Без помічників не вижити
Уявіть собі, шановні читачі, одне з найвіддаленіших сіл Фрунзівського району, яке має назву Леніне. Від райцентру до нього можна дістатися доглянутим автомобілем не менше, ніж за півгодини. Це за умови, що в суху погоду ви поїдете навпростець рівненькою стрічкою грунтової дороги. А якщо виникне необхідність побувати в Леніному після рясного дощу, то можна обрати два варіанти. Перший: ризикуючи застрягнути в багнюці, їдьте через село Дружелюбівку (на це піде набагато більше, ніж 30 хвилин). Другий: з Фрунзівки на маршрутному таксі доберіться до станції Затишшя, а звідти електропотягом – до Леніного. Отже, бачимо, що варіантів є як мінімум три. Та саме сільським жителям, а не мешканцям райцентру, доводиться обирати один з них щоразу, коли виникне необхідність вирішувати якісь справи у Фрунзівці.
Якщо не надто звертати увагу на труднощі «сполучення зі світом», то саме село вразить вас своєю доглянутістю, добротними хатинами, кількістю автомобілів у дворах та наявністю супутникових антен на дахах. Значить, не так вже й погано у фінансовому плані живуть тут люди!
– Нам справді гріх скаржитися на життя, – говорить при зустрічі сільський голова Марія Петрівна Кущенко. – Про те, що Леніне живе й розвивається, свідчить той факт, що в селі ви не знайдете жодного порожнього будинку. Кожного року ми фіксуємо приріст населення. Цей показник хоч і не вражаючий, та на тлі інших населених пунктів дає надію на гарне майбутнє. А зайдіть до помешкань наших людей: у багатьох є всі блага цивілізації – гаряча вода, каналізація, автоматична пральна машина, душова кабіна чи ванна кімната, різноманітна кухонна техніка, комп’ютер тощо. Працівники району електричних мереж всерйоз чи жартома кажуть, що жителі села Леніне споживають набагато більше електроенергії, ніж ті мешканці, котрі живуть у великих населених пунктах. Звичайно, життєдіяльність і розвиток нашого села «рятує» залізниця, що проходить поблизу, адже багато мешканців їздять на роботу до Одеси, Роздільної і Затишшя. Та відсутність нормального сполучення з районним центром приносить моїм односельцям немало серйозних хвилювань.
Плідними тут є взаємовідносини між органом місцевого самоврядування та депутатами трьох рівнів – сільської, районної та обласної рад. Вже третє скликання поспіль Марії Петрівні Кущенко, як сільському голові, вдається налагоджувати ділову співпрацю з керуючим СФГ «Ольга» Віктором Павловичем Сауляком. До того ж це один з найактивніших депутатів сільради, корінний житель села, якому небайдужа його подальша доля. Керуючи досить-таки потужним фермерським господарством, що базується в Леніному, Віктор Павлович є найпершим помічником для сільської ради. Не один рік проблемами Ленінської громади опікується депутат районної ради Анатолій Іванович Бринза. Щомісяця він проводить в селі прийом громадян, тож не з чуток знає про все, що тут відбувається і завжди готовий надати будь-яку допомогу. У тандемі із Сауляком вони здатні вирішувати безліч проблем, спрямовуючи на це немало матеріальних ресурсів. «Вищою інстанцією» Анатолій Іванович та Віктор Павлович називають депутата Одеської обласної ради, нині голову Фрунзівської райдержадміністрації Сергія Івановича Бринзу. Свого часу він немало зробив для села, не відмовляється від всебічної підтримки і сьогодні.
