Шановні працівники і ветерани лісового господарства, лісозаготівельних і переробних підприємств!
Щиро вітаю вас з професійним святом!
Сьогодні лісове господарство вносить вагомий внесок у подальший соціально-економічний розвиток регіону, успішно вирішує життєво важливі питання забезпечення екологічної безпеки. Завдяки вашій напруженій праці активно провадиться робота щодо збереження, відновлення і раціонального використання лісового фонду.
Переконаний, що ви і надалі докладатимете всіх зусиль щодо забезпечення багатоцільового і раціонального використання лісів для задоволення потреб економіки і населення, підвищення ефективності ведення лісового господарства, залучення інвестицій до галузі, а також виховання у людей дбайливого ставлення до природи.
Бажаю вам і вашим близьким міцного здоров’я, добробуту і щастя, нових трудових успіхів на благо Одещини і всієї країни!
Голова Одеської обласної ради М. СКОРИК
Шановні фахівці деревообробної, меблевої промисловості та лісового господарства Одещини!
Прийміть щирі вітання з нагоди професійного свята – Дня працівника лісу!
Бажаю вам міцного здоров’я, щастя, віри, надії, любові, добрих справ, морального і матеріального задоволення від праці. Нехай у ці святкові дні звучать заздоровні слова на вашу честь, на честь людей, які гордо десятиліттями несуть професію – служити людям. За це від профспілки вам велика подяка.
З повагою,
голова Одеської обласної організації профспілки працівників лісових галузей України
Л. Котельникова
Зелена крона степу
Будь-який гайок посеред безмежного випаленого степу сприймається, не лише, як захисток від спеки і порятунок від степового одноманіття, але як й природне диво. Загальна лісистість на Одещині становить менше шести відсотків території, а на жителя краю припадає лише 0,1 гектара лісу, що є одним із найнижчих показників не лише в Україні, середня лісистість якої 15,7 відсотка, але й у всій Європі. Саме про це й розмірковує сьогодні наш спеціальний кореспондент.
Як би ми не висловлювали своє захоплення лісом, чи які проблеми лісового господарства не обмірковували, так чи інакше, а розмова зведеться до «людей лісу», до отих лісничих, інженерів і техніків лісового господарства, рядових лісівників, які захист і примноження лісового багатства краю вважають справою свого життя.
Пригадую, як свого часу директор держпідприємства «Савранське лісове господарство» Анатолій Іванович Слободянюк привів мене до вікового, майже 600-літнього дуба, що зберігся на кордоні Слюсарівського лісового масиву. Я вже розповідав читачам про це диво природи, але ще раз хочу звернути увагу на те, з якою повагою ставляться до цього патріарха в лісництві. Стовбур і крона доглянуті, місцина навколо дерева упорядкована, створена для нього охоронна зона. Для тих, хто хоче помилуватися красенем, від сільської дороги прокладено асфальтівку і споруджено альтанку. Та й табличка з історичною довідкою нагадує, що перед нами – лісовий красень, який пам’ятає ще козаків Семена Палія і Северина Наливайка.
Згодом, коли я ознайомився з діяльністю цього підприємства, очолюваного заслуженим лісівником України, я зрозумів, що таке ж ставлення у працівників лісництва і до всього свого господарства. Тут дбають і про розбудову лісгоспівської інфраструктури, і про житло для лісівників, і про умови їхньої праці. Які б комісії не навідувалися сюди, всі вони відзначають науковий підхід до санітарної рубки лісу та інших видів догляду; до налагодження роботи лісорозсадника та до підготовки юної зміни лісівників.
Тож не дивно, що саме таким людям довірено догляд за ландшафтним заказником загальнодержавного значення «Савранський ліс», який має площу понад 8300 гектарів, а лісистість в районі на тридцять відсотків перевершує середні показники по Україні. Такі ж висококласні фахівці – досить назвати хоча б Катерину Репко, Василя Якименка, Олену Барладян – працюють у Ширяївському, а також у Котовському, Іванівському, Любашівському та інших лісгоспах.
