Світлійпам’ятіписьменникатажурналістаВолодимираВолодимировичаКурбатова, щопередчасновідійшов15 березня2011 року, якийпродовжувавпротягомжиттядобрітрадиціїсвогобатькавжурналістиціталітературі.
Під іменем Ігоря Лебєдєва спецкор газети «Красная Звезда» Володимир Васильович Курбатов першим пробрався до Одеси вночі з 9-го на 10 квітня 1944 року, налагодив зв’язок із підпіллям. І по гарячих слідах відправив телеграфом шеф-редакторові матеріал про визволення міста від фашистів, який 12 квітня 1944 року був опублікований в «Красной Звезде».
ОДЕССА
Отрывок из романа «Березовая роща»
Еще 31 марта – 4 апреля 1944 года на Одесском направлении наши войска 3-го Украинского фронта, преодолевая сопротивление противника, с боями продвигались вперед и овладели населенными пунктами Троицкое, Яськи, Петерсталь, Юзефсталь, Мариенталь, Ленинталь, Фрейденталь, Красный Переселенец (18 километров западнее Одессы), Васильевка, Петровский, Выгода, Гниляково, Палиево, Алтестово, Дальник, Холодная Балка, Черевичный, Августовка, Корсунцы, Шевченко, Фонтанка, Крыжановка, а также железнодорожными станциями Выгода, Веселый Кут, Сортировочная (5 километров от Одессы), Раздельная и др. (названия сел и поселков здесь в соответствии с названиями 1944 года).
Танкисты и пехота форсировали Куяльник. Немцы и румыны были прижаты к воде и истреблены. Другие части поспешно уходили на Тирасполь и мимо Раздельной – в район Рыбницы и на Черновцы. Трое суток шел бой танков, кавалеристов, пехоты по ликвидации группировки в направлении Тирасполя, и наконец она была уничтожена. Более 7000 трупов румын и немцев, 3200 пленных, богатейшие трофеи, сотни забитых вагонов с награбленным имуществом скопилось на железной дороге. С помощью танков и артиллерии части другого соединения решительно прорвали вражескую оборону между Куяльницким и Хаджибейским лиманами, а другая часть – между Куяльницким лиманом и Черным морем. Немцы взорвали дамбу. Пересыпь и улица Деда Трофима были залиты.
В упорных боях Красная Армия очистила от противника станцию Сортировочная, а затем Солдатскую Слободу и, наконец, весь пригород Пересыпи.
В порту было сущее столпотворение. Суда, баржи, буксиры, катера, лодки и даже плоты – все это было переполнено очумевшими от страха немцами, а они все прибывали на причал. Румынам места не хватало, хотя эвакуация производилась на румынских судах. Немцы спихивали румын со сходней, сталкивали с пароходов. Над портом висели наши самолеты. Самая сильная бомбежка была в ночь с 8 на 9 апреля. Особенно бомбили дороги на Овидиополь, Маяки и Кишинев, по которым тянулись обозы отступающих румын и немцев с гружеными машинами, обозами. Беспорядочные отряды и группы румын и немцев, отходящих из Одессы в первые числа апреля к переправам через Днестровский лиман. Убегающих позорно румын и немцев перехватывали наши подвижные отряды и били врагов танками; рубили кавалеристы, расстреливали с бронемашин и добивали автоматчики. Отступавшие немцы и румыны пытались пробиться на юго-запад, но повсюду наталкивались на наши танковые и конные разъезды. Еще всю ночь с 7 на 8 апреля в центре Одессы, на Дерибасовской, Соборной площади, улицах Гоголя, Щепкина, Баранова, на Молдаванке, в пригородах Кривая Балка, Усатово шли уличные перестрелки. Немецкие и румынские отряды еще держались на Приморском бульваре, на Кангуна, Военном спуске, прикрывая морские причалы, где еще грузились эвакуирующиеся суда.
Но вот все утихло. На улицах Одессы наступила тишина, наступил штиль. Особенно тихо было 9 апреля. На улицах города не было ни врагов, ни наших частей, ни жителей города. В полночь по улице Баранова промчались два конника и «виллис». В машине находился Игорь Лебедев. Они проехали по Щепкина, по Малому переулку, мимо Дома ученых через Сабанеев мост выехали на бульвар. Подъехав к памятнику Пушкину, Лебедев остановился. Огромный, раскидистый платан еще не распустил листву над великим поэтом России, но весна уже наполнила своим ароматом воздух, предвещая Одессе раннее тепло. Два автоматчика держали коней за поводья. Михаил Фролов попросил:
– Игорь Васильевич, подойдем ближе к обрыву.
