Дізнавшись про те, що за двадцять кілометрів від Рені молдавани качають власну нафту, автор вирушив на «сусідське» родовище
Інформація про молдавську нафту спочатку викликає лише усмішку. Коли я вперше почув про це, то не повірив: анекдот – та й годі. Яка нафта в маленькій бідній республіці? Але, згадавши про мінеральні багатства Північного Причорномор'я, до якого «примикає» і Молдова, замислився. До того ж, сусідня країна в останні роки змусила ставитися до себе серйозно. Спорудження нафтотерміналу і порту в Джурджулештах, відкриття в тому же порту пасажирського терміналу, створення власного флоту, спорудження залізниці Кагул – Джурджулешти, значні іноземні інвестиції. І все це, прошу зауважити, безпосередньо у нас під боком, – як контраст у порівнянні з економічною деградацією Українського Придунав'я.
Поза будь-яким сумнівом, перераховані успіхи Молдови – ланки одного ланцюга. А коли так, виявлення нафти на території суміжної держави навряд чи повинно нас дивувати: «ланцюг» міцніє і подовжується. Адже почала ж Румунія розробку чорноморського шельфу в тій частині акваторії, що ми програли в дипломатичній і судовій суперечці щодо острова Зміїного! Так чому б і сусідній Молдові не взяти з цього прикладу на кордонах з Україною і не одержати хоч щось від геологічних щедрот Причорноморської низовини? Ну, а коли я дізнався, що молдавська нафта добувається буквально за 20 кілометрів від Рені, то вирішив побачити маленьке диво на власні очі.
Хто шукає, той завжди знайде
Справедливості заради слід зауважити, що нафта в Молдові – не новина. Радянські геологи знайшли тут "чорне золото" ще у 1957 році, після чого пошуки тривали аж до 1964 року. У той час з метою розвідки надр по всій республіці пробурили понад три тисячі свердловин. Регіон виявився небагатим: нафту виявили лише в одній точці – на околицях села Валени на півдні Молдови (Кагульський район). З того часу родовище називається Валенським.
Однак успіх здався геологам "слабеньким": запаси нафти, що накопичилася на глибині 400 – 500 метрів у вапнякових породах, були оцінені у два, максимум три мільйони тонн. Та і то реально витягти на поверхню можна було від 560 тисяч до 1 мільйона тонн (на ефективність видобутку впливає ціла низка різних чинників). Розрахунки показали, що промислова розробка Валенського родовища дозволить одержувати не більше 30 тис. тонн нафти на рік. Настільки скромні масштаби, тим більше у порівнянні з гігантськими нафтовими запасами Західного Сибіру, переконали радянських фахівців у тому, що овчинка не варта вичинки, і у 1973 році подальші пошуки нафти в Молдові були офіційно закриті.
Розвідку і видобуток молдавського "чорного золота" реанімували американці, які прийшли в ці занедбані краї у 1995 році. Втім, тут ми перервемо наш екскурс в історію – настав час вирушати в дорогу.
За нафтою – у заповідник
Валени – одне з тих молдавських сіл, які прийнято називати припрутськими. Всі вони, немов намистинки на нитку, "нанизані" на лінію східного берега річки Прут, а точніше – на автомагістраль Кагул – Джурджулешти. Добираючись до пункту призначення на попутці, я міг удосталь милуватися цими мальовничими місцями. З одного боку траси тягнуться високі, порізані ярами кручі, з другого – типові бессарабські плавні, що обрамляють нижній плин Пруту перед його впаданням у Дунай між Джурджулештами і Рені.
По цій рівнині паралельно автомагістралі прокладена та сама залізниця, яку можна назвати молдавським аналогом не побудованої (і навіть ще не спроектованої) залізничної вітки Ізмаїл – Рені. Після торішньої повені, коли Прут вийшов з берегів і розмив насип під рейками (подекуди вони висіли в повітрі!), я очікував побачити "незаліковані" сліди нещастя. Однак молдавани встигли відремонтувати дорогу, і сьогодні вона повністю готова конкурувати з українською транспортною системою на Дунаї. Як і було задумано...
І от – Валени. "Буне зіуа, де у вас тут нафту добувають?" – пристаючи із цим запитанням до місцевих жителів, я досить швидко знайшов дорогу до родовища. Як виявилося, воно розташоване в самому серці Нижньопрутського заповідника, біля озера Белеу. Цей водний простір служить "перевалювальним пунктом" для величезної кількості пеліканів, чапель, лебедів, лелек та інших пернатих, але саме тут, у диких болотах, розташовані найбільш продуктивні нафтові свердловини.
Свердловини в очеретах
Минаючи оброблені серед плавнів городи, я вийшов до дерев'яного мосту, перекинутого через одну із численних проток Пруту. До родовища звідси – рукою подати. Однак мене зупинили молдавські прикордонники. Вони навідріз відмовилися пропускати мене далі, мотивуючи заборону тим, що я – іноземець, і потрапити в прикордонну зону можу лише за спеціальним дозволом. Під час виснажливих переговорів "прикордонці" спочатку заявили, що пропуск треба одержати у начальника застави в селі Слобозія-Маре, потім сказали, що питання треба погодити з керівництвом Кагульського прикордонзагону, і, нарешті, дійшли до рівня Кишинева...
