Тема рідної Одещини – особливе місце у творчості обласних ЗМІ – чи то газети, радіо або каналу телебачення. Осмислюючи факти, події нашої життєдіяльності, журналісти фіксують миті доленосного часу, дають можливість подивитися у велике дзеркало нашого життя. Якщо далі говорити по суті, то за допомогою ЗМІ ми бачимо лице всього нашого краю.

Країна майстрів Ізмаїльського телебачення

Ізмаїльськетелебачення– однеізнайзатребуванішихнапівденномузаходіОдеськоїобласті, щодієвІзмаїлівжепонад18 років.

– Нас дивляться 350 тисяч глядачів Придунав’я, ведемо мовлення ми 24 години на добу, – говорить фундаторка Ізмаїльського ТБ Емілія Євдокимова. – Щодня забезпечується вихід в ефір найоперативнішої інформації, насамперед, передачі новин.

– Але одними новинами усе, звичайно, не обмежується, – долучилися до розмови головний редактор телестудії Ірина Федорова. – Постійно вивчаючи глядацький попит, ми визначили свій формат. Оскільки створено було ТБ на базі Ізмаїльської картинної галереї, як структурний підрозділ, що має статус Обласного центру естетичного виховання, то й основна тематична спрямованість передач – духовність, культурно-естетичне виховання, унікальність добросусідства народностей, які мирно та дружно тут живуть, кожна з них зберігає свою неповторність, але, у той же час, постійно чомусь навчається та запозичає цінне у сусідів. Багато чого розповідається про історію міста і краю, про різноманітні напрями у творчості бессарабців.

Глядачам надовго запам'яталася передача «Бессарабська мадонна» про творчість відомого ізмаїльського художника Олександра Кари; «По струні до серця» – про барда-ізмаїльця Сергія Льовина... Особливою популярністю користуються передачі «Черговий по планеті», «Країна майстрів». Для школярів – і за їхньою участю готується «Планета фантазій»...

Звичайно, це не раз і назавжди певна даність. Колектив ТБ «Ізмаїл» у постійному пошуку, чуйно реагує на ті або інші події, які найбільше зачіпають душу, серце, інтереси бессарабців. Був підготовлений цілий цикл передач, присвячених виборам Президента, давалося слово кандидатам, провадився прямий ефір. Не менш важливі і для ізмаїльців, і для жителів Придунав’я події навколо Українського Дунайського пароплавства. Одна з животрепетних тем – екологія краю, туристичні можливості Придунав’я та Ізмаїла, усього його транспортного вузла. Про це готуються і годинні передачі, які, як правило, дивляться на одному подиху.

Причому, на думку багатьох журналістів ТБ, з ким доводилося розмовляти, ніколи не підводило відчуття міри, головними були і залишаються неупередженість та об'єктивність. Можливо, саме тому і люблять тут передачі Ізмаїльського ТБ?

ІТБ бере активну участь у Всеукраїнських фестивалях телевізійників і мають свої нагороди. Передачі, підготовлені ізмаїльцями, на прохання столичних журналістів, регулярно подаються на центральні канали України.

– Робота, яку виконує наш колектив – а це 26 чоловік, починаючи від техпрацівника і завершуючи редактором, – я вважаю, дуже потрібна усім як необхідність духовного відродження, повернення усіх моральних цінностей, які були останнім часом втрачені, – завершила розмову Емілія Євдокимова. – І в тому, що місто наше, край наш називають краєм поетів, музикантів, художників, є, без перебільшень, і наша заслуга. Адже ми живемо у справжній країні талановитих людей, країні майстрів. І це – наша головна тема.

Євген МАСЛОВ,власкор «Одеських вістей»

Високе Звучання

Білгород-Дністровська ТРК «Новости Приднестровья» – ровесниця незалежної України. Цю редакцію провідного мовлення у Білгороді-Дністровському, Затоці, Сергіївці та Білгород-Дністровському районі вважають однією з найкращих у нашій області.

Про численні нагороди ТРК «Новости Приднестровья» – лауреата і переможця міжнародних та регіональних конкурсів, багаторазового переможця обласного конкурсу щодо висвітлення роботи органів місцевого самоврядування в «ОВ» говорилося не раз. Але постійний творчий пошук редакційного колективу, різноманітна, оновлююча палітра радіорубрик чергового разу повертає газету до теми радіо «Новости Приднестровья».

Будучи патріотами і рідного краю, радіожурналісти приділяють величезну увагу висвітленню регіональної політики та актуальних проблем соціально-економічного розвитку області, розповідають про багато соціальних перетворень у житті міста та району. При цьому багато радіопроектів є унікальними.