Говорячи про проблеми лісівництва, заступник начальника обласного управління лісового та мисливського господарства, головний лісничий області Олександр Володимирович Скрипник наголошує, що значне поліпшення діяльності лісового господарства намітилося після того, як у квітні 2002 року постановою Кабміну було затверджено Державну програму «Ліси України» на 2002 – 2015 роки. Саме ця програма, на основі якої створено й програму «Ліси Одещини», визначила перспективи галузі, уточнила її пріоритети, окреслила проблемні зони і проблемні питання. Сприяв розвитку лісівництва листопадовий 2008 року Указ Президента України Віктора Ющенка «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень».
Одне з визначених Указом завдань полягає в тому, щоб довести лісистість країни до науково обґрунтованих показників, тобто, до 20 відсотків території. Узаконено також нормативи оптимального озеленення населених пунктів, коефіцієнти відтворення лісів відповідно до площі суцільних рубок, внесено зміни до санітарних та будівельних норм і правил у сфері планування та забудови населених пунктів стосовно збільшення площі озеленених територій.
Звичайно, проблем і досі вистачає. Передусім вони проявляються у недбалому ставленні населення до придорожніх насаджень, які останнім часом дуже страждають і від самовільних вирубок, й особливо, від пожеж, що виникають через злочинне поводження з вогнем деяких наших відпочивальників, або через те, що у спекотну днину хтось полінувався загасити недопалка, – про що вже не раз ішлося у виступах нашої газети. Не меншим лихом залишається і лісове браконьєрство. А тим часом тисячі гектарів малопродуктивних, непридатних для ведення сільського господарства земель залишаються без лісового покриття, що призводить до серйозного погіршення їх стану, зокрема до поширення ерозійних явищ. Хоча зрозуміло, що будь-який пустир, будь-яка занедбана долина повинні братися на облік і поступово перетворюватися на ошатний гай, на лісовий масив чи паркову зону відпочинку.
До речі, зараз у всьому світі стрімко розвивається так званий зелений туризм. Це дуже важлива галузь, яка має на Одещині значні перспективи. Пригадаймо, скільки у нас чудових куточків природи в Савранському, Кодимському та Балтському районах, на Дністровському і Тилігульському лиманах, у гирлі Дунаю та на придунайських озерах. А це ж вам і розвиток, власне, туризму, і патріотичне виховання, і гроші, які щороку мільйони українців залишатимуть в своїй державі, а не розвозитимуть по світу у пошуках таких же куточків. День працівника лісу саме для того й запроваджено, щоб нагадати всім нам про істинну красу нашого краю, яку кожному з нас треба берегти і примножувати.
Богдан СУШИНСЬКИЙ,спецкор «Одеських вістей»
Життя, невіддільне від лісу
Савранський ліс – зелена перлина Одещини. Його краса і велич приваблює відпочивальників, екскурсантів. Не можуть без нього обійтися і деревопереробники. У різні пори року на його стежках можна зустріти грибників, травників та любителів диких ягід. Походжають лісом і мисливці. Але то все гості. Та є в лісових масивів і господарі. Найближчі – лісники. Іноді їх називають охоронцями. Адже більшість з них живуть безпосередньо на так званих лісових кордонах. Незадовго до Дня працівників лісу, їхнього професійного свята, я зустрілася з кількома з них.
З династії лісівників
Прізвище Кифоренків у товаристві лісівників добре знане. Та й не дивно. Адже понад 34 роки займався лісовим господарством Степан Савович Кифоренко. А коли він пішов на пенсію, то його замінив старший син Сергій. Було то більш як одинадцять років тому. Нині Сергій Степанович працює лісником першого обходу Осичківського лісництва. Його володіння розкинулися більш ніж на 800 гектарах. Почувши про таку площу, подумала, що, напевне, нелегко обходити її. Але Сергій Степанович тільки посміхнувся і сказав:
– Та нічого страшного. Робота як робота.
– Одне, що непокоїть потомственного лісівника, що зі змінами клімату з’являється багато шкідників. Значно гірше приживаються саджанці. А все інше, і криза зокрема, минеться.