Довелося обійтися без офіційного дозволу. Мені допоміг місцевий житель, який поспівчував мені і на свій страх і ризик погодився провести мене манівцями до заповітного місця. У цієї несподіваної удачі був лише один мінус – я міг спостерігати за видобутком нафти лише віддалік, ховаючись в очереті. З тієї ж причини було неможливо сфотографувати родовище – з такої відстані знімки вийшли б неякісними. Підійти ближче було просто не можна: опинившись на глиняному насипу, що йде вглиб боліт, я неодмінно потрапив би на очі прикордонникам або охороні "режимного об'єкта".
І все ж таки я побачив те, що хотів. Тут, звичайно, не Саудівська Аравія, але враження досить сильні. На краю насипу піднімаються справжнісінькі нафтові качалки, підняті над низовиною, щоб їх не залило водою під час повені. Від звичайних (арабських або західносибірських) вони відрізняються лише своїми скромними розмірами – молдавська качалка не вища трьох метрів. Гігантоманія тут не потрібна, адже нафта добувається з невеликої глибини і в обмежених об’ємах.
Як розповів мій провідник (а він колись тут працював), зараз "чорне золото" викачується з десяти діючих свердловин, кожна з яких дає 3 тонни нафти на день, а всі разом – близько 1000 тонн на місяць. Для великих світових компаній ця мізерна кількість, але для маленької Молдови – національне багатство. Місцевий житель із усмішкою повідомив, що працівники родовища ставляться до свердловин як до живих істот. Крім умовних літерних позначень – свердловина "Q" чи "R", бурильники дають їм ще і жіночі імена. Є свердловини зі зменшувально-ласкавими іменами – Катюша, Фрося, Маша...
Американська мрія стала молдавською
Але повернемося до минулого і сьогодення молдавської нафти. Як вже згадувалося вище, промислова розробка Валенського родовища почалася завдяки інвестиціям США. Американська компанія "Redeco" звернулася до уряду Молдови із проханням надати їй можливість за свій рахунок взятися за пошуки і видобуток нафти на півдні республіки. У підсумку молдавани уклали з інвесторами концесійну угоду терміном на 20 років.
Роботи біля заповідного озера Белеу почалися у 2002 році – після довгих погоджень із екологічними відомствами Молдови. Американці відновили 5 свердловин серед старих і пробурили ще 5 нових. Паралельно велася геологічна розвідка інших родовищ на території республіки, причому, поряд з нафтою шукали і газ. У 2004-2005 роках компанія "Redeco" добула у Валенах у цілому понад 14 тис. тонн нафти, з яких, до речі, 5 тис. тонн купила сусідня Румунія. А у липні 2005 року в Молдові відбулася ще одна історична подія – у Комраті відкрився перший у республіці нафтопереробний завод, побудований британською компанією "AS Petrol" у партнерстві з "Redeco". Показово, що цей НПЗ вартістю 4 млн доларів було створено спеціально для молдавської нафти. Його виробнича потужність становить 30 тис. тонн на рік – саме на такий рівень видобутку планували вийти американці надалі. Для цього їм було потрібно пробурити в припрутських плавнях ще 30 свердловин, однак Міністерство екології Молдови не дозволило посилювати експлуатацію заповідника.
Саме в цей час генеральний директор компанії "Redeco-Moldova" Ігор Алейнов зробив оптимістичну заяву. Він повідомив, що запаси Валенського родовища більші, ніж передбачалося спочатку: із землі можна витягти не 500 тис. тонн, як вважалося раніше, а 750 тисяч. Крім того, за словами І. Алейнова, розвідка надр показала, що в районі Вален не одне, а як мінімум три родовища, і в кожному з них можуть бути обсяги нафти, порівнянні з першим родовищем! Оптимізму додав і той факт, що Комратський НПЗ переробив перші 7,5 тис. тонн нафти, і близько 70% отриманих нафтопродуктів було експортовано до Болгарії.
Проте, у 2007 році американці відмовилися від продовження проекту. Справжні причини їхнього відходу не розголошувалися, але мені вдалося поговорити із працівниками пункту сепарації нафти, що розташований безпосередньо в селі Валени (нафта з родовища надходить сюди по двокілометровому трубопроводу, після чого відокремлюється від води і доставляється в Комрат на НПЗ). Як висловився один з молдавських нафтовиків, "американці гадали, що тут другий Кувейт, але потім розчарувалися". За іншою версією, компанія "Redeco" просто не змогла домовитися з Мінекології республіки.
Але Молдова швидко знайшла заміну американцям – на початку 2008 року їм на зміну прийшла молдавська фірма "Valіexchіmp". Сьогодні вона використовує ті ж 10 свердловин, що і попередники, але має намір збільшити видобуток нафти до 12-15 тис. тонн на рік.
До речі
У Молдові є не лише нафта, але і газ. Найбільш перспективне газове родовище перебуває в Кантемирському районі республіки, на околицях сіл Вікторівка, Чобалакчія і Флокоасе. За оцінками учених, запаси блакитного палива досягають тут близько 700 мільйонів кубометрів. Цей газ також добуває фірма "Valіexchіmp". Зараз обсяг видобутку становить до 250 тисяч кубометрів на місяць. Сьогодні молдавським газом забезпечуються 4 прилеглі села, але незабаром "національним" блакитним паливом буде забезпечено 10 сіл Молдови.
