Який ваш ідеал України?

З таким запитанням редакція «Одеських вістей» звернулася до читачів напередодні Дня незалежності України. Вони охоче відгукнулися на нашу пропозицію висловити свою думку.

Павло Бабійчук, підприємець, м. Арциз:

– Моє найбільше бажання – щоб наша Україна була справді демократичною та незалежною державою. Лише в такій державі можлива взаємодія влади та народу. На сьогодні, вважаю, цього немає. На те особливих доказів і не потрібно. Вони – на очах у всіх. Це мізерні пенсії та зарплати, які не забезпечують навіть мінімального прожиткового мінімуму. Безперервний процес зростання, безробіття, вимираючі села, корупція. У цьому наша країна серед перших у світі. Дати поштовх до розвитку нової України може лише об’єднання усіх демократичних сил, усіх жителів нашої прекрасної України.

Ростислав Сойко, ветеран Військово­Морського флоту, м. Ізмаїл:

– Який мій ідеал України? Усе пізнається у порівнянні. Мені далеко не байдуже те, куди йде наша країна. Як правило, політики, що приходять до влади, говорять про одне – про те, як буде добре жити, якщо їх оберуть. І ми обираємо. А що далі?

Такі обіцянки були найбільш характерні в часи так званої помаранчевої революції. До влади прийшло кілька політичних сил, що заявили про свою єдність у будівництві нової України. Але минуло зовсім небагато часу, і вони пересварилися між собою. Виходить, і не потрібні ми були їм зовсім. Їм потрібна була лише влада. Але, одержавши її, не змогли нею грамотно розпорядитися. Сподіваюся, при новій владі почнеться поступальний рух уперед, щоб Україна була вільною демократичною країною, у якій кожному знайдеться місце. І не захочуть виїздити з неї наші діти та онуки. Ось це і є мій ідеал.

Любов Кінарьова, лікар­фтизіатр, Березівський район:

– Є теорія, згідно з якою слова та думки настільки сильні, що у різній формі, але неодмінно матеріалізуються. Тому я переконана, якою ми бачимо Україну сьогодні, такою вона буде і завтра.

Перш за все слід сказати, що ми живемо в багатій країні, яка має все, що потрібно для нормального життя, але ще треба навчитися правильно користуватися усім цим добром. Держава повинна бути економічно сильною, що, своєю чергою, підніме добробут громадян, від якого залежать і рівень життя, і здоров’я. Я прагну, аби Україна була заможною, шанувала унікальну національну культуру, що є історичним надбанням та стратегічним ресурсом; щоб українці поважали один одного та духовно збагачувалися, адже це основа для формування самобутності нашої нації. В моєму уявленні — ідеальна Україна повинна забути такі слова як корупція та байдужість, нахабність та безкарність.

Поки що це мрії, але мрії реальні, і я впевнена – ми до того часу доживемо. Мусимо дожити!

Галина Савінкова, пенсіонерка, Тарутинський район:

– Можливо, до ідеалу нашій країні й далеко, але до цього вона все­таки рухається. Я дуже люблю Україну і ні на яку іншу державу її не проміняю. За мої 73 роки мені таке жодного разу не спадало на думку. Але ж труднощів різного роду було і є багато. Сьогодні із цінами державі щось треба робити. А хвороба людині – як катастрофа. «Безкоштовне» лікування роздягає догола. Вища або середня спеціальна освіта теж не всім родинам по кишені.

Я багато читаю, дивлюся телепередачі, аналізую, міркую. Так, Президент і уряд працюють, стараються. Але на вугілля на наступну зиму гроші збираю рік…

А пожити в ідеальній Україні дуже б хотілося.