До них відносяться передачі рубрики «Родина» (сім'я). У ній беруть участь болгари, молдавани, росіяни, роми, поляки, українці, серед яких три заслужені працівники культури України: Валерій Іванович Цуркан, Михайло Іванович Никируй та Валентина Афанасіївна Никируй. Ця тема актуальна для багатонаціональної Одеської області, яка репрезентує понад 100 національностей і народностей, і має на своїй території чотири найбільш поширені мови: українську, російську, болгарську та молдавську.

Особливістю концепції радіо «Новости Приднестровья» є відсутність повторів випусків програм. При цьому багато колективних проектів мають виражену соціальну і доброчинну спрямованість. Наприклад, журналісти радіо ведуть благодійний проект у селі Веселому Семенівської сільради для багатодітної сім'ї Альони та Станіслава Бабенків. Серед постійних і нових затребуваних рубрик – «Запитай у влади», «Влада в Україні», «Вибори-2010», «Трибуна депутата», «Сільрада день за днем», «Тоді була війна», «Поруч з вами» і багато інших.

Першу скрипку у творчому суцвітті редакції редактор Тамара Добриніна грає понад 13 років. Непересічна особистість у постійному пошуку. Їй вдалося задати досить високе звучання редакційній роботі. Величезну популярність злободенні прямі ефіри радіо набули завдяки досвіду і таланту Добриніної, трудова біографія якої розпочалася 37 років тому на педагогічній ниві у Закарпатті.

Тетяна ГУРІЧЕВА,власкор «Одеських вістей», м. Білгород-Дністровський

Дружба дружбою, а прикурити дасть!

Для журналіста свіжий номер газети, що пахне друкарською фарбою, викликає такі ж почуття, як булка хліба, щойно вийнята з печі... Не перебільшу, якщо скажу: Болградський район не мислимий без газети «Дружба», як не мислимий він без хліба. Не прочитав останній номер районки – і вже здається, що залишився осторонь від життя великої родини.

Історія цієї газети заслуговує на окрему книжку. Тому що у «Дружбі» працювали люди, які мали великий авторитет у районі. Про їхню життєву позицію хочеться сказати словами Твардовського: «Я жив, я був – за все на світі я відповідаю головою».

Сучасний колектив «Дружби» – колектив молодий, але вже «обстріляний». І, головне, такий, що несе у собі всі ті традиції, які були напрацьовані попередніми поколіннями «агітаторів і пропагандистів».

Звичайно, у незалежній Україні районка стала іншою, більш демократичною. Її сторінки – ще одна трибуна для депутатів, які можуть сміливо порушувати найгостріші питання. Запам'ятався виступ на сторінках районної газети депутата Болградської райради Петра Кирпика, який став на захист своїх виборців у Жовтневому, яких один із «сильних світу цього» фактично позбавив землі. Актуальними були слова депутата Миколи Карапетрова про необхідність захистити сільгосптоваровиробників, які втрапили в економічну кабалу. Про розвиток виноградарства, як найбільш трудомісткої галузі в густонаселеному Болградському районі, порушував питання депутат райради, заслужений працівник сільського господарства Анатолій Білоус. Виступав на сторінках районної газети і депутат Одеської обласної ради Олександр Луценко.

В «Дружбі», як у дзеркалі, відбиваються всі сторони життя району. Читач дивиться на те, що відбувається, очима репортера Анатолія Чебанова, поглядом художниці у журналістиці Алли Карайванської, не може не погоджуватися з голосом совісті Ольги Коптякової. І, звичайно, якщо у газеті з'являється «колонка редактора» Тетяни Терзі, то цей виступ викликає великий резонанс. Районка – газета бойова, критична, принципова. Як кажуть, дружба дружбою, а якщо що не за законом, не по совісті, – прикурити дасть! У цьому можна переконатися, переглянувши публікації під рубриками «Изучая и решая проблемы громад», «Мысли вслух», «Точка зрения», «Услышьте нас» і багатьма іншими.

В обласному конкурсі на краще висвітлення роботи органів місцевого самоврядування Болградська районна газета названа однією з кращих. Колектив журналістів гідно виступає у Всеукраїнському конкурсі «Українська мова – мова єднання”.

