Молоко, серед інших продуктів, знову подорожчало. Спеціалізовані видання уточнили: продукт неодмінно дорожчатиме й надалі, оскільки на селі йде катастрофічне скорочення молочного поголів’я. Скільки ж можна нас, покупців, лякати? Чи не час розібратися, хто й для чого пускає під ніж дійних корів?
На думку наших «асфальтних аграріїв», у всьому знову винен селянин.
Але не будемо квапитися з висновками. Візьмемо хоча б Київську область. Тут начебто всі господарства давно пристосувалися до ринку. Якість молока висока, продуктивність худоби – відмінна. У них із задоволенням купують молоко відомі фірми, такі, скажімо, як «Вімм Біль Дан Україна».
Однак, молочне поголів’я скорочується. Чому? Ми з вами знаємо, що вартість літра сирого молока от-от перевалить ціну в 10 гривень. Люди, чий статок невисокий, ганяються за молоком у м'яких пакетах. В окремих «соціальних» крамницях літровий пакет такого молока обходиться покупцеві в 6.50 грн. Зазвичай воно вироблене в інших регіонах, іноді досить віддалених від столиці, як, наприклад, Львівська область. Господарства ж столичної області працюють із солідними конторами; при цьому стовпи нашої ринкової економіки платять за молоко високої якості всього лише по 3 – 3, 5 грн за літр. Але ж пакет молока – хоч півпроцентної, хоч півторапроцентної жирності – коштує не менше 8 гривень!
Зрозуміло, як альтернатива «супермаркетному» молоку, можна сходити на ринок, де, поторгувавшись, купити дешевше (12 грн за трилітрову місткість). Якщо пощастить, – навіть «натрапити» на цистерну, де купити на розлив по 3, 5 – 4 грн. Цих цистерн по місту роз'їжджає менше, ніж хотілося б. Швидше за все, витрати завдяки реалізації молока на розлив, якщо й виправдовують себе, то з великою натяжкою: адже тільки комбікорм обходиться нині у 2 гривні за кілограм. А для високоудійних корів на 1 кг молока йде 1 кг комбікорму. Нагадаю: раніше тонна комбікорму коштувала 1100 гривень, тепер – 2000. Не будемо забувати про інші корми, обслуговування худоби, електроенергію... Неозброєним оком видно, що молоко не може бути рентабельним у таких умовах. Причому мова йде про господарства, що міцно стоять на ногах. Що ж говорити про тих, хто на ладан дихає?
Заради справедливості слід зазначити, що в подорожчанні вкрай потрібного продукту винна й незвично висока спека, що стояла не дуже давно на всій території України. Через неї продуктивність молочного стада впала на 10 відсотків. У приватному секторі, що забезпечує потреби переробників у сировині на 80 відсотків, виробництво молока за останні півроку скоротилося майже на 5 відсотків.
Про диспаритет цін ми розмірковуємо вже багато років. Держава потроху допомагає лише племінним господарствам. От і виходить, що переробники сьогодні творять усе, що їм заманеться, – у наявності відкрита сваволя й ніякого ринку.
Нам з вами навіть краще, якщо продукція йде безпосередньо до покупця: і дешевше, і смачніше. Але коли настає літо, без охолодження й пастеризації не обійтися. До того ж в інших господарствах просто не бажають звикати до реалій життя. Мовляв, наше завдання – одержувати молоко, а збут – справа торгівлі. І знаходять найпростіший «вихід» – ріжуть корів.
То чи є вихід зі становища? Всі розмови про те, що держава повинна регулювати ціни, – порожній звук. Хіба це вже не намагалися робити ще в ті давні часи, які багато хто нині згадує ледве чи не зі слізьми на очах? Ціни повинні формуватися в залежності від попиту та пропозиції. Але на молочному ринку цей закон порушується монополістами – переробниками і торгівлею.
Здавалося, менше надходить молока від тих, хто його виробляє, – заплати їм більше! Адже третина ціни від продажної вартості для виробників – це просте знущання. Але шкода втрачати прибутки, добуті таким негідним способом. І от робиться єдино можливий висновок, – поповнити обіги за рахунок тих, хто молоко купує, тобто, нас із вами. Розрахунок простий і навіть примітивний: а куди ви подінетеся!..