– Я навіть уявити не можу, що б робила без таких надійних помічників, – говорить Марія Петрівна. – Депутати трьох рівнів допомагають селу у всьому – у наведенні порядку, грейдеруванні та підсипанні доріг, благоустрої, ремонті та підтримці нормальної діяльності об’єктів соціальної сфери. Нещодавно за рахунок сільради ми придбали огорожу на два кладовища, а встановлювати нам допоможуть працівники СФГ «Ольга». Цієї весни за рахунок наших депутатів було розчищено невеличку водойму. Як же вчасно вдалося виконати цю важливу роботу, бо в період нещодавніх рясних дощів нас точно спіткало б підтоплення. Неоціненною й доречною була допомога депутатів дитячому садку.
Ми завітали до садочка саме в тиху годину. Дошкільний заклад, збережений ще з радянських часів, розрахований лише на 25 місць. У першу чергу сюди беруть дітей 4-5 років, щоб вони мали можливість пройти підготовку перед школою. В селі є немало дітей меншого віку, яких також необхідно охопити дошкільним вихованням. Вихід зі становища знайшли: необхідно відремонтувати друге крило приміщення дитсадка, де розмістилася б ще одна група малюків. Та для цього спочатку треба передати дошкільний заклад з балансу райвідділу освіти на баланс сільської ради. Це питання зараз у стадії вирішення.
– Нещодавно в районі відбувся процес передачі фельдшерсько-акушерських пунктів з балансу сільської ради центральній районній лікарні, – говорить Віктор Павлович Сауляк. – Я, як депутат, разом із сільським головою виступили категорично проти цього. Ленінський ФАП для експерименту навіть хотіли залишити на балансі сільради, але потім передумали. Не знаю, що з цього вийде, та вважаю, що краще, ніж на місці, ніхто не забезпечить цей медичний заклад усім необхідним. Щороку на його функціонування з бюджету сільради виділялося одну-півтори тисячі гривень. Давайте пройдемо, подивитеся, в якому він ідеальному стані. Недарма ж навіть комісією з району Ленінський ФАП визнано найкращим. Це заслуга сільради. Працює у ФАПі молодий спеціаліст Сергій Сергійович Ткач, який майже рік тому після закінчення Балтського медичного училища повернувся в рідне село, щоб дбати про здоров’я своїх односельців.
– Є в нас одна проблема, яку не можемо вирішити навіть спільно з депутатами трьох рівнів, – говорить Марія Петрівна Кущенко на завершення нашої екскурсії селом. – Це капітальний ремонт глядацької зали Будинку культури, розрахованої на 300 місць, та зовнішній ремонт приміщення. За нашими підрахунками, на ці роботи потрібно понад 500 тисяч гривень. Село живе і розвивається, тож осередок культури дуже потрібен нам. Молодь, дякувати Богові, не поспішає залишати село, а навпаки, повертається сюди після навчання. Майже щороку в нас є молоде поповнення серед учителів, вихователів, медиків, трудівників сільського господарства. Створити їм умови не лише для нормального життя, а й для дозвілля – головне наше завдання.
Олена ХАРЧЕНКО,власкор «Одеських вістей»,Фрунзівський район
Скрізь помітна рука господаря
Петру Миколайовичу Горевичу добре знайомі і клопоти сільської ради, і шляхи їх вирішення. Адже на посаді Грибовського сільського голови він не новачок. Минулого року виборці серед чотирьох претендентів довірили саме йому вдруге очолити громаду.
Голова разом з депутатами та активістами села дбає про день насущний. А сьогодні на порядку денному першим стоїть питання реконструкції шкільної котельні, яку планують завершити нинішнього літа. У вирішенні даного питання сільська рада заручилася підтримкою заступника голови обласної державної адміністрації – керівника апарату Петра Володимировича Хлицова.
Голова райдержадміністрації Святослав Вікторович Огінський теж цікавиться реконструкцією шкільної котельні і переведення її на електроопалення. Тут уже побували представники районних служб, оглянули об’єкт, тож, як вважає голова, справи йдуть належним чином.