Історія Болградського району, як невід'ємної частини Одеської області, відбита у літописі «Дружби». У літописі, якому немає кінця. Від дня заснування газети, а було це у 1941 році, вийшло у світ понад 4,6 тисячі номерів. Як пожартував Карел Чапек, журналісти схожі з Данаєвими доньками, яких боги присудили наповнювати водою бездонну бочку. Однак марною роботу журналістів назвати ніяк не можна – районку чекають, читають, з нею погоджуються і сперечаються. Найоб'єктивніша оцінка роботи творчого колективу – це тираж видання, який у «Дружби» зростає.

Антоніна БОНДАРЕВА,власкор «Одеських вістей», Болградський район

І віконце у світ...

Усього на 14 років пізніше Одеської області народилася районна газета "Ленинская искра" – нинішні "Арцизские вести". І усі ці непрості десятиріччя до нинішніх днів була й залишається душею цього багатонаціонального району.

Василь Якович Алексєєв, дуже досвідчений редактор, справді присвятив усе своє життя "Ленинской искре". Він, по суті, і згорів на ній. І нас навчав: "Будьте чесними перед читачем". І ми дотримувалися цього принципу. Не випадкове число передплатників у районки доходило – були такі роки – до 14 тисяч. Тричі на тиждень її одержували передплатники. Читача вона мала постійного і дуже вірного. Поезією праці віяло з усіх її сторінок. Цікавої інформації було дуже багато. Та якої!

Двигун старого "москвича" не встигав остигати. Заступник редактора Федір Дмитрович Крека, він же завідувач відділу сільського господарства, полями та фермами їздив на старому важкому мотоциклі. Володя Коваль, на той час фотокор, – де пішки, де на перекладних, у будь-який час доби діставався до наміченого "об'єкта".

Сьогоднішні "Арцизские вести" – це, як і раніше, популярна в районі газета. Це інший вже редактор – молода та енергійна – Алла Сергіївна Думбрава. Журналістів – і не з вини редакції – зменшилося. Але, як і раніше, секретарює Павло Мицул – мозок редакції. Володимир Коваль – завідує відділом. Пише багато та дуже цікаво про людей району, історію його сіл, міста. І супроводжує свої матеріали дуже цікавими знімками. Справжній фотохудожник! То ж правильно підмітив робсількор Василь Баранов, який був з газетою, по суті, увесь її шлях до нинішніх днів:

– Вас, хлопці, мало, але ви ж у тільниках! А якби вам ще й машину замість старенької "ниви"...

Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей», м. Арциз

Хотілося б читати районку рідною мовою

Моє і старше покоління пам'ятає, що Ренійська районна газета кілька десятиліть дублювалася молдавською мовою. І не дивно, адже майже половина населення цього району – молдавани.

Зникнення молдавського тиражу «Ренийского вестника» у перші роки незалежності України пояснюють економічними труднощами, і, мабуть, ці проблеми є. Але чи можна заощаджувати на питаннях, пов'язаних з мовою, зокрема і культурою в цілому?

За радянської влади ідеологи правлячої партії надавали належного значення національним питанням – і не випадково! «Керівна і спрямовуюча» «рука Москви» не вважала випуск регіональних газет мовами національних меншин «зайвими витратами».

Я переконаний у тому, що національна політика, особливо у багатоликій Одеській області, повинна бути продуманою, зваженою, толерантною, спрямованою на рівноправний розвиток культур eсіх народів, які тут живуть. Якщо говорити про регіональну пресу, то вона не може не відображувати усього того національного різноманіття, у якому ми маємо щастя жити усі разом.

Олег БУРЛЯ, голова Ренійського районного молдавського національно-культурного товариства «Ізвор»

«Говорить Котовськ»

Котовчани звикли до того, що з приходом вівторка і п’ятниці, о 14 годині, чергового разу почують у своїх домівках з репродукторів знайомий голос Миколи Митрофановича Корнійчука.

Усе своє життя Микола Митрофанович присвятив журналістиці, розпочавши свою трудову діяльність у Фрунзівській районній газеті. Потім працював у Ширяївській, Котовській міськрайонній «Ленінський прапор», районній «Котовські вісті», де тривалий час трудився відповідальним секретарем.

Професіоналізм, добросовісне ставлення до своїх обов’язків не раз були помічені, за що одержував дипломи, грамоти, але найвищою нагородою стало присвоєння йому звання «Відмінник преси».

Відзначивши майже півстолітній ювілей своєї діяльності, Микола Митрофанович і зараз продовжує працювати, ставши редактором місцевого радіомовлення Котовської телерадіокомпанії «КЕТ».

В обідній час гучніше вмикають котовчани свої приймачі, аби почути, про що сьогодні розповість їм знайомий голос.

Анна СТЕПАНОВА, власкор «Одеських вістей», м. Котовськ