Про те, чому Україна живе у режимі постійної кризи, що буде з нашою економікою через 5 років та як зберегти свої заощадження, кореспондент «ForUm'a» спробувала довідатися у досвідченого економіста, заступника директора з наукової роботи Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України Валерія НОВИЦЬКОГО.
– Валерію Євгеновичу, багато експертів стверджують, що економічні кризи в Україні – явище перманентне. Розбурхують вони нашу державу, починаючи з 90-х років. Невже за 18 років ми так і не навчилися боротися з ними?
– Україна із кризою ніколи і не боролася. Сама модель системи публічної влади, яка існує у нас, відтворює цю кризу. Адже за 18 років незалежності можна було провести чимало реформ. Але за ці роки у нашій державі нічого не робилося ні в плані оптимізації виробництва, ні в плані оптимізації інституцій, що дозволило б сподіватися, що в Україні колись не буде кризи. Самий стан нашої держави – це постійна криза. На жаль, життя Україну нічому не навчає.
Нам необхідні не стільки антикризові заходи, скільки створення ефективної сучасної економіки. В Україні існує застаріле уявлення про те, що таке ринок. Його нав'язали нам наприкінці 80-х, початку 90-х років, але вже тоді ці уявлення були не цілком адекватні, а зараз остаточно себе зжили.
В усьому світі відбувається створення принципово нових систем неринкового типу. Тобто, створюються інституціональні каркаси, до яких вкладаються елементи ринкової системи, і які, так чи інакше, відтворюють планову економіку. У жодному разі це не повернення до радянського планування. Йдеться про ті механізми, які використовують США, Європейський союз, Японія. Такі системи вже відтворюються в Росії. Їх не руйнував Китай. В Україні ж ми ледве чи не щодня чуємо: "Ми побудуємо ринкову економіку!" Такі заяви дискредитують тих, хто їх проголошує. В Україні і без того найбільш ринкова економіка у світі. І найбільш неефективна.
– У такому разі, що буде з українською економікою через 5 – 10 років? Ми виліземо із "криз", чи будемо жити, як жили?
– Цього ніхто сказати не може, тому що немає об'єктивних даних про те, як би функціонувала українська економіка, за сприятливих умов у світі. В Україні вже не ухвалюються самостійні рішення. Тепер наша економіка повністю залежить від зовнішнього попиту на нашу продукцію. Більше того, ми перетворилися у периферійну країну, економіка якої обслуговує більш розвинуті країни.
Інакше кажучи, Україна є вмістилищем відсталих технологій. Доки інші країни створюють нові розробки, Україна про них навіть не думає. Зовсім нещодавно у США створили автомобіль на електродвигуні, дуже дешевий у використанні. Він витрачає близько одного цента на кілометр. У нас же уряд заявив про те, що має намір підтримувати вугільну галузь. Правильно, її потрібно підтримувати, але у соціальному плані, думаючи про шахтарів та їхні сім’ї. Але якщо думати і про перспективи країни, то у тій же Донецькій області потрібно створити точні інформаційні виробництва. Якщо ми сьогодні підтримуємо шахтарські сім’ї і не робимо нічого іншого, то через 100 років у цьому регіоні будуть жити вкрай бідні люди. Онуки та правнуки сучасних шахтарів будуть займатися лише риттям шахт.
– Чи є у світі країни, схожі на Україну, які успішно борються із кризою? У кого варто повчитися?
– Схожі на Україну країни час від часу миготять, і, на жаль, залишаються для нас недосяжним ідеалом. Ще у 80-ті роки Польща мала значно менш ефективну та більш відсталу економіку, ніж Україна. Сьогодні Україну з Польщею навіть соромно порівнювати. Словаччина теж була найвідсталішою країною у соціалістичному блоці. Зараз вона значно випереджає Україну. Я вже не кажу про те, що румунська економіка стає ефективнішою за українську. Тепер ця країна входить до складу Європейського союзу і користується благами перерозподілу грошей у його рамках.
В Україні ж підраховують, скільки допомоги одержує Україна у порівнянні із іншими слабкорозвинутими країнами-членами ЄС. Я нагадаю, що у 80-х роках ми були одним із лідерів світової економіки, а сьогодні з'ясовуємо, хто більше просить подачок у ЄС.
