Думку жителів Вилкового проігнорували
Закрито останній в Україні лікувально-трудовий профілакторій (ЛТП), що розташовувався у місті Вилковому Кілійського району.
За рішенням Державного департаменту України з питань виконання покарань Вилківський ЛТП перепрофілюють на виправну колонію з мінімальним рівнем охорони. Уже в листопаді у цій спецустанові планують розмістити засуджених, які вчинили нетяжкі злочини.
Треба сказати, що про плани вищезгаданого департаменту жителі Вилкового довідалися ще влітку. Це питання було порушено депутатами на сесії міської ради. 17 вересня з Української Венеції пішли листи від місцевого депутатського корпусу на ім'я Прем'єр-міністра України Ю.Тимошенко, міністра юстиції М.Онищука і голови Держдепартаменту України з питань виконання покарань А. Галінського: "Жителі міста стурбовані звісткою про те, що ЛТП перекваліфікується на колонію для утримання ув'язнених з можливістю їхнього пересування по населеному пункту – місту Вилковому, – говориться в листі. – Вилкове є прикордонним населеним пунктом, його відвідують десятки тисяч туристів, а також президенти сусідніх країн. Крім того, тут територія Дунайського біосферного заповідника, що перебуває під захистом ЮНЕСКО. Річка Дунай є прикордонною річкою із сусідньою Румунією, по ній цілодобово рухаються судна різних країн. Жителі міста вважають неприпустимим, замість того, щоб розвивати туризм та інші перспективні для економіки напрями, влаштовувати тут колонію ув'язнених". У листі є попередження: "У разі бездіяльності влади щодо недопущення створення колонії можливі масові акції протесту".
Думку Вилківської міської ради не тільки зігноровано. Депутати навіть не одержали жодної відповіді від вище перерахованих посадових осіб. Але ж законодавство про звернення громадян вимагає це робити в місячний термін. Чи для високих чиновників закон не писаний?
Алкоголік у стані
білої гарячки –
не особистість
Перший ЛТП у СРСР з'явився 1964 року. У цих установах, за рішенням судів, громадяни, які страждали від алкоголізму, проходили примусове лікування.
У Росії, до речі, система примусового лікування була скасована ще у 1994 році указом Бориса Єльцина. Ця норма була підтверджена в 2003 році указом Володимира Путіна.
Однак в Україні невелика мережа ЛТП зберігалася – у селі Хролі, що під Харковом, і у місті Вилковому Одеської області.
Наприкінці серпня поточного року Хролівський ЛТП закрили. За даними сайту lenta.com.ua, тут з'явиться виправна колонія №140 мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами утримання. Це означає, що ув'язнені зможуть вільно пересуватися по території і виїжджати на роботу до міста.
І от у жовтні по домівках були відпущені постояльці Вилківського ЛТП.
Що про це думають жителі Придунав’я?
Єлизавета, педагог, м. Рені:
– Ну що ж, поздоровте нас: із ЛТП повернувся сусід! Коли Віктор за ґратами, наш будинок і вся округа живе спокійно. Але як тільки черговий термін закінчується, і він повертається додому, починається розгардіяш. Уночі прокидаємося від гуркоту – «друзі» розважаються. Виходиш вранці на роботу – сходи в крові. Особисто у мене сусід умудрився стягнути з балкона, а я живу на четвертому поверсі, новий джемпер, що сохнув на білизняному мотузку. Пожежними сходами він лазить як мавпа. Права особистості... А чи є в цьому випадку особистість?
Марія Миколаївна, медсестра, м. Болград:
– Відпустити алкоголіків по домівках напередодні зими... А хтось подумав, що багатьом взагалі нікуди йти, їхні родини давно розпалися? Де і на які кошти вони будуть жити? Не думаю, що виходець із ЛТП знайде роботу – зараз от здорових чоловіків скрізь скорочують. І що колишньому алкоголікові залишається? Або вмерти, або красти.
Лідія Пантелеймонівна, пенсіонерка, м. Кілія:
– Не секрет, що радянські ЛТП – це своєрідні в'язниці, де люди відбували термін, виходили і, як правило, далі пиячили. Але яке це горе – алкоголік у родині, я знаю не за чутками. Чоловік моєї молодшої сестри п'є ось уже років п'ятнадцять. Коли він був у ЛТП, вона могла хоч трохи отямитися, навести в будинку порядок. Зараз цей гад повернеться – знову моя бідна сестричка вся в синцях ходити буде. Все, що залишилося, з будинку потягне, проп'є. Сестра говорить: якщо закрили ЛТП, доведеться чекати, коли він мене заріже. Я вчора їй телефонувала: кидай усе до чортової бабусі, переїзди до мене. Бог з нею, із квартирою – ти потрібна здорова своїм дітям.
