Віхи минувшини

 6 тисячоліття до н. е. – початок землеробства в долинах річок Тилігул і Чичиклія.

 1788 р. – Суворовські війська форсують р. Тилігул.

 1795 р. – засновано Миколаївку, 1965 року вона отримала статус селища міського типу.

 1857 р. – с. Миколаївка стає волосним центром Ананьївського повіту, де нараховується «14 домов, 58 хат и 8 землянок».

 1924 р. – організовано артіль «Незаможний червоний орач».

 1929 р. – створено Андрієво­Іванівську МТС.

 1932 р. – у Миколаївці запрацювала машинно­тракторна станція, на базі якої було створено першу жіночу тракторну бригаду.

 1936 р. – відкрито маслозавод, у 1947 р., тут вироблялося 15 т твердого сиру і 600 кг вершкового масла. З серпня 2000 р. – ТОВ «Миколаївський сирзавод».

 1937 р. – у Миколаївці відкрито середню школу, у 1986 р. введено в експлуатацію її нове приміщення на 1176 учнів.

 1947 р. – запрацювала перша дизельна електростанція, телефонізовано 4 сільради.

 1952 р. – вперше на кожен трудодень видали 3 кг хліба.

 1957 р. – в Андрієво­Іванівському районі введено в експлуатацію 114 житлових будинків, 7 корівників, 2 польових стани, 2 кукурудзосховища, приміщення зв’язку.

 1968 р. – запрацював телевізійний ретранслятор.

 1983 р. – заснована літературна премія імені Степана Олійника.

Сьогодення:

координати перетворень

 2011 р. – Миколаївка отримала природній газ.

 100 тис. грн виділено на заміну вікон Ульянівської ЗОШ І­ІІІ ст.

 В Настасіївці споруджено церкву Георгія Побідоносця.

 Відновлено роботу хірургічного відділення ЦРЛ, здійснено ремонт рентгенкабінету і оснащено його новим обладнанням.

 Митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел освятив у райцентрі фундамент під будівництво нового храму на честь святого Миколая.

 Завершено капітальний ремонт хірургічного відділення ЦРЛ.

 Благодійний фонд Івана Фурсіна виділив 200 тис. грн на ремонт Стрюківського будинку культури.

 Виготовлено проектно­кошторисну документацію на будівництво водогону в с. Новогригорівка.

 У школі с. Скосарівка відкривається дитсадок.

 За сприяння обласної ради в с. Левадівка реконструюється дитсадок.

 Планується капітальний ремонт системи опалення РБК.

Ровесниця області

«Бджілка»

Так ласкаво кличуть у Андрієво­Іванівці Людмилу Василівну Марченко – невтомну трудівницю, яка майже 50 років пропрацювала у Миколаївському районі головним зоотехніком Одеської обласної контори бджільництва.8 червня жінка відсвяткувала своє 80­річчя. У такому поважному віці вона не втратила жагу до життя і на підтвердження свого прізвиська, на яке без образи відкликається, дбайливо доглядає чималий город і, звичайно, невеличку пасіку.

Дитинство і юність ровесниці області припали на важкі часи, які вона стійко пережила разом зі своєю матір’ю Марією Сергіївною Титаренко. Батька свого не пам’ятає, бо коли дівчинці виповнилося 2 роки, він, побоявшись розкуркулення, утік з села, а вітчим загинув на війні.

Закінчивши семирічку, Людмила Василівна опанувала професію зоотехніка в Ісаївському технікумі. Спочатку працювала за фахом в колгоспі «Червоний Перекоп» Роздільнянського району. Там вийшла заміж і народила доньку Тетяну, а коли сімейне життя не заладилося, повернулася з донькою додому.

Трудилася на різних роботах. У січні 1965 року, коли остаточно утвердився Миколаївський район, Людмилу Марченко призначили старшим зоотехніком по бджільництву управління сільського господарства.

– Колгоспні пасіки були невеличкі, але поступово розросталися і нараховували близько 2 тисяч вуликів, – згадує Людмила Василівна. – Найбільше бджолосімей тримали у радгоспі імені Енгельса – 430 вуликів. За ними доглядав досвідчений пасічник Дмитро Бездєнєжний, який щоліта викачував по 7 тонн меду. Непогано справлялися пасічники колгоспів «Шляхом Леніна», «Україна» та інших господарств району.

Мала я і своїх бджілок­трудівниць. Найбільше було 18 вуликів, а тепер залишилося лише два. Торік з одного викачала 12 кілограмів меду. В період інтенсивного медозбору та роїння, коли пасіки кочували районом в пошуках різнотрав’я, жінці­зоотехніку було особливо важко. Свого транспорту не мала, тож доводилося їй де на перекладних, а здебільшого пішки обходити усі кочівлі.

Найстрашнішим для неї виявився 1982 рік, коли вароатоз ледве не знищив працю її життя. Аж у Гродно на колінах випрошувала Людмила Василівна мурашину кислоту… і таки врятувала поголів’я бджілок.

Через 10 літ, в період розвалу колгоспно­радгоспного виробництва, Л.В. Марченко пішла на заслужений відпочинок, залишивши у спадок 2700 бджолосімей. Високих державних нагород не надбала, але гордиться тим, що разом з пасічниками заготовила державі 318 тонн товарного меду.

