(Продовження. Початок в «ОВ» від 04.02.2012 р.)
Корупція в Російській державі до XV століття набула системного характеру. Досить сказати, що перший закон про покарання суддів за хабар можна знайти вже в Судебнику 1497 року. Цікавий у цьому разі й такий факт: якщо чиновник за підношення виконував якусь дію, безпосередньо пов’язану з його прямими обов’язками, але не порушував закону, це називалося «мздоїмством» і сприймалося як норма. Якщо ж його підкуповували для здійснення чогось протизаконного, це відносилося вже до «лихоїмства». І з ним намагалися боротися.
Наприклад, для дяка (посада начальника або письмоводителя в різних відомствах), який за хабара склав підроблений протокол або спотворив показання сторін, було передбачене покарання у формі тюремного ув’язнення. Крім того, він повинен був виплатити штраф у розмірі суми позову.
Петро I почав вести активну боротьбу з корупцією. З 1715 року для чиновників вводиться фіксована зарплата, при цьому хабар у будьякій формі вважається злочином.
Однак платня, і без того дуже скромна, виплачувалася нерегулярно, тому хабарі знову стали основним джерелом доходу.
Імператор зопалу хотів видати указ, згідно з яким слід було вішати будьякого чиновника, який вкрав суму, рівну ціні... мотузки. Але всю країну не перевішати. І імператор змушений був прислухатися до порад наближених. Хоча смертну кару за великі хабарі все ж таки ввів. І бив кийком за хабарництво самого князя Олександра Меньшикова.
За царювання Анни Іоанівни міністра Волинського врятував від страти… гігантський хабар царському фаворитові Бірону!
Яскравим прикладом корупції зовнішньополітичної можуть слугувати «діяння» канцлера Олексія Петровича БестужеваРюміна в епоху Єлизавети Петрівни. Таємна канцелярія на чолі із графом Олександром Шуваловим незаперечно довела, що стратегічні пріоритети російського канцлера ґрунтувалися на одержувані протягом понад 15 років регулярних перерахувань із Лондона та Відня. Але й Бестужев уник страти. Єлизавета при вступі на престол пообіцяла, що за її наказом не буде страчена жодна людина. Корупціонера лише розжалували та відправили у заслання.
Той же БестужевРюмін, що повернувся після смерті Єлизавети до Петербурга, розробив проект присвоєння імператриці Катерині ІІ титулу «матері Вітчизни». При цьому пропонувалося обвінчати її з «отцем Вітчизни», на роль якого претендував фаворит імператриці Григорій Орлов – ініціатор усієї цієї витівки. Однак Катерина запросила царедворця до себе на аудієнцію і, як говорить легенда, поставила йому однеєдине запитання: «Скільки?» Бестужев не став відпиратися й зізнався в усьому. Тоді Катерина вручила старому інтриганові ще стільки ж, скільки він одержав від Орлова, і звеліла негайно та назавжди їхати лікуватися на європейські курорти...
Метод підкупу віртуозно використовували російські дипломати, зокрема при налагоджуванні взаємин із перськими й турецькими сановниками та воєначальниками. Далеко не останню роль відіграли підношення і у процесі підписання наприкінці XIX століття досить вигідних для Росії договорів із Китаєм, завдяки яким Росія здобула можливість побудувати на китайській території залізницю.
Не є таємницею вже і той факт, що, користуючись необмеженою довірою царської родини, Григорій Распутін сколотив солідний капітал на народних підношеннях. А наближена імператора Миколи ІІ балерина Кшесінська, на парі з великим князем Олексієм Михайловичем, за величезні хабарі допомагала фабрикантам одержувати вигідні військові замовлення під час Першої світової війни. Ці трагічні приклади, як ми знаємо, чималою мірою сприяли не лише втраті авторитету влади монарха, поразці у війні, але й падінню російської корони.
(Далі буде)