Іван, водій маршрутки, м. Рені:
– Я вважаю, що в боротьбі з пияцтвом всі засоби добрі. У Росії закрили ЛТП, але вже на рівні уряду порушують питання про поновлення їхньої роботи. Там підрахували, що із всіх умираючих чоловіків 30% помирають від пияцтва. Яка статистика в Україні, я не знаю, але, напевно, теж не краща. Виходжу вранці на лінію – а вони вже чешуть, красені, на "точку". Я, щоб родину утримувати, на двох роботах працюю, а ці? З ранку випив – і цілий день вільний! Лікувати таких – роботою на каменярнях! Але насамперед треба думати про молодь. Продали у крамниці пляшку пива підліткові – відразу закрити цю крамницю і накласти на господаря такий штраф, щоб він довго не міг прочухатися. У мене – два сини. У нас в усіх – діти...
Як бачимо, закриття ЛТП населення, яке і без того стомилося від численних проблем, не схвалює. А, якщо точніше, не схвалює пияцтво.
Копали городи,
влаштовували
особисте життя
Що таке останнє в Україні ЛТП? Про це нам розповіли жителі Вилкового, яким доводилося працювати як вільнонайманому обслуговуючому персоналу в цій спецустанові (попросили не називати імен).
Спочатку, з 1959 року, у Вилковому функціонувала виправно-трудова колонія на 2300 місць. Ув'язнені використовувалися на заготівлях очерету. Потім адміністрація установи почала розширювати власне виробництво. У 1967-му році, наприклад, в’язні виробили продукції на 3,6 млн радянських карбованців! Але у 1970 році у виправній колонії спалахнули масові безладдя, внаслідок чого вона була закрита і реорганізована на ЛТП.
У радянський період тут утримувалося до 1230 чоловік, які страждали на алкоголізм. Всі постояльці проходили курс лікування (у ЛТП працювали наркологи, терапевти, стоматологи) і багато трудилися. Робота була налагоджена у три зміни! У цій спецустанові, крім іншого, робили товари народного споживання із пластмас – валовий обсяг продукції доходив до 3 млн карбованців на рік. Крім цього, у ЛТП працював механічний цех від Одеського заводу пресових вузлів. ЛТП було, можна сказати, одним з найбільших виробництв Кілійського району. Кожен постоялець ЛТП мав можливість одержати "палітурки", що свідчили про набуту тут спеціальність – фрезерувальника, токаря тощо.
З розпадом СРСР виробництво в ЛТП стало скорочуватися. Останнім часом роботи для спецконтингенту не було. Щоб хоч якось зайняти постояльців, стали практикувати їхню роботу за наймом. Аж до того, що жителі Вилкового могли найняти одного-двох чоловік – скопати город, допомогти на будівництві.
Місцеві жителі розповідають, що можливість вибратися до міста, попрацювати призводила до того, що деякі колишні алкоголіки успішно влаштовували особисте життя, обзаводилися тут родинами. Добре, якщо людина опам'яталася, вирішила будувати життя заново. Але ж багато хто, будучи в ЛТП, далі "шукали пригод", що виливалося у дуже неприємні інциденти. За великим рахунком сусідство із ЛТП, що розташований в межах міста, жителям Української Венеції, м'яко кажучи, не подобалося.
Скільки лікарів,
стільки й думок
Що думають про закриття в Україні ЛТП медики?
Олександра Лук'янова, лікар-нарколог Ренійської поліклініки:
– Я була у Вилківському ЛТП – якось заїжджала до знайомого колеги. Коли за моєю спиною зі скреготом упали металеві ґрати, стало, чесно кажучи, не по собі. Сама атмосфера в'язниці шокує. І деяких пацієнтів це протвережувало. Нехай не всіх, нехай невеликий відсоток, але протвережувало!
Як лікар скажу: алкоголізм – хвороба невиліковна. Так, буває тривала ремісія, коли людина потрапляє у сприятливі соціальні умови: благополучна родина, робота. Але якщо людина повертається із ЛТП, а родина вже втрачена, роботи немає, то вона знову опускається на дно. Тому, якщо говорити про боротьбу з алкоголізмом, насамперед треба говорити про створення для кожного нашого пацієнта сприятливих соціальних умов.
Як це не парадоксально, число тих, хто перебуває на обліку у нарколога, за роки незалежності скоротилося. Життя зараз дуже суворо фільтрує суспільство. Прийшов на роботу "після вчорашнього" – звільнений. Пам'ятаю, у вісімдесяті на медкомісію приходили дорожники – жах! Зараз на дорожників приємно подивитися – виглядають як ІТП.
