Про земельну реформу протягом останніх 15 років в Україні не говорив тільки ледачий. Проте тільки у Віктора Януковича з усіх президентів вистачило політичної мужності ініціювати перетворення: Президент упевнений, що з 1 січня 2012 року в нашій країні повинен запрацювати ринок землі сільськогосподарського призначення.
Нічого дивного – в Україні зосереджено 30% світових чорноземів, і це робить вітчизняні земельні ресурси дуже привабливими для інвесторів із усіх кінців нашої планети, що не мають таких природних багатств. Як то кажуть, «купуйте землю – її більше не виробляють». До речі, виступити в ролі інвесторів розвитку українського АПК виказали готовність, наприклад, представники держав Перської затоки.
Україна на аграрному ринку страждає на «роздвоєння дійсності». З одного боку, наша країна входить у першу п’ятірку експортерів зерна у світі, досить активно продає в інші країни соняшникову олію та ріпак, його переробляють у розвинених країнах на біопаливо. З другого боку – обсяги продажів за кордон продукції сільського господарства в загальному обсязі експорту української продукції становлять менше 10%, що виглядає мізерно малим для держави з таким потужним аграрним потенціалом. Більше того – українці звикли до засилля на прилавках магазинів і ринків єгипетської картоплі, польського сала, голландських яблук і фруктів із Туреччини. Країна з дуже родючою землею, що розташована у сприятливій кліматичній зоні, закуповує за кордоном забагато продуктів, це часто викликає цінові коливання та паніку серед населення.
До останнього часу земельна реформа в Україні залишалася фігурою мовлення. Протягом усього періоду незалежного розвитку нашої країни про необхідність перетворення землі на товар багато говорили, але зроблено для цього було явно недостатньо. Мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення, за великим рахунком, виявився зручним прикриттям для групи заповзятливих ділків, що зуміли обійти формальну заборону та консолідувати у своїх руках значні земельні масиви. Зі зрозумілих причин вони є супротивниками прозорого продажу землі, годуючи суспільство страшилками про іноземців, здатних скупити всю Україну. Ще одна група, що виступає проти продажу землі, – комуністи, що послідовно протестують проти будь-якої приватної власності. В решті моментів у суспільстві сьогодні присутнє розуміння необхідності продажу землі як ефективного способу дати імпульс розвиткові аграрного сектору в Україні.
Справа в тому, що українській землі потрібен справжній хазяїн, здатний не тільки по-варварськи експлуатувати її, як це роблять деякі орендарі, а опікуватися нею з використанням новітніх агротехнологий і сучасної техніки. Без появи ефективного власника на українському аграрному ринку говорити про серйозний і якісний прорив не випадає. Поки що уряд подає руку допомоги аграріям, виділивши 5 мільярдів гривень для закупівель сільгосппродукції за форвардними контрактами. Крім того, до кінця року в країні буде створено 5 оптових сільськогосподарських ринків, здатних спростити шлях із полів до споживачів і забезпечити безперервне постачання сільськогосподарської продукції. Прем’єр-міністр Микола Азаров вважає, що за 5 – 7 років Україна може вийти на цілком самостійне забезпечення продовольчими продуктами та перестане залежати від світової кон’юнктури цін на них.
Земельна реформа стоїть на порозі українського села. У ній – і в цьому Янукович правий – зацікавлені і селяни, й інвестори. Хочеться тільки додати про інтерес споживачів, які не зацікавлені в тому, щоб переплачувати за продукти харчування, та бажають одержувати високоякісну продукцію. Цих доводів разом із потенціалом українського сільського господарства досить, щоб прогнозувати успішне проведення земельної реформи і активну участь України в боротьбі з можливим дефіцитом продовольства у світі.
