Віхи минувшини

- 1933 р. – відкриття першої в СРСР спеціальної музичної школи­інтернату для обдарованих дітей, яка одержала ім’я свого творця П.С.Столярського. Крилата фраза «школа імені мене» належить саме Петру Соломоновичу;

- 1936 р. – засновано Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова;

- 1936 р. – підірвано Спасо­Преобра­женський кафедральний собор. Відновлено та передано у власність Одеської єпархії лише у 2010 році;

- 1944 р. – визволення міста від німецько­фашистських загарбників;

- 1945 р. – Одеса стала містом­героєм, удостоєна ордена Леніна;

- 1957 р. – першими містами­побратимами Одеси стали Ліверпуль (Велика Британія) та Оулу (Фінляндія);

- 1961 р. – початок роботи Одеського аеропорту;

- 1973 р. – проведення першої Гуморини;

- 1974 р. – народження мільйонного жителя Одеси;

- 1975 р. – споруджено Палац спорту;

- 1979 р. – прем’єрний показ серіалу Оде­ської кіностудії «Місце зустрічі змінити не можна», знятого Станіславом Гово­рухіним;

- 1980 р. – прем’єрний показ фільму Одеської кіностудії «Пригоди Електроніка», знятого Костянтином Бромбергом;

- 1981 р. – відкриття нового будинку Одеського театру музичної комедії ім. М. Во­дяного;

- 1987 р. – перемога команди КВК «Одеські джентльмени»;

- 1990 р. – створення Всесвітнього клубу одеситів;

- 1997 р. – вбивство головного редактора газети «Вечерняя Одесса» Б.Ф. Деревянка.

- 2007 р. – відкриття найбільшого в Україні кінотеатра «Сінема­сіті».

Сьогодення: координати перетворень

- 2005 р. – відкриття Одеського дельфінарію;

- 2008 р. – шістнадцятим містом­партнером