НаприкінціжовтняуКиєвівідбулосязасіданняВсеукраїнськоїспілкисільськогосподарськихпідприємств. У його роботі довелося взяти участь і мені, а також моєму землякові, керівникові сусіднього аграрно-рибницького кооперативу «Придунайська нива» Федору Петровичу Паюку.
Вів засідання голова Всеукраїнської спілки сільськогосподарських підприємств (ВССП) Юрій Михайлович Карасик, колишній аграрний міністр. Почну зі змін. ВССП тепер називається Аграрною Спілкою України (АСУ).
Крім усього іншого, ішлося про об'єднання аграріїв у єдину самоврядну структуру галузевих асоціацій і корпорацій сільгосптоваровиробників і переробників, розширенні їхніх повноважень і сфери впливу. Саме життя підштовхує нас діяти так, щоб українська влада змушена була прислухатися до голосу селян, враховувати їхні інтереси і брати їх за основу при формуванні та здійсненні державної аграрної політики. Говорилося про згубність нав'язаних людям реформ, про непрофесіоналізм, бездіяльність високих чиновників, через яких в Україні доведені фактично до економічного краху тваринницька та інші галузі агропрому. Неухильно зменшуються площі посівів під цукровий буряк, скорочується кількість діючих цукрозаводів. Держава при цьому тільки підкладає дровець у вогонь: передбачені у державному бюджеті кошти (750 грн на гектар посівів цієї культури) виробникам не виплачуються, закупівельні ціни на цукровий буряк не прив'язані до ситуації на ринку.
А що із зерном? Іноземні зернотрейдери диктують такі ціни на нього, які ледве покривають видатки вітчизняних товаровиробників. Зате всі інші операції, пов'язані з реалізацією, у кілька разів перевищують рівень цін багатьох західноєвропейських країн. Показові щодо цього і офіційна вартість перевезень зерна залізничним, автомобільним транспортом до портів, елеваторів, надання там інших послуг аж до завантаження кондиційного зерна на судно. У нас в Україні загальна вартість цих робіт сягає чверті кінцевої вартості тонни зерна, у країнах Західної Європи – 5-7 відсотків. Різницю «накручують» нічим не обмежені апетити кримінальних ділків від бізнесу, корупційна портова практика.
Владні структури «внизу» і «вгорі» багато зробили для розвалу м'ясного і молочного скотарства і галузі в цілому, для того, щоб селянинові було невигідно тримати велику рогату худобу. Переробники нав'язують йому грабіжницькі закупівельні ціни. Прокручуються економічні авантюри з яскраво вираженим кримінальним відтінком, які не одержують належної оцінки з боку контролюючих структур. Нічого не зроблено у відповідь на заклик тваринників повернутися до виплати ПДВ за продані на переробку сільгоспвиробниками м'ясо і молоко. Але ж саме такий порядок виплати не давав переробникам безперешкодно паразитувати на праці тваринників.
Вплинути на це свавілля, зупинити його можна і потрібно. Потрібні високий професіоналізм, а поряд з ним і громадський патріотизм ідеологів розвитку українського села, його продуктивних сил, висока відповідальність інституту влади перед народом за свої дії, усвідомлення сільським товаровиробником своїх прав і ролі у суспільстві. Адже сьогодні, селянин, будучи «альфою і омегою» у створенні матеріальних благ суспільства, виробляючи і реалізуючи продукцію, по суті, позбавлений при цьому права голосу. Настав час перебудовувати йому свою психологію, мислення відповідно до наявних реалій, вживатися в умови, які диктує капіталістичний світ. А в ньому утверджувати і захищати свої права здатна лише добротно організована маса людей.
Село зараз потребує дійової підтримки, тісного об'єднання аграріїв, кровно зацікавлених у своїй успішній діяльності, у обстоюванні власної позиції. Тільки тоді можна буде розраховувати на утвердження в системі державної влади їхнього представницького лобі.
«Прокидатися» потрібно. Тим більше, що є перед очима успішні приклади. Доля одного разу подарувала мені знайомство з болгарином Петром Петровим, що живе під Варною. Навчався він у Москві, займається сільським господарством. Якщо зустрічаємося, говоримо про наболіле, про вплив політичної та економічної ситуації на аграрний сектор. У них, у Болгарії, було приблизно те ж саме, що і у нас: корупція, обман народу. Але знайшовся колишній працівник міністерства, який справді уболівав душею за народ. Ставши спочатку мером Софії, він показав за 5 років, на що здатен, а потім за підтримки своїх виборців очолив одну з партій цієї країни. Сформував уряд, став успішно боротися з хабарництвом, корупцією... Його сьогодні називають рятівником Вітчизни. От і нам потрібен такий же рятівний уряд.