Загалом на фінансування цих робіт необхідно 1 мільйон 700 тис. гривень, і такі кошти буде виділено з державної казни. Гроші великі, але справа того варта. У процесі оптимізації освітянської галузі Грабівська школа, де сьогодні навчається майже 140 школярів, має прийняти до себе ще й дітей із сіл Котовці та Олексіївка. Крім того, котельня розрахована не тільки на школу, а й на Будинок культури та дитсадок.
Другою проблемою села є дороги. Щоб якось полегшити їх, сільська рада залучає до ремонту доріг директорів сільгосптовариств, фермерів, одноосібників. Вагому і своєчасну підтримку надають керівники сільгосптовариств «Грабівське» Володимир Онуфрійович Дубчак, «Маяк» – Станіслав Іванович Довганюк, керівник фермерського господарства Ігор Миколайович Трегубчак. Допомагає і районна влада. Вже прокладено 2 кілометри 300 метрів водопроводу, відремонтовано дорогу у напрямку Шершенців. Чекає на підтримку районного бюджету дорога Грабове – Котовці. На часі також оновлення матеріально-технічної бази самої сільської ради, з метою підвищення оперативності у діяльності виконкому. І, звичайно, благоустрій села не сходить з порядку денного роботи сільської ради. Тут голова знаходить взаєморозуміння як з депутатським корпусом, так і з рядовими трудівниками. Йдучи селом, ви ніде не зустрінете занедбаного обійстя. Скрізь помітна рука господаря.
Роботу депутатів Петро Миколайович характеризує позитивно. Адже у своїй більшості всі вони дбають про соціально-економічний розвиток села і прагнуть вирішувати питання, які виникають перед місцевим самоврядуванням та перед громадою в цілому.
– Практика показує, що досить часто розпочати діалог заважає, насамперед, психологічна неготовність влади до співпраці, побоювання, що це може свідчити про її слабкість. З другого боку, до співпраці не завжди готові і представники громадськості, які у тісніших стосунках з владою вбачають загрозу своїй незалежності. Це, звичайно, заважає вирішенню життєво важливих питань. Тому ми до всього намагаємося підходити конструктивно і, слава Богу, знаходимо спільний знаменник, – ділиться досвідом роботи голова.
У досить просторому кабінеті сільського голови тісно кубкам, медалям, грамотам, якими відзначено вагомий внесок як Петра Миколайовича, так і спортивної команди села у пропаганду здорового способу життя серед молоді. Сільська команда села Грабового неодноразово посідала призові місця в області.
Сьогодні сільська громада налічує 670 дворів, має 1400 мешканців прописаних. Звідси, як і з більшості глибинок, багато молоді виїхало до великих міст у пошуках роботи. А Петру Горевичу дуже хочеться, щоб його село, як у старі добрі часи, гомоніло, процвітало і мало соціально-економічну перспективу. Бо Грабове Бог наділив і цілющими джерелами, які славляться далеко за межами району, і багатими родовищами глини та піску. Раніше тут видобували й камінь. Ще 100 років тому на території села почали працювати вапнякові печі, і було збудовано вапняковий завод, який забезпечував будівельні підприємства якісним вапном. Тепер, щоб відновити виробництво, розпочало працювати товариство «Гірник», потрібні інвестиції.
Крім того, колись у селі працювала птахофабрика, яка давала понад 10 мільйонів штук яєць на рік і забезпечувала продукцією птахівництва як власний район, так і чимало сіл і міст України та й Молдавії. Птахофабрика теж чекає свого часу.
– Якщо люди побачать, що в селі відроджуються якісь промисли, закладається основа нового агропромислового комплексу зі значно більшими можливостями, що уряд не кидає село напризволяще, а дбає про його розвиток, вони почнуть повертатися на свою батьківщину. Бо будуть знати, що у них тут є дім, робота, а отже, – перспектива для них, для їхніх сімей, і для села, – розмірковує сільський голова.
Любов КУЗЬМЕНКО,власкор «Одеських вістей»,Кодимський район