– Населення перебуває у панічному страху перед "валютною гойдалкою". Експерти радять зберігати свої заощадження у валютному кошику. Чи є якісь інші способи?
– На жаль, зараз немає способу зберегти гроші тому, що немає стабільності. Усі розуміють, що у будь-яку мить може звалитися навіть долар. А оскільки в Україні немає механізму вкладення грошей у акції, то люди середнього класу не знають, що робити зі своїми заощадженнями.
Якби була довіра до влади, можна було б створити механізм акумулювання заощаджень населення. Але якщо влада зараз запропонує людям кудись віднести свої гроші, вони не послухаються. А якщо й послухаються, то чергового разу будуть обмануті.
На даному етапі простим українцям можна порадити лише одне: як тільки-но вони одержують гроші, одразу їх витрачати. А в кого є можливість навчати дітей, не шкодувати грошей на навчання. Усі інші засоби неефективні.
– А що робити українцям, яких звільнили за скороченням штатів? Уряд, наприклад, пропонує їм стати приватними підприємцями, обіцяє пільги. Це вихід із ситуації? Чи впораються підприємці-початківці із непростими правилами бізнесу?
– Звичайно, людям буде складно налагодити підприємництво, тому що ринок в Україні давно поділений, і важко увійти до будь-якого його сегменту.
Ми знаємо, які зараз проблеми у системі освіти, у НАН України, у медицині. Але роботу для людей шукати потрібно. Один із варіантів цієї роботи – підприємництво. Однак прості заяви не допоможуть. Потрібні широкомасштабні програми щодо залучення нової робочої сили та перекваліфікації.
– Що не кажи, а у своїй масі українці схожі на сліпих кошенят: у вирішенні економічних завдань кидаються у крайнощі. Як підняти економічну освіченість наших громадян і чи варто це робити?
– Очевидно, в Україні потрібно ухвалювати якісь освітні програми, але не формальні або декларативні, а реальні. Наприклад, перед населенням стоїть запитання, чи потрібно робити економічні інвестиції? Необхідно пояснити людям, у яких обсягах і до яких сфер можна вкладати гроші.
– Вже почалися "сезонні" проблеми, пов'язані із початком опалювального сезону. Чи струсне Україну ще одна хвиля кризи?
– Уряд вже доповідав, що він закачав достатню кількість газу перед опалювальним періодом. Але, безумовно, будь-яка зміна ціни на газ в бік підвищення болісна для України. Це питання завжди стояло гостро. Це й свідчить про те, що наша країна бідна. У нас вже немає що продавати для того, щоб купувати енергоносії. Ми ледве зводимо свій зовнішньоторговельний баланс.
Але головна проблема полягає не в кількості енергоносіїв, а в якості їх споживання. Якби свого часу були розпочаті програми щодо оптимізації енергоспоживання, обладнані усі будинки лічильниками, і люди витрачали рівно стільки, скільки потрібно, якби виробництва заощаджували газ, то у нашої держави не було б такої великої потреби в закупівлі газу.
Судячи з досвіду країн Північної Європи, енергоспоживання в Україні можна було б знизити у чотири рази. Це призвело б до того, що наша держава взагалі відмовилася б від російського газу. Нам би вистачало своїх газових родовищ. Тепер технології дозволяють створювати штучне паливо. Створюються навіть умови, щоб не користуватися двигунами внутрішнього згоряння. Усе це повинно робитися в Україні у рамках державних програм. У нас же усе залежить від приватного сектора, і ми молимося на те, щоб бізнес щось зробив для держави. Багато ви знаєте монопольних груп, стурбованих долею України?
– Уряд увесь час заявляє про свою антикризову програму. Чи не час простим українцям створювати власні антикризові програми особисто для себе?
– Боюся, багато українських громадян вже давно створюють ці програми. Найбільш успішно це створили ті, хто сьогодні є олігархами. Звичайно, Україні потрібні антикризові програми. Але, знову ж таки, криза – це саме існування українського суспільства в останні десятиріччя. Вихід із цієї кризи – зміна парадигми існування держави. Потрібно переоцінити те, як формується в нас публічна влада, переглянути підходи до регулювання економіки, соціальної політики. Криза – це наслідок. Ми повинні боротися не з наслідком, а з першопричинами. А першопричини ці полягають, насамперед, в самій Україні.