Ми з моїм співрозмовником з Болгарії багато говорили про справи насущні, турботи хліборобів. Ішлося про обробіток ґрунту, про посіви, засоби захисту і, звичайно ж, про податки. Усі порівняння – не на нашу користь. Петро Петров наводить приклад: на гектар ріллі держава дає йому 100 євро, а, відповідно до закону, до 2015 року ця сума зросте до 350 у.о. Нашим же хліборобам дістаються крихти. Або, припустімо, він придбав чотири комбайни, кожен вартістю 200 тисяч євро. Відповідно до законодавства, при купуванні йому повертають 50 відсотків витрат. У них, якщо береш кредит – річна ставка не перевищить 6,5 відсотка, у нас – 27! Податки до Пенсійного фонду ми сплачуємо у розмірі 28 відсотків (а з Нового року будемо – 32), вони – всього 3 відсотки. ПДВ у них становить близько 7 відсотків (у нас – 20), а загальна сума виплат за податками – не більше 10 відсотків. Коли я його вислухав – розплакався з досади і безпорадності за українські реалії. До якого абсурду потрібно дійти бездарній владі, щоб втиснути свій народ у «прокрустове ложе» і не чути хрусту його кісточок!
У фазі розвалу Радянського Союзу Україна ще входила до п'ятірки розвинених країн світу. Взяти ту ж тваринницьку галузь. Тут вироблялося за рік 25 мільйонів голів свиней. Зараз – 7 мільйонів. Не будемо говорити про молоко, овочі, виноград, соціальне забезпечення, колишню міцну систему вищої, професійно-технічної освіти, безкоштовну медицину, житлове будівництво. Люди у селах зараз не будуються, деякі будинки і цілі села (на півночі нашої Одеської області) уже стерті з карти країни. Знесено корівники, свинарські комплекси, тракторні бригади, скорочено робочі місця. А це означає, що люди не можуть заробити, спокійно навчати дітей, лікувати старих. Трактори, комбайни, цукор, м'ясо, молоко – все, що ми здатні самі виробити як сільськогосподарська країна, тепер (чи не парадокс?) закуповуємо у тієї ж Білорусі. Можна перераховувати і далі проблеми села, нерозв'язання яких його руйнує і може в остаточному підсумку знищити аграрне виробництво як одну з найважливіших базових галузей економіки країни. Але ще не пізно відійти від краю безодні.
У нашому господарстві давно наголошується на ефективному використанні землі, підтримці її родючості або грунтообробітку. Чимало упущень у цьому процесі дав обробіток ґрунту плугом. Недарма кажуть, що усі гармати світу завдали планеті менше збитку, ніж плуг та інші орні знаряддя. Потрібно зважати на закони природи, тим більше, що ми не маємо сил їх змінити. У природі все взаємозалежно, і, якщо їй не заважати, гармонійно працює. Поясню примітивно. Ліси поглинають вуглекислий газ. Роса, що накопичується, скочується з листя, утворюючи струмочки, які, у свою чергу, сприяють повноводдю рік. Ґрунт влаштований так, що у його верхньому горизонті живуть одні корисні мікроорганізми, а в нижньому – інші, і якщо при оранці плуг змінює місцями ці шари, необхідних процесів «кровотворення» у ній не відбувається. Техніка досягає глибини 20 – 25 сантиметрів, де утворить плужну «підошву», подібну до бетону. Вуглекислий газ крізь неї не може проникнути і стає отрутою для кореневої системи рослин.
Грунтоутворенням ми не займалися, а, пішовши на повідку деяких учених мужів, навпаки, під час плужного обробітку, протягом сотень років знищували родючий шар. Сьогодні ми у своєму господарстві займаємося поверхневим обробітком землі, прагнемо поставити на службу всі ці мікроорганізми і одержати повноваговите колосся. Щоправда, зараз його повноваговитим можна назвати лише відносно. Обговорюючи з тим же Петром Петровим з Болгарії методи обробітку ґрунту, тему селекції рослин, я розповідав йому про те, що ще наприкінці дев'ятнадцятого століття у Бессарабії жив і працював учений-агроном Іван Євгенович Овсінський. Переїхав він сюди звідкись з-під Китаю, де працював і чогось важливого, безперечно, навчився. Він вирощував пшеницю з колоссям понад 60 зерен, а місцями – 80 – 100. Ми ж, у найкращому разі, одержуємо колосся вагою 28 – 32 зернинки.
...З такими думками я і їхав на нараду, брав участь у засіданні ради ВССП – тепер АСУ, і ще більше зміцнювався у думці, що суспільству жити і нормально розвиватися можна лише тоді, коли усі дотримуються Основного Закону, коли Конституція не переписується «під себе». Очевидно, що ми, як уже згадувалося, повинні мати у парламенті лобі, ефективно захищати селянина і звітувати перед ним. За роки незалежності нас багато дурили, розпорошуючи наші голоси. Тому селянам настав час об’єднуватися. Сподіватися на відновлення позиції без того, що слово аграріїв буде почуто, не можна.