Повертаючись до теми про закриття ЛТП… Я вважаю, що це – погано. Багато тих, хто там проходив лікування, були люди із кримінальним минулим, як кажуть, пройшли Крим і Рим. Для таких ЛТП – санаторій. Життя в ЛТП їх від в'язниці рятувало.
Завідувач психіатричного відділення, лікар вищої категорії, який попросив не називати його імені в пресі:
– Я вважаю, що ЛТП ефекту не давали. Серйозного лікування там не було. Це були місця ізоляції. Але не лікування.
ЛТП – це відгомін радянської системи з її гаслом "Пияцтву – бій!" Навалювалися "усією громадою" і "боролися". Набудували по всій країні ЛТП, а хіба менше людей стало пиячити?
Як лікар я глибоко переконаний у тому, що лікування від алкоголізму повинно бути добровільним. Поміркуйте самі: чи може лікар лікувати пневмонію, якщо хворий сам не захоче її лікувати? Але ж алкоголізм – одна з найважчих хвороб, у результаті якої людина як особистість повністю деградує, перетворюється, можна сказати, на тварину.
Алкоголізм – один з напрямів психіатрії. Це – наші пацієнти. Як відомо, соціально небезпечних психічно хворих лікують примусово в спеціалізованих, закритого типу лікарнях – існує певний порядок. Я гадаю, що алкоголікам, які становлять загрозу для оточення, місце саме в таких лікувальних установах. Якщо ж питущий скоїв злочин, тоді його місце вже не в лікарні, а у виправній колонії.
Знову пускаємо
пил в очі?
Що ж, спробуємо підбити підсумок. Проблема є, і проблема велика. За даними голови Національної ради з питань охорони здоров'я при Президентові України, у нашій країні щороку через алкоголізм помирають понад 40 тисяч чоловік (0,9% населення)! Більшість медиків схильні вважати, що примусове лікування в ЛТП великого ефекту не давало, "зав'язували" 15 – 20%.
У вересні минулого року ВРУ ухвалила закон № 0895 про введення примусового лікування осіб, що зловживають алкоголем – у рамках удосконалення законодавства України про протидію насильства в родині. Тобто, примусове лікування в принципі залишається, хіба що переноситься до інших стін – під крило Міністерства охорони здоров’я.
До речі, у багатьох країнах світу проблема алкоголізму і наркоманії розв’язується за допомогою примусового лікування. Зокрема, у США водіння автомобіля в стані алкогольного сп'яніння вважається злочином. І якщо водія піймали "під градусом", то його ставлять перед вибором: або в'язниця, або – курс реабілітації. Якщо алкоголік чинить дрібні побутові злочини, то альтернативою карному переслідуванню також може бути визначене судом примусове лікування. І в принципі це правильно: свобода особистості закінчується там, де починається свобода іншої людини.
Із закриттям в Україні ЛТП виключається одне – трудотерапія як метод лікування, яку сучасні правозахисники трактують як примусову працю, а Конституція передбачає право на працю, яку громадянин "вільно обирає або на яку вільно погоджується".
Теорія питання і світова практика – добре, а тепер про українські реалії. Хто буде оплачувати лікування тих, хто страждає на алкоголізм, в установах Міністерства охорони здоров’я? У якому обсязі вони фінансуються, ми знаємо. Добре, якщо в алкоголіка міцна і заможна родина. А якщо ні? Що тоді? До речі, залишаючи Вилківський ЛТП, останні пацієнти запитували: "Підкажіть статтю, за якою можуть засудити і відправити до вас назад на зиму – нам просто жити ніде"...
Що стосується повернення до Вилкового виправної колонії... На жаль, державі потрібні в'язниці. За даними українського ділового журналу "Експерт" (№154), у нас в країні на 100 тисяч жителів – 398 засуджених. Тоді як у країнах ЄС – від 80-ти до 120-ти. Ось над чим потрібно думати і працювати, роблячи ставку на профілактику правопорушень, розв’язання численних соціальних проблем! Але у нас воліють пускати пил в очі світовій громадськості. І зайнялися, насамперед, приведенням місць ув’язнення, а їх в Україні 182, до міжнародних стандартів – аж до чотиримісних номерів замість бараків на десятки чоловік. Для цього доводиться "розселяти" ув'язнених у колишні ЛТП.
Однак населення Вилкового, як було сказано вище, категорично проти перетворення туристичної перлини Придунав’я на колонію поселення і готове до масових акцій протесту. Люди праві в головному: при прийнятті будь-якого рішення, що стосується їхнього міста, владі слід було б як мінімум порадитися із громадою. Це, до речі, теж загальноприйнята міжнародна норма.
