під мирним небом України

Від чистого аркуша до ідеальної картини

– Ми живемо в Україні й зобов'язані дотримуватися її законів. Тоді ми ніколи не відчуємо себе чужими. Представник будь­якої національності може себе реалізувати в Україні повною мірою: у сім’ї, в освіті та бізнесі. Моя сім’я тому приклад.

Із цих слів почалася моя розмова з шанованим афганцем Мохаммадом Аюбом Шерделом.

Народився наш герой у місті Бам’ян (Афганістан). Там закінчив школу. У 1981 році за спеціальною програмою Аюб Мохаммад вступив до Одеського військового училища. Під час навчання познайомився з дівчиною Оленою, яка також навчалася в одному з одеських вузів. Сподобалися одне одному, через якийсь час одружилися. Після закінчення Аюб відвіз дружину на свою батьківщину. Через три роки при виведенні радянських військ з Афганістану родина Шердел повернулася в Україну.

– Перші три роки ми жили на малій батьківщині дружини, у селі Старі Трояни Кілійського району. Моя спеціальність називалася «Протиповітряна оборона Сухопутних військ». Звичайно, у селі за фахом я не працював. Через якийсь час вирішили переїхати до Одеси. Потрібні були гроші на прожиття, і заробити їх потрібно було швидко. Я оформив необхідні документи і зайнявся підприємницькою діяльністю. Згодом ми купили квартиру, розширили бізнес.

З перших місяців Аюб тісно спілкувався з одеськими афганцями, подружився з багатьма представниками інших національностей. Чуйність, доброта, щирість, працьовитість та щедрість – ці якості енергійного афганця відзначали усі, хто знайомився з ним. Саме тому коли постало питання про те, хто очолить Одеське обласне національно­культурне об'єднання «Афганська громада», думка її представників була практично одностайною – Аюб Шердел.

За роки роботи в громаді афганець намагався поліпшити базу, налагодити зв'язок зі співвітчизниками, акцентувати увагу на вивченні рідної мови та розвитку культури. Велика увага приділялася доброчинності. За підтримки управління у справах національностей та релігій Одеської облдержадміністрації, а також завдяки пожертвуванням українських афганців, за ініціативи самого пана Шердела було надано допомогу багатьом спеціалізованим інтернатам, дітям­сиротам.

– Якось мене запитали: «Чому ви, представник афганської національності, допомагаєте нашим дітям?», – обурено розповідає Мохаммад Аюб. – Для мене немає чужих або своїх дітей! Є діти, які потребують допомоги. Коли в мене є можливість цю допомогу запропонувати – я просто роблю це. Мій батько колись заповів мені, братам та сестрам: «Якщо можеш чинити добро – чини, але нічого не чекай натомість».

Але, як правило, за добре ставлення, ласкаве слово, маленький подарунок діти нагороджують щирою вдячністю та відданою любов'ю. А це висока ціна.

В усіх справах та починаннях афганця підтримує його прекрасна українська половинка, дружина Олена.

– Завдяки їй, я полюбив українську культуру, країну і, звичайно, кухню. Олена подарувала мені трьох дітей: сина Олега, доньок Маріанну та Жасмин.

Син, як і належить в афганських сім’ях, пішов стежкою батька і з юних років допомагає йому в бізнесі. Маріанна отримує освіту в ОНУ ім. І.І. Мечникова. Молодша Жасмин навчається у Чорноморському ліцеї і вже тішить батьків своїми успіхами у вокальному та хореографічному мистецтві.

– Зараз я абсолютно щасливий. По­чавши із чистого аркуша в Україні, зміг намалювати на ньому майже ідеальну картину свого життя. Цього я бажаю усім своїм рідним та друзям, коли ми збираємося на святкування афганського Нового року 21 березня. Я вдячний за цю картину своїй сім’ї та українському народу, який так тепло прийняв нас понад двадцять років тому. І завжди повторюю співвітчизникам, наскільки прекрасною буде їхня картина життя, залежить лише від них, тому що в Україні є всі умови для її створення.