Тетяна, реалізаторка оптики, м. Одеса:

– В ідеалі Україна – країна, де людям не потрібно буде мріяти про ідеал. Їм і так буде добре. А це означає, що в кожного буде достатня зарплата, якої буде вистачати на харчування, на те, щоб поїхати у відпустку, нехай не на Багами, але, хоч на курорт відпочити. Це повинна бути країна, де можна безбідно жити пенсіонерам, а не шукати приробітку у приватних структурах. Адже людям не так багато треба: щоб діти були здорові та ситі, і щоб вони самі могли присвячувати час не лише роботі, але й читати, ходити в театри, просто радіти гарній погоді. Ми втомлюємося від постійної тривоги про завтрашній день. Хотілося б, щоб таких турбот було якомога менше.

Володимир Капет, водій, смт Ши­ряєве:

– Двадцять років незалежності держави – це хоч і невеликий, але значний період. Ми, українці, ще лише вчимося жити, як то кажуть, за новими правилами. Є прорахунки, є й успіхи. Щодо ідеалу України, скажу: на мою думку, ідеальна країна та, що дбає про своїх громадян від їх народження і до останнього дня життя. А це означає: в державі повинні працювати на належному рівні всі соціальні інституції. Насамперед сфери освіти, охорони здоров’я, культури. В такому разі народ матиме впевненість у завтрашньому дні.

Григорій Царук, заслужений працівник сільського господарства України, директор товариства з обмеженою відповідальністю імені Кірова, село Кам’яне, Савранський район:

– Все своє життя я пропрацював у сільському господарстві. Наша країна аграрна, ми маємо найкращі в світі ґрунти. Тому й хотілося б, щоби щедро врожаїлась нива, плодоносили садки, живністю наповнювались ферми. А селяни отримували належне за свою працю і жили в достатку. Та щоб досягти цього, потрібна державна підтримка тим, хто працює на землі. Я так скажу, найкраща політика – це: мир на землі, лад у сім’ї та хліб на столі. Цього в ідеалі я бажаю всім і кожному.

Тетяна Угриновська, музичний працівник, м. Кодима:

– Кожна людина розуміє ідеал України по­своєму. І кожен з нас може стверджувати, що саме виплеканий ним образ може вважатися ідеалом України.

Напевне, це щедрі лани, багаті ліси, чисті водні ресурси, ошатні міста, щасливі люди. Ідеал України – це велика любов до Батьківщини, до ближнього, це гордість за країну, за здобутки свого народу. У моїй Україні кожна людина відчуватиме себе потрібною, зможе реалізувати себе як особистість і почуватиметься соціально захищеною, незважаючи на те, живе вона у селі чи у місті. Ідеал України – це Людина, яка не втрачає людяності, земля, яка щедро родить хліб, мати, яка плекає дітей, діти, які щасливо і дзвінко сміються.

– Як член асоціації фермерів «Придунав’я», я у 2002 році виграв грант на поїздку до США. Був там цілий місяць, вивчав, як у цій країні організоване фермерство, спосте­рігав, яке там ставлення до аграріїв.

І дійшов висновку, що наші, українські, се­ляни вміють працювати не гір­ше від американських. Різниця в іншому. У ставленні самої держави до аграріїв. Ми можемо лише мріяти про американську систему кредитування фермерів і в цілому підтримання тих, хто працює на землі. У США чітко вирішене питання збуту продукції. Існує система держзакупівель, тобто саме те, що було раніше і в нас. Не допускаються перехльости в ціноутворенні на сільгосппродукцію, діють різні програми, які допомагають купувати нову техніку та устаткування. Так, там в основному діють великі агроформування, але є й чимало «середняків» та дрібних господарств. Однак усі вони перед державою рівні. Немає «поганих» і «хороших». І допомогу за необхідності одержують рівнозначну до витрат. Звідси й моє розуміння ідеалу України – рівнозначне ставлення до всіх. І до селян насамперед. Тому що, як не крути, на нас, аграріях, країна тримається…

Підготували: Таїсія Баранова, Тетяна Сторчак, Наталя Самойленко, Любов Кузьменко, Євген Маслов, Владислав Кітік