Невеличке село Цеханівка у Красноокнянському районі – найвіддаленіший населений пункт, розташований на кордоні із Придністров’ям. До райцентру від нього сорок п'ять кілометрів, до Котовська – і того більше, сімдесят. Як тут жартують, на цьому селі закінчується географія району.
Живе в селі трохи більше двохсот чоловік. Їхнє життя позбавлене суєти великого міста, розміряне та передбачуване. І відчуття, що час якимось незбагненним чином сповільнюється, а люди не квапляться, тому що спізнитися нікуди в принципі не можуть, присутнє тут постійно.
У депутата райради Анжели Георгіївни Долинської за плечима двадцять два роки педагогічного стажу. Вона, вчителька хімії, четвертий рік директором Цеханівської загальноосвітньої школи. Усмішлива, чарівна жінка із приємним голосом зовсім не схожа на звичний образ училки-директора, яка постійно щось гучно, у категоричній формі промовляє і не чує жодних заперечень. Напевно, це теж особливість роботи у невеличкій школі, де педагог може залишатися самим собою, людиною, спроможною розуміти учнів і постійно навчатися, незважаючи на уже набутий досвід та обійману посаду.
Учнів у школі небагато – сімдесят, це з тими, яких привозять із довколишніх сіл. Приміщення школи було побудовано вісімдесят п'ять років тому, але дотепер справно виконує роль місцевого храму освіти.
– Мені, напевно, щастить на мудрих керівників, – говорить Анжела Георгіївна. – Без них школа, побудована так давно, звичайно, працювати б не могла. Голова райдержадміністрації Василь Петрович Арнаут одразу прийшов, запитав, чим треба допомогти насамперед. Вже виконали велику частину ремонтних робіт. До школи підвели воду. Купили бойлер. Тепер їдальня забезпечена і гарячою, і холодною водою. Придбали парти.
Філія Цеханівської школи працює у селі Степанівці, там навчаються дванадцять дітей. І щоб там її зберегти, треба відкрити дитсадок. Анжела Георгіївна вдячна керівництву району, яке вже знайшло там і відремонтувало за рахунок районного бюджету приміщення, до якого переїдуть клуб та бібліотека. А будинок, що звільнився, займе дитсадок.
– Ви не думайте, що якщо школа маленька, то дітей погано навчають чи вони чимсь обділені, – далі розповідає директор школи. – Ні, наші учні успішно і на предметних олімпіадах виступають, і на спортивних змаганнях займають призові місця. Раніше, щоправда, ми орендували автобус в шахти у селі Горячівці. І не завжди могли повезти кудись дітей. Тепер керівництво району надало нам автобус у постійне користування, то ж діти спокійно їздять на різні змагання, конкурси. Тішить, що й люди потихеньку повертаються до рідних місць.
Не залишають школу без уваги і місцеві фермери, підприємці. Це брати Володимир та Сергій Нігрей, Віктор Унтілов та Віктор Самборський, Василь Скальський та директор шахти "Горячівка" Григорій Череушенко. Вони й продукти харчування для шкільної їдальні купують, і подарунки дітям до свят готують, і призи за перемоги на змаганнях теж організовують. Я вже не кажу про щоденні господарські справи. Є тут кому подати руку допомоги.
Анжела Георгіївна напевно, лише здогадується, скільки доводиться принижуватися її колегам – директорам шкіл у великих населених пунктах, щоб випросити необхідну допомогу у всіляких спонсорів! Гадаю, так склалося тому, що в маленькому селі усі жителі – на виду. І проблеми виховання підростаючих дітей – це не проблеми лише однієї сім’ї. Це проблеми спільні. Люди розуміють це, і по-людськи, без зайвих слів, виручають. Та й авторитет вчителя – місцевого, а не заїжджого, теж багато важить. Тому, розуміючи, яке складне завдання поставили перед собою жителі Цеханівки, маючи намір відкрити дитсадок у Степанівці, завершити ремонт своєї школи, не сумніваюся в успіху. Інакше працювати тут люди попросту не вміють. Точніше – не мають права. Адже від того, які умови для навчання дітей будуть створені, багато в чому залежить, чи залишаться у майбутньому на карті району обидва іх села.