Христина Вієр,

«Одеські вісті»

Фото з архіву сім’ї Шердел

Я знайшов свій «терруар»

Нині садиба Лакаренів, схована пишнотою виноградників передмістя Шабо, – довга одноповерхова будівля XIX століття. Раніше будинок належав швейцарському виноробові. За радянських часів тут тримали коней, пізніше в просторому дворі була влаштована колгоспна тракторна бригада.

Кристофа, як багатогранну, творчу людину радує можливість висловити своє світовідчуття в облаштуванні великого господарства. На подвір’ї багато птиці і тварин, особливо собак. Вони, як запевняє господиня маєтку, чудово розуміють команди французькою, чим дуже дивують численних друзів і гостей. Самобутність внутрішнього оздоблення будинку, несподівані в цих обставинах елементи декору вражають уяву пересічного українця. Натхненний українською природою, Кристоф Лакарен вирощує виноград для створення власної марки елітного вина за стародавніми рецептами, що не поступається за якістю французькому.

Я знайшов свій «терруар», – говорить винороб.

Так французи називають неповторну місцевість, що має особливу енергетику.

– У районі Шабо унікальне місце для вирощування винограду і практично єдине у світі, де виростає сорт Тельті курук (Лисячий хвіст). Знамените виноробне Бордо у Франції, де я народився, розташоване на одній географічній широті із цими місцями. Можливо, тому мене й привабило Шабо, воно стало своєрідною малою батьківщиною.

Батьки Кристофа і сьогодні живуть у ро­динному маєтку в Бордо, відвідуючи сина з невісткою та онученятами в українському селі Шабо. У молодості вони пророкували Кристофу перспективну професію економіста. Але він віддав перевагу тонкощам парфумерної майстерності. Життя, схоже на ламану лінію, простромило багато міст Франції й світу, де Кристофу довелося побувати. До виноробства, яке ріднить із парфумерною справою, особлива філософія та методика, прийшов у результаті доленосної зустрічі на українській землі.

У жовтні 2002 року на запрошення друга­француза, який провадив у Тернополі творчий фестиваль, Кристоф прибув до України. На фестивальній сцені він побачив піаністку з Одеської консерваторії з мелодійним фран­цузьким іменем… З перших днів нового 2003 року Кристоф і Маріанна вже не розлучалися.

Про романтичні подарунки, зокрема, ексклюзивний «Фонтан парфумів», подарований Лакареном місту Одесі заради своєї коханої Маріанни, повідомляло багато ЗМІ. Черговим вражаючим уяву подарунком, який Кристоф підніс дружині в день її 33­річчя, став невеликий виноградник у Шабо. Сьогодні ж він нараховує 150 орендних гектарів. У незмінній елегантній шийній хустці, яка стала своєрідною «візиткою» француза на міжнародних форумах і конкурсах, у будинку місцевої райдержадміністрації й під час роботи на виноградниках, у світлих джинсах, хвацько заправлених у високі чоботи, «український» француз любить власноруч на тракторі прокатати дружину Маріанну уздовж виноградних рядів. І, радіючи як хлопчисько, розповісти, що на екологічно чистих кущах, які Кристоф ніколи не обробляє хімікатами, завелася особлива цвіль, яка додасть новому сорту вина неповторних смакових нот й вишуканого аромату.

Елітне вино «Лакарен Нуво» месьє виробляє вручну. Його зусилля виправдані вартістю дивовижного вина. Щоправда, ліцензії на його продаж француз не має, вона коштує занадто дорого для кишені звичайного орендаря. Але покуштувати вина з неповторним букетом можуть усі, хто приїжджає в гості до Лакаренів. Кристоф готує на мангалі вигадливі страви із соусами особистих рецептів, Маріанна пригощає козячим сиром власноручного приготування. Ритуал пиття натурального вина, яке господарі вважають неодмінним супроводом смачної їжі, надовго залишається в пам’яті кожного, хто покуштував вина від Лакарена.

Кристоф – захоплений співрозмовник. Він непогано говорить російською. Рідною французькою найчастіше спілкується із друзями, які приїжджають погостювати із Франції, із дружиною та дітьми – англійською та французькою. Дівчата добре розуміють батька, але відповідають, однак, переважно російською.

Тетяна ГУРІЧЕВА,

власкор «Одеських вістей»,

с. Шабо, Білгород­Дністровський район