Они подошли и смотрели на горящий порт. Из-за темноты и дыма не было видно моря.
Затем они объехали весь город, нашли подпольщиков и побеседовали с ними.
– Сейчас, Михаил, остановимся у оперного театра и по Ланжероновской, прямо через Городской сад, по Пастера едем на Пересыпь, сообщим своим, что завтра, 10 апреля, в десять утра можно с оркестром и знаменами входить в город, – сказал Игорь Васильевич, – предварительно информацию я уже передал от Колыбанова.
Колыбанов готовит первый пленум обкома и встречу с Малиновским и Хрущевым. Ты можешь ехать и докладывать Афанасьеву, Михаил. Лады? А я к Родиону Малиновскому!..
– Да, Игорь, еду. Значит, ты говоришь, театр заминирован?
– Да, прикажи саперам, чтобы к 5.00 утра уже здесь работали, а то потом может быть омрачена встреча с жителями города. Театр – это гордость Одессы, это – визитная карточка одесситов.
– Ну что, Игорь Васильевич, на моих часах 00.10. Сегодня десятое апреля, понедельник. Через 10 – 12 часов наши части пройдут по городу. Я радуюсь вместе с одесситами, – сказал Михаил Фролов около оперного театра, перед которым были груды камней от разбитых слева и справа больших зданий.
Они обнялись и поцеловались.
– Хорошо, давай так и сделаем. Если все в порядке, в 24.00 встретимся у Тамары, на улице Баранова.
Они мчались в переполненном «виллисе» в сторону поселка Шевченко мимо украинского «Артека» в Лузановке, а в голове Игоря Лебедева стучали строчки и просились образы, менялись картины у памятника А.С. Пушкину. Стихи уже 11-12 апреля звучали по радио в передачах об освобождении Одессы.
Есть город чудесный на свете!
Он солнцем весенним залит.
Там Пушкин задумчиво светел
С бульвара на море глядит.
Над ним распластались платаны,
Струится каштановый чад
И тают седые туманы,
И чайки гортанно кричат.
Он помнит суровые даты
И речь на чужом языке.
Он видел, как в рваном бушлате
Моряк умирал на песке,
Как мы отбивали кварталы
И пламя тушили в порту,
И как пехотинец усталый
Стоял перед ним на посту.
Теперь Лебедев мчался в штаб к Малиновскому со спокойной душой и радостью. До победного марша воинов-освободителей славного портового города, города-труженика, города-курорта, города студентов, рыбаков и моряков дальнего плавания, города юмора, тепла и любви, прекрасной красавицы Одессы оставалось десять часов. Большинство одесситов отдыхало, а многим снился вещий сон про салют и свободу!
Воздух был напоен ароматами весны и радостью новой жизни.
Владимир КУРБАТОВ
Здрастуй, наше місто рідне!
13 квітня 1944 року в Одеському українському театрі імені Жовтневої революції відбулася перша після тривалої перерви вистава. Зал був переповнений. Одесити прийшли привітати улюблений театр зі щасливим поверненням до творчості. Зазначимо при цьому, що український театр найперший з усіх театрів Одеси почав показ вистав на своїй сцені.
Йшла вистава «Сорочинський ярмарок».
У партері, ложах, у амфітеатрі й на гальорці сиділи і стояли глядачі. Поміж них – чимало глядачів у військових гімнастерках, котрі одразу ж по виставі поспішали до своїх військових частин, готових до бою.
Народний артист України Йосип Маяк у своїй книзі спогадів «На українській сцені» згадував:
«Працюємо щодня, без вихідних. І кожного разу зал переповнений, а коли наш старенький «движок» переставав «чмихати» і подавати енергію, сотні кишенькових ліхтариків направлялись військовими глядачами на сцену, і ми продовжували грати при такому світлі…»
Готувались нові постановки, відновлювалися вистави з довоєнного репертуару.
Фронтові бригади вже з’єднаного (ті, що залишалися в Одесі в період окупації, й ті, що повернулися до звільненої Одеси) повного складу театру виїздили з концертами на передову, і там, «на вітрі, під сонцем, або в підземеллях, співали, танцювали, читали гуморески… На виїздах показували і цілі вистави: «Сватання на Гончарівці», «Наталку Полтавку», «Шельменка-денщика». Сцену обставляли з гілок акацій, комбінували костюми, світлові ефекти, діставали реквізит.
Праця наша кипіла. На ювілей А.П. Чехова грали «Хірургію». Крім того, я підготував для художнього читання нові вірші радянських поетів і на 150-річчя Одеси читав в опері «Одесо, здрастуй!» В. Сосюри, «Я утверждаюсь» П. Тичини, – згадує Йосип Маяк.
