Так називалися матеріали наших журналістів, опубліковані в «Одеських вістях» 2 жовтня, напередодні Дня працівників освіти. У них ішлося про так звані батьківські внески, спрямовані на розвиток дошкільних і шкільних закладів. Наталя Володимирівна Савельєва, начальник освіти і науки Одеської міської ради, подякувавши головному редактору нашого видання за порушену застарілу проблему, попросила опублікувати її коментар, що ми із задоволенням робимо.
На жаль, ця ганебна для всіх нас проблема не нова. Управлінням освіти і науки Одеської міської ради протягом останніх років неодноразово видавалися накази, у яких категорично забороняється педагогам збирати гроші. Неприпустимі всілякі «вступні внески», збори грошей на подарунки. Залучені кошти необхідно витрачати тільки на найгостріші потреби, без яких неможливо обійтися.
До керівників шкіл і дитячих садків, які допускають порушення у залученні та витраті додаткових коштів, нашим управлінням застосовувалися жорсткі заходи: у 2008 році звільнено двох завідувачів дошкільних закладів, і оголошено догану директорові школи.
Не заради виправдання скажу, що проблема поборів, яка обговорюється, виникла не на порожньому місці. Ви знаєте, що будь-який заклад освіти потребує постійних витрат. Якщо врахувати, що «наймолодшій школі» Одеси у цьому році виповнилося 14 років, а більшість з них розташовується у будинках, споруджених у 50-70-х роках минулого століття, то з кожним роком проблем з матеріально-технічною базою стає все більше. На жаль, ні держава, ні місцеві бюджети не можуть забезпечити фінансування усіх потреб школи або дитячого садка.
Оплата комунальних послуг, харчування дітей пільгового контингенту, заробітна плата працівників, капітальні ремонти, звичайно, виконуються за бюджетні гроші, а от на поточні потреби в останні 20-30 років бюджетних грошей не вистачає. От і змушений директор шукати інші джерела фінансування, звертатися до батьків, спонсорів. Щоправда, останні не дуже поспішають вкладати кошти у заклади освіти, тим більше, якщо цю школу (дитячий садок) не відвідує власна дитина. Отже, допомогти школі або дитсадку можуть тільки батьки. Ніде правди діти, трапляються і перегиби як окремих педагогів, так і надто завзятих батьківських комітетів, а звідси – і скарги батьків.
Хочу відзначити велику допомогу піклувальних рад (доброчинних фондів), створених при школах і дитячих садках. Ці об'єднання повинні забезпечувати прозорість і гласність залучення і витрати додаткових коштів.
Практика показує, що у тих школах, ліцеях, гімназіях, де допомога батьків здійснюється на сугубо добровільній основі і не лягає тяжким тягарем на сімейний бюджет; де кошти направляються тільки на найнеобхідніше; де про всі надходження і витрати (як бюджетні, так і залучені) кожен бажаючий у будь-який час може ознайомитися на інформаційному стенді у закладі освіти; де налагоджено чіткий облік і звітність про кожну витрачену копійку, нарікань з боку батьків не виникає.
Користуючись нагодою, хочу подякувати батькам, які допомагають школам і дитячим садкам у придбанні меблів, ремонті, створенні у класах затишку, і знову нагадати, що пожертвування на потреби дитячих закладів – це добровільний вчинок батьків. І ніхто (ні піклувальна рада, ні керівники шкіл і садків) не мають жодного законного, а тим більше морального права вимагати з батьків гроші. Є сім’ї, які можуть виділити з бюджету деяку суму, а є й такі, котрим важко живеться. Тому жодних так званих такс, жодного тиску на батьків та їхніх дітей не може бути. Давайте разом, шановні батьки, представники громадськості і журналісти, викорінювати це потворне явище, яке вже стало традицією, у нашій освіті. Сподіваюся на плідну співпрацю на благо наших дітей.
