У нашому суспільстві так уже повелося: чоловік керує підприємством, містом, районом, країною. А жінка, якщо і посідає керівну посаду, то, як правило, невисоку, яка не потребує розв’язання якихось архіважливих проблем. Наші сучасниці, Слава Богу, розвінчують цей міф, і треба відзначити, роблять це досить успішно. Мабуть тому, що до жінки-керівника, до її сім’ї і стосунків з оточенням і увага підвищена: мовляв, як їй усе вдається.
До такої підвищеної уваги до себе та своєї сім’ї Наталя Вікторівна Бараненко вже звикла. Адже майже чотири роки на чолі сільради, яка об’єднує кілька сіл Роздільнянського району: Степанівку, Івано-Миколаївку, Новокрасне, Павлівку і Труд-Куток.
Сьогодні Наталя Вікторівна з усмішкою згадує час тих виборів сільського голови у 2006 році. Тоді вона працювала заступником директора Степанівської середньої школи. Саме тоді її друзі-однодумці запропонували Наталі Вікторівні висунути свою кандидатуру на посаду сільського голови. Спочатку жінка відмовилася, аргументуючи це тим, що не може залишити свій клас, учнів, яких полюбила, як рідних, і школу, без якої не уявляла свого життя. Але, обміркувавши як слід цю пропозицію, почала схилятися до того, щоб висунути свою кандидатуру. Не останньою причиною, що підштовхнула її до цього кроку, була активна підтримка чоловіка та сина. Вона зважилася і... перемогла.
– Можливо, зараз чоловік і син і жалкують про те, що колись наполягли на тому, щоб я спробувала свої сили у цій сфері, – посміхається Наталя Вікторівна, – адже тепер я приділяю їм менше часу, ніж раніше.
Приступивши до роботи сільського голови жінка не залишила своєї педагогічної діяльності. Вона ще два роки вела свій клас до випуску. І треба відзначити, зараз теж викладає у школі історію. У неї всього одна година на тиждень, але зате вона є. Діти, яким вона викладає історію, завжди приходять на заняття підготовленими.
– І це не тому, що саме я у них викладаю, – підкреслює Наталя Бараненко, – а тому, що вони справді чудові діти, які хочуть домогтися чогось у своєму житті.
За роки її керівництва було відновлено водопостачання у с. Степанівці, якого не було майже три роки, споруджено підвідний газопровід, споруджується церква у Новокрасному. Вперше за 12 років запрацював дитячий садок «Ромашка». У минулому році село стало першим у районі та другим в області з благоустрою. У цьому році, завдяки злагодженій роботі, повторили минулорічний результат. Це, звичайно, не повний перелік досягнень сільради, а лише мала його дещиця.
До речі, почувши про мету мого візиту, (підготувати замальовку про сільського голову) Наталя Вікторівна вигукнула:
– Ой, ви краще про колектив напишіть, адже саме завдяки йому вдалося багато чого досягти!
Сьогодні Наталя Бараненко не загострює увагу на досягнутому. Вона говорить про те, що ще треба буде зробити. А роботи – «непочатий край». Саме тому Наталя Вікторівна на наступних виборах знову сподівається на перемогу.
– Звичайно, я усвідомлюю те, що буде важко, адже не кожен розуміє, що не одразу все робиться, що обов’язково будуть незадоволені, які не змусять себе чекати і всіляко отруюватимуть тобі життя. Але я намагаюся жити за принципом, який колись висловив Достоєвський: «Если направляешься к цели и станешь дорогою останавливаться, чтобы швырять камнями во всякую лающую на тебя собаку, то никогда до этой цели не дойдешь».