Літописець рідного краю

Письменник Микола Берез­ницький випустив історико­краєзнавчий нарис «Між Тилігулом і Чичиклією» (2009 р.) та енциклопедичний словник­довідник «Миколаївщина: історія, факти, люди» (2012 р.) У своїх кни­гах краєзнавець докладно від­творив досить непросту і стро­кату історичну минувшину Мико­лаївського району.

Микола Олександрович (історик за фахом) понад тридцять років жив і працював у цьому мальовничому краї на різних посадах. Спочатку – вчителем у Миколаївській школі, яку згодом очолив, довго трудився завідувачем районного відділу освіти. У тяжкі 90­ті роки М.О. Березницький був представником Президента, очолював районну раду.

Служитель Кліо по крупицях збирав матеріали, займався пошуками необхідних документів в обласному та районному архівах. Перегортаючи сторінки його краєзнавчих нарисів, читач зможе відкрити для себе щось нове, цікаве та незвідане.

– Миколаївський район – багатий і прекрасний своєю славетною історією, але перш за все – людьми, щирими, добрими, працелюбними, закоханими у свій край, – поділився думками Микола Олександрович. – У своїх книгах я намагаюсь описати історію виникнення кожного маленького села чи хутірця, пам’ятки архітектури, відтворити дані про видатних жителів краю. Адже наше коріння – це наша історія, а без минулого неможливо зрозуміти й оцінити сучасність.

Третя книга краєзнавця «Кодима – мати Гіпаніса» побачила світ у 2010 році. У новому творінні Березницький скупі географічні данні майстерно поєднав з історичними відомостями та легендами. На VIII конкурсі книг «Одеса на книжкових сторінках» його твір торік отримав заслужену нагороду в номінації «Історія Одеського регіону».

Нині краєзнавець підготував до друку історико­краєзнавчий нарис про Любашівський район.

Степанові весни

У Миколаївському районі свято шанують пам’ять свого знаменитого на увесь світ земляка, письменника­гумориста Степана Івановича Олійника (1908­1982 рр.) У селі Левадівка, що колись звалося Третя Миколаївка, минуло його дитинство, звідти він, змужнівши, пішов «проходити свої університети».

Вже будучи відомим, Степан Олійник вперше навідався у Левадівку у 1947 році. Відтоді щороку, до самої смерті, він приїжджав на гостину до своєї численної рідні. Донині старожили з теплотою згадають письменника, його творчі зустрічі у місцевому клубі, неспішну розмову про життя­буття.

Чимало проблем, пов’язаних з життям району, допоміг вирішити С.І. Олійник. Як пригадує його донька Леся Степанівна, їхня квартира у Києві завжди була гостинно відчинена для всіх, особливо для земляків. Частіше гостювали керівники району, голови колгоспів, котрі приїздили до вищого керівництва «вибивати» кошти на будівництво чи якусь техніку. Тому, оглядаючись на радянські часи, можна сміливо сказати, що значний внесок у розвиток та розквіт цього краю вніс небайдужий до проблем простих людей письменник Степан Олійник.

Цьогоріч у Левадівці втридцяте пройшли Олійниківські читання, вручається літературна премія його імені, діє Благодійний фонд, відроджено родову садибу Олійників. І вже триває підготовка до відзначення на достойному рівні 105­ї річниці від дня народження С.І. Олійника, який сатирою і гумором боровся за ствердження добра і правди, чесності й благородства.

З допомогою інвесторів

Вперше за останні 20 років до району прийшли інвестиції.

ТОВ «Полтавське ХПП», що входить до холдингу «Кернел Груп», неподалік від райцентру завершує будівництво зерносховища потужністю 60 тисяч тонн, вартістю 20 мільйонів євро. Це один з 6 елеваторів, що планує побудувати компанія до 2014 року. Він надаватиме сільгоспвиробникам ра­йону повний спектр послуг щодо доведення зернових культур до товарної кондиції. В основі технологічного процесу лежить швидкісне низькотемпературне сушіння зерна, яке використовують провідні компанії США, Канади, Австралії. Воно забезпечить зберігання врожаю на тривалий час.

Спадщина

талановитих зодчих

З початку минулого століття і до сьогодення вражає своєю довершеною красою архітектурний шедевр – палац поміщиків Курісів. Задум талановитого архітектора був втілений в життя у 1905 році і настільки гармонійно пов’язаний з навколишнім ландшафтом, що завжди був і залишається привабливим місцем для художників, творчих людей і туристів.

На початку XX століття в маєтку працював відомий французький художник Люсьєн Монод, якого запросили написати портрети членів родини. Він був настільки вражений навколишньою природою і гостинністю господарів, що після виконання замовлення ще кілька місяців бродив з мольбертом околицями Ісаєвого, писав пейзажі, жанрові сценки з побуту селян та їхні колоритні портрети. Пізніше, після революції, коли Куріси втекли до Франції і жили у скрутному становищі, художник поселив їх у себе в Канні.

Сьогодні ісаївський палац, де розмістився професійний аграрний ліцей, залишається чи не єдиною в області пам’яткою архітектури, що збереглася у сільській місцевості в первозданному вигляді і охороняється законом. Щоправда, є ще один палац Курісів у Петрівці, виконаний у мавританському стилі, проте пожежа перетворила його майже у суцільні руїни.