Молодший брат Сергія – Володимир, теж пішов батьківською стежкою Нині він працює лісничим Піщанського лісництва, що в Балтському районі. Тож, коли зустрічаються брати, є можливість обмінятися думками. Найчастіше згадують дитинство і ті лісові стежки, якими водив батько. Згадують татову науку. Багато чого із батькового досвіду застосовують у своїй роботі.
«З поганими людьми не зустрічався»
Дмитро Романович Плисковський і не мріяв про роботу в лісі, і в роду не було лісівників. Після служби в армії навіть подався до міста. Та місто чомусь не прийняло Дмитра. Не сподобалося місто й Дмитрові. Тож по закінченні Малецького лісотехнікуму приїхав у лісовий район – на Савранщину. З того дня минуло понад 35 років. Увесь цей час працює Дмитро Романович лісником обходу номер чотири Савранського лісництва. Під його опікою майже 670 гектарів лісу. Тут він знає кожну стежину, кожне дерево. Охороняє, обстежує. Помічає хворі дерева, щоб запропонувати їх для санітарних порубок. Останнім часом здебільшого провадяться оздоровчі рубки. Щорічно звільнені площі засаджують молодими саджанцями.
Запитую, чи доводиться боротися із самовільними порубками, крадіжками дерев, чи не страшно буває.
– Слава Богу, мені не доводилося зустрічатись із поганими людьми. В будь-якій ситуації можна знайти компроміс. І, головне, потрібно з розумінням підходити до людських потреб. Йти назустріч. Буває допоможеш людині, а потім вона тебе виручить. Скажімо, комусь вкрай потрібні дрова. Дозволиш назбирати хмизу, кори, сушняку, а потім вони тобі допоможуть в посадці молодняку. Як гукнеш – так і відгукнеться.
«Вранці прокинувся і – до лісу»
Віктор Ткачук з 1986 року працює лісником першого обходу Слюсарівського лісництва. Можливо, з дитинства і не думав про таку професію, але доля сама готувала його до неї. Жили в селі Слюсаревому, яке з усіх боків, як віночком, оповите лісом.
– Вранці прокинувся і – до лісу, – розповідає Віктор Кирилович, – там гралися з однолітками, там збирали гриби, ягоди. Взагалі більшу частину свого дитячого часу проводили в лісі.
До того ж у Віктора Кириловича дід все життя працював у лісництві конюхом, а батько, оскільки настали інші часи, теж – у лісництві, але вже працював водієм.
Тож і Віктор, повернувшись після служби в армії, без особливих вагань закінчив лісову школу і прийняв обхід. Понад 23 роки жив із своєю родиною безпосередньо в лісі. Тільки в цьому році переїхав до села. На запитання, чи не страшно буває, адже в процесі роботи можуть виникати неординарні ситуації, відповів:
– Чого боятись, ліс для мене, як дім рідний, я знаю його, як ви свою хату. А зустрічі з порушниками, якісь неординарні ситуації, так вони бувають не лише в лісі. Нащо на цьому акцентувати увагу.
Більше турбує лісника питання відновлення лісу. Нині в його володіннях є понад сто гектарів лісокультур. Тобто, росте молодий ліс, він радує око досвідченого лісника.
– Ось подивіться, який гарний лісок підростає, – тішиться Віктор Кирилович, показуючи на молоді деревця.
А ще його турбує, що був неврожай на жолуді, отже менше зберуть їх для садіння нових дерев. Про якісь проблеми говорити не хоче.
– Проблеми є у всіх і всюди, – каже, стримано усміхаючись, – їх, напевне, немає лише у тих, хто нічого не робить. Просто про них потрібно не говорити, а розв’язувати їх в міру виникнення.
* * *
Розмовляючи із цими людьми, так би мовити, рядовими лісу, звернула увагу на одну деталь. Заробітна плата у них майже мінімальна, а от робочий день не нормований, можна сказати, цілодобовий. І те, як вони захоплено розповідають про свої обходи, як безмежно люблять кожне деревце і ліс в цілому, зрозуміла, що всі вони просто ентузіасти.
Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей», Савранський район