Виїзди з концертами та виставами на позиції, в села Одещини, репетиції та вистави на стаціонарній сцені на вулиці Пастера, 15… Квітневі суботники по прибиранню руїн в Одеському порту…
Театр жив напруженим трудовим, творчим життям.
23 вересня 1944 року відкрився новий сезон.
На відзначення першої річниці визволення Одеси від німецько-фашистських загарбників – 15 квітня 1945 року – було показано прем’єру вистави «Одеса» за п’єсою відомого одеського поета Григорія Плоткіна (режисер Б. Тягно). Героїко-патріотична вистава про мужніх учасників оборони міста стала подією не тільки культурно-мистецького життя.
Дивитися виставу прийшли герої, що впізнавали на сцені самих себе, знов переживали події свого власного життя…
Любов ФЕДЧЕНКО
Вклонімося великим тим рокам…
Красномовна хвилина мовчання
У Комінтернівському засновано Пост молодості біля Вічного вогню, другий в області після Одеси. Грянули фанфари! І за командою учні місцевого навчально-виховного комплексу з автоматами в руках вперше заступили на почесну вахту. Так розпочався мітинг, присвячений Дню визволення району від фашистських загарбників.
Минуло 67 років з того часу, як селяни хлібом-сіллю зустрічали довгоочікуваних визволителів – бійців П’ятої ударної та Шостої армії Третього Українського фронту. Майже п’ять тисяч жителів району поповнили лави Радянської Армії. Понад 2400 воїнів-комінтернівців загинуло та пропало безвісти…
– Така страшна ціна, заплачена за Перемогу. Сила виявленого ними духу сьогодні становить міць та гордість нашої землі, – заявив, виступаючи на мітингу, голова райдержадміністрації Іван Марзак.
Сьогодні на обліку в районній раді ветеранів перебуває 34 учасники бойових дій. Поклав гвоздики біля пам’ятника воїнам-визволителям і Василь Шатов. Він, піхотинець, пройшов від Курська до Берліна, брав участь у знаменитому бою під Прохорівкою. У боях за Київ В. Шатов тричі тонув, був контужений і тричі поранений – востаннє пострілом упритул. Разом із бойовими товаришами вскочив до бункера, де, передчуваючи крах, наклали на себе руки найвищі офіцери вермахту. На його очах за тиждень до капітуляції Німеччини загинув фронтовий друг. Нещодавно поховав дружину, двох онуків, йому важко пересуватися без сторонньої допомоги. Але, незважаючи на пережите горе, він у свої роки повважав за свій обов’язок приїхати на урочистості із сусідньої Крижанівки.
Глибоку вдячність ветеранам висловив депутат облради від Партії регіонів Олександр Пресман. І допоміг ділом: усі витрати щодо організації мітингу та концерту з караоке він взяв на себе.
– Це данина поваги тим, хто, здійснивши ратний подвиг, тепер відходять у небуття. Зараз у Комінтернівському живуть шестеро чоловік старшого покоління, яким по 99 років. Це – наша жива історія, – сказав він. – А в землі дотепер знаходять останки полеглих солдатів, які стискають зброю. Найбільш красномовна за все – жалобна хвилина мовчання. Мої діти повинні через десять років покласти сюди квіти на знак вдячності героям, які загинули заради живих.
Та життя триває. На центральній площі грала музика, весело галасував ярмарок.
Голова Комінтернівської райради Тетяна Китайська сказала, що тут зустрілися товаровиробник та покупець. Товари продавалися без «накруток» за цінами, близькими до собівартості. Ярмарок – також важливий елемент соціального спілкування. Охочі могли обмінятися досвідом із визнаними виробниками ринку, місцевими підприємствами «Гармаш», «Векка».
Зрештою, безліч позитивних емоцій подарувала людям репрезентована тут концертна програма, підготовлена спільно Комінтернівським будинком культури, одинадцятьма творчими колективами району та командою губернатора. Виступали діти із Першотравневого, Кремидівки, селища Чорноморського. Не відпускав публіку духовий оркестр із села Візирки, який понад 30 років очолює Степан Скочипець. Оплесками було нагороджено комінтернівську групу «Чародії» та вокальне тріо «Ліра». Дітей розважали клоуни. Зрештою, відбувся заключний зональний конкурс караоке, підсумки якого будуть підбиті на Куликовому полі в Одесі.
Владислав Кітік,«Одеські вісті»,смт Комінтернівське
