, у тому числі інвалідам. Для цього створено електронний банк даних на громадян, які знаходяться у постійній потребі. Минулоріч на адресну допомогу з обласного бюджету витрачено майже 2 млн грн. Тільки упродовж останніх місяців поточного року 139 громадян, що опинились у скрутному становищі, отримали з обласного бюджету невідкладну допомогу, яка склала понад 55 тис грн, а відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації 18 мешканцям області виплачено допомогу на загальну суму 64 тис. грн. Як уже повідомлялося, на сьогодні суттєво підвищили пенсійні виплати інвалідам, допомогу інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, зросла мінімальна заробітна плата.
Хочу зауважити, що у поточному році всі соціальні виплати малозабезпеченим громадянам, інвалідам, дітям-інвалідам збережені у повному обсязі і виплачуються без затримки.
Низка цікавих соціальних програм діє в м. Одесі та в інших містах і селищах регіону.
Якщо ви мене запитаєте, чи достатньо цих тисяч і мільйонів для забезпечення пристойного життя інвалідів, я відповім вам: "Ні". Але треба розуміти, що це допомога, яку держава може надати в умовах жахливої кризи і було б добре, якби ми трималися на цьому рівні довше.
Окрім матеріальної допомоги, влада дбає про забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації. Для планомірної і системної роботи у цьому напрямі в області створено банк даних з проблем інвалідності, куди вносяться дані щодо забезпечення інвалідів протезно-ортопедичними виробами, засобами пересування та надання реабілітаційних послуг.
Гострим залишається питання забезпечення інвалідів автомобілями, як засобом протезування. На обліку для отримання спецавтомобілів у нас перебувають 4227 інвалідів, із них 195 дітей-інвалідів. Ми ж зараз вишукуємо можливості надати автомобілі для тих, хто став у чергу ще в 1994 році.
– Олено Петрівно, яку соціальну підтримку одержують діти-інваліди, інваліди з психічними вадами, самотні інваліди, які потребують стороннього догляду тощо?
– В області діє 10 будинків-інтернатів, в яких на повному державному забезпеченні перебуває близько двох тисяч громадян похилого віку, інвалідів та понад 500 дітей-інвалідів. Тут вони мають умови, сприятливі для соціально-психологічної реабілітації, адаптації, медичного обслуговування, адекватних стану їх фізичного та психологічного здоров'я. На жаль, система великих стаціонарних установ дісталась нам у спадщину від старої політичної системи, де основним принципом співжиття вважалось колективне виховання, колективний захист. Прикро, що, перебуваючи під тиском фінансових обмежень, наша система стаціонарного захисту зорієнтована передусім на можливості існуючої системи стаціонарних закладів, а не на потреби інвалідів. Ми не завдаємо собі клопоту, щоб створити умови для догляду інвалідів на рівні громади – у біологічній або прийомній сім'ї, чи незалежного проживання (індивідуального чи групового) з підтримкою та соціальним супроводом.
І все ж пошуки у цьому напрямі тривають. Уже декілька років поспіль діють у нас територіальні центри. Їх чисельність досягла 33. Вони надають близько 30 видів послуг самотнім громадянам, інвалідам, які потребують стороннього догляду вдома.
Торік послугами територіальних центрів скористалися понад 20 тисяч малозахищених громадян.
Останнім часом на державному та регіональному рівнях з’явились центри (відділення) ранньої соціальної реабілітації дітей з функціональними обмеженнями (так звані центри раннього втручання). Такі центри на фаховому рівні здійснюють реабілітацію, соціальну адаптацію дітей у поєднанні з навчанням без відриву їх від сім’ї із залученням до цієї складної роботи батьків або членів сімей дитини. І тут ми уже вкотре приводимо для прикладу реабілітаційне відділення, що діє на базі Одеського дитячого будинку-інтернату.
– Невід’ємним правом інвалідів є право на працю. Як вирішуються ці питання у нашому регіоні?
– Працевлаштуванням людей з інвалідністю займаються управління праці та соціального захисту, регіональні комісії з питань діяльності підприємств та організацій, громадські організації інвалідів, Одеське відділення фонду соціального захисту інвалідів, служби зайнятості населення. На сьогодні в області діє низка підприємств, створених громадськими організаціями інвалідів. Щорічно для облаштування робочих місць, підвищення конкурентно-спроможності продукції, яка виготовляється на цих підприємствах, з обласного бюджету виділяються відповідні кошти, що суттєво поліпшують їх діяльність.
Торік в обласному центрі зайнятості на обліку перебувало 723 інваліди, які бажають працювати. Отримали роботу 265 осіб, професійне навчання здобули 90 осіб. Для заснування підприємницької діяльності необхідні кошти отримали 43 інваліди.
Так звані профорієнтаційні послуги одержали понад 600 інвалідів. Актуальним є навчання професіям, які сьогодні користуються попитом, а саме: перукар, оператор комп’ютерного набору, виноградар, овочівник, столяр тощо. Зараз ефективно використовується такий інструмент працевлаштування як оплачувані громадські роботи. Це участь у благоустрої, у озеленінні територій, підсобні роботи у закладах соціальної сфери тощо. Не скористатися цією можливістю було б просто недоречно для тих, хто може і хоче працювати. Практика переконливо свідчить про те, що проблеми працевлаштування інвалідів треба вирішувати спільними зусиллями.
– Олено Петрівно, зараз дуже багато говорять про створення для інвалідів архітектурного безбар’єрного середовища. Яке значення воно має у загальному полегшенні соціальних проблем?
– Я б сказала вирішальне. Ні про які рівні можливості працевлаштування, виконання реабілітаційних програм, інтеграції в суспільство не може бути й мови, якщо не забезпечити маломобільним людям безперешкодного доступу до всіх об’єктів інфраструктури. Добре, що останнім часом ми активно почали працювати у цьому напрямі.
Відтепер кожна адміністративна будівля має зручні підходи, або під’їзди для інвалідів-візочників, провадиться цілеспрямована робота щодо вдосконалення системи безперешкодного доступу маломобільних людей до закладів освіти, охорони здоров’я та установ соціального призначення.
Щоб діяти у цьому напрямі планомірно і системно створено регіональну програму розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості інвалідів до 2011 року. На виконання цієї програми уже витрачено близько 100 тис. грн. Успішно виконується і міська програма «Рівність».
Втішає те, що у нас уже з’явились кілька автобусів з пристроями для посадки інвалідів, введено в експлуатацію спеціальний залізничний вагон для перевезення маломобільних інвалідів. На залізничній станції Одеса – Головна та інших проміжних станціях створені групи працівників, які надають необхідні послуги інвалідам. Подібні послуги надає і КП «Міжнародний аеропорт Одеса».
І все ж всього цього замало. Ми знаходимося лише на початку цієї вкрай необхідної роботи. Соціальну значимість та економічну доцільність принципу доступності важко переоцінити.
Головним в реалізації цього принципу є те, що реабілітація інвалідів, їх подальше входження у суспільство відбувається не за рахунок пасивного утримання, а за рахунок активного способу життя самих інвалідів.
І насамкінець мені хотілося б зауважити, що вирішення завдань щодо забезпечення інвалідам рівних можливостей у суспільстві, досягнення матеріальної незалежності, відновлення їх здоров’я лежить у площині спільних узгоджених дій владних структур та всіх інституцій громадського суспільства.
