Усі ми чудово знаємо, що рух – це життя, а активний рух – це здорове життя. Цю істину надзвичайно важливо засвоїти дітям та підліткам. Адже, якщо вірити статистиці, останнім часом вимальовуються разючі цифри. Вже сьогодні серед українських школярів лише 5% абсолютно здорових, 25% умовно здорових і 70% – хворих. Це результат того, що наші діти мало рухаються, багато часу просиджують біля комп’ютерів, розбалакують по мобільному телефону, харчуються напівфабрикатами. Такий спосіб життя призводить до кардинальної перебудови всього організму, тож про міцне здоров’я годі й говорити.

Як же вивести дитину з цьо­го заклятого кола? І фахівці, і просто громадяни часто повторюють: фізична культура і спорт – основні чинники збереження та зміцнення здоров’я людини. Надзвичайно важливу роль в цьому процесі відіграють школа та різноманітні спортивні заклади. І якщо у великих містах з цим трохи легше (були б бажання та фінансові можливості), то у глибинці єдиним місцем для занять спортом є дитячо­юнацька спортивна школа.

Великомихайлівський район завжди був відомий своїми спортивними традиціями. З року в рік вихованці спортивної школи покращують свої результати і стають переможцями та призерами змагань різного рівня. З ДЮСШ вийшло немало кандидатів та майстрів спорту, якими сьо­годні можуть пишатися їхні наставники. Директор Великомихайлівської дитячо­юнацької спортивної школи Сергій Мирославович Куцюк з особливим почуттям гордості демонструє численні красені­кубки за призові місця в різноманітних змаганнях:

– Уже два роки поспіль наші вихованці стають чемпіонами області з настільного тенісу, п’яте місце ми посіли на чемпіонаті України. А ось цю нагороду ми отримали за перше місце у фінальних змаганнях обласної спартакіади школярів з футболу під назвою «Шкіряний м’яч», – розповідає Сергій Мирославович, беручи в руки черговий трофей. – Наші діти посіли другі місця в обласних змаганнях з греко­римської боротьби та першості Одеської області з міні­футболу. Бачите, ця шафа ледве вміщує усі наші кубки, медалі, грамоти за різні роки, тож ми дуже пишаємося своїми вихованцями та їхніми досягненнями у спорті.

– Все це приємно і престижно, – долучається до розмови заступник директора ДЮСШ Михайло Мирославович Кеба. – Але, знаєте, ми між собою жартуємо, що ці дитячі перемоги з’явилися не завдяки, а всупереч. Погляньте, в якому жалюгідному приміщенні нам доводиться тренувати наших юних спортсменів. Уже вісім років ми тулимося у старій, пристосованій будівлі з прогнилими вікнами, максимально використовуючи кожен квадратний метр. Відчутного покращення потребує матеріально­технічна база для тренувань. Ми доволі часто виїжджаємо на змагання до районів області і бачимо, яке сучасне обладнання і які прекрасні умови мають інші дитячо­юнацькі спортивні школи. У порівнянні з ними наша школа має просто ганебний вигляд. Такої, мабуть, немає в жодному районі Одещини. Хоча, заради справедливості, слід сказати, що ДЮСШ деяких районів зовсім не мають власних приміщень, розгортаючи свою діяльність при загальноосвітніх школах. Ми вже не раз розмірковували: якщо юні спортсмени нашого району досягають непоганих результатів, тренуючись у нинішніх умовах, то яких би показників сягали діти, коли б забезпечити їм нормальну матеріально­технічну базу?!

– У нашому районі спорт серед дітей та молоді дуже популярний, – розповідає тренер з футболу Григорій Федорович Балакан. – На сьогодні в ДЮСШ навчається понад 500 дітей. З перших класів у нас формується команда футболістів. І якщо протягом декількох років нам вдалося посіяти в душі дитини любов до цього заняття, то кращого годі й шукати.

Говорячи про фінансову підтримку ДЮСШ, великомихайлівці не нарікають. Керівництво спортивної школи дуже цінує розуміння проблем і всебічну допомогу начальника відділу освіти райдержадміністрації Тетяни Семенівни Толмачевської. Серед спонсорів відзначають підприємця Заваду, який нещодавно допоміг придбати спеціальний килим для боротьби, подбав про створення побутових умов для вихованців школи – за власний кошт обладнав внутрішній туалет, душову та роздягальню.

Прикро лише, що спорт у країні фінансується за залишковим принципом, а про заробітну плату працівників дитячо­юнацької спортивної школи соромно й говорити. У сільській місцевості тренери для дітей – це і батько, і мати, і педагог, і психолог, і лікар, і організатор в одній особі. Скільки сил, терпіння, необхідно докласти йому, щоб підготувати юних спортсменів та забезпечити команді поїздку на змагання? Лише справжні ентузіасти роблять це сьогодні безкорисливо, дбаючи про здоровий спосіб життя та фізичний розвиток підлітків. Але ж відомо, що на голому ентузіазмі далеко не заїдеш. Таку діяльність необхідно всіляко підтримувати і розвивати. Адже йдеться про здоров’я наших дітей, а отже – і майбутнє держави. В Україні сьо­годні налічується найбільше лікарів серед європейських країн, найбільше «ліжко­місць» у лікарнях, але при цьому нація здоровішою не стає. Можливо, варто по­новому підійти до розв’язання проблеми здоров’я українців, підтримуючи пропаганду здорового способу життя з дитячих років, фізичного виховання у навчальних закладах та спортивних школах?