27 вересня – всесвітній день туризму

Дорогі друзі!

Вітаю вас із Всесвітнім днем туризму.

Туризм недарма називають соціальним феноменом кількох останніх століть, – це ціла сфера життя, що охоплює мільйони людей, різні галузі економіки, екологію та виробництво, сприяє пожвавленню міжнародних обмінів та контактів між людьми.

Одещина, з її вигідним геополітичним розташуванням, історико-культурними пам’ятками, неповторними краєвидами та унікальними архітектурними комплексами, багатою спадщиною усіх етносів, які віками формували оригінальну полікультурну ауру, безцінними рекреаційними ресурсами, привітними і щирими людьми, має всі умови для розвитку туристичної індустрії.

Обласна рада наполегливо працює над тим, щоб регіональний туризм став більш динамічним у своєму розвитку, взаємовигіднішим і для туристів, і для туристичної індустрії, і для регіону. Одещина варта того, щоб глибше відкрити перед світом свої унікальні природні багатства, самобутність своєї історії, культури, народних звичаїв і традицій.

Щиро бажаю працівникам індустрії туризму вагомих здобутків, а туристам – завзяття, наснаги, цікавих зустрічей і відкриттів у пізнанні навколишнього світу.

Голова Одеської обласної ради М. СКОРИК

Гості з гордістю скажуть…

Редакційне завдання підготувати публікацію до Всесвітнього дня туризму на основі місцевого матеріалу поставило мене у дуже скрутне становище. Де у Рені або його околицях знайти зразки розвитку цього бізнесу? Немає його, і близько немає!

«Солі на рану» насипали знайомі, які відпочивали у Болгарії і, повертаючись додому, у Київську область, заїхали погостювати у Рені на кілька днів.

Ще проїжджаючи Румунією, вони зателефонували мені і попросили: «Ми у Рені будемо години через півтори-дві. Звари, будь ласка, юшки. Ми так скучили за домашнім! Хочеться поїсти свіжого і гарячого».

Був вечір. Купити живу рибу можна на ринку тільки вранці, але добре, що у морозильній камері «завалявся» судак – не найкращий варіант для навару, але все-таки юшку зварити було нескладно. До неї підійде приправа з місцевих овочів – гіркого та солодкого болгарського перцю, селери, часнику, що завжди є в холодильнику. Ну і вино – справжнє, домашнє, натурпродукт, у якому, кажуть, присутні майже всі елементи таблиці Менделєєва. З холодних закусок зовсім просто – ароматна овеча бринза і квашені з овочами баклажани.

За столом ми засиділися до першої години ночі. Мої гості, які виголодалися у Болгарії, із задоволенням їли дарунки Бессарабського краю, прицмакуючи і облизуючи пальчики. І ділилися свіжими враженнями.

Виявляється, вони вже один раз були у Болгарії, років десять тому. Що відзначили: з тих пір у країні стали кращі дороги, збудована величезна кількість гігантських вітряків, що виробляють електроенергію з вітру. А містечко, у якому відпочивали першого разу, просто не впізнали. Якщо раніше там скрізь стояли невеликі приватні будиночки, де місцеві сім’ї приймали заїжджих туристів, то зараз у небо здійнялися шикарні готелі європейського рівня.

– Першого ж дня ми обідали у ресторані на березі моря – чудовий пейзаж, – розповідали мої гості. – На перше нам подали чорбу – такий суп, у якому плавало кілька шматочків подрібненого м’яса. Ми попросили щось з місцевої кухні, і нам запропонували печені баклажани – по три кілечки на тарілці. З напоїв офіціант порекомендував «найкраще вино» – 14 євро пляшка. Ми вирішили не відмовляти собі у задоволенні. Трохи пізніше точно таке ж вино ми побачили у крамниці, тільки у чотири рази дешевше. З’ївши півпорції супчика, мізерні порції печених баклажанів і десерт, ми заплатили за обід 45 євро. І пішли... з легким відчуттям голоду. Всю відпустку ми шукали місце, де можна покуштувати баранини, овечої бринзи, але місцевого кулінарного колориту у курортному містечку не залишилося. Всюди подають якісь перетерті супчики, морську рибу, яка у нас зовсім не популярна. Навіть хліб у Болгарії – уже не хліб, а якась несмачна вата. Одним словом, ці євростандарти нас замучили.

Знайомі привезли з Болгарії перець (по-місцевому, чушки), персики і груші, куплені на ринку. Покуштувавши, ми дійшли висновку, що наші, бессарабські – точно такі. А от у перекладі на гривні – у два рази дешевші!

Ну то добре, з'їздили так з'їздили. Витратилися так витратилися. Зате тепер можна з гордістю говорити: «Цього року ми відпочивали у Болгарії». І скромно змовчати про те, що після цього відпочинку довелося кілька днів проходити «реабілітацію» у Рені.

Я запропонувала знайомим наступну відпустку провести у Вилковому, на островах, де місцеве населення потихеньку починає розвивати зелений туризм. Там зварять юшку на багатті або в російській печі, там натоплять справжню лазню. А незаймана природа заповідника наповнить стомлену душу умиротворенням і благодаттю.

Знаючи туристичний потенціал Українського Придунав’я, я впевнена, що колись настануть часи, коли тут виростуть сучасні готелі і кемпінги, і наші гості з гордістю говоритимуть знайомим: «Цього літа ми відпочивали у Бессарабії». Головне – прокласти сюди дорогу.

Антоніна БОНДАРЕВА,власкор «Одеських вістей»

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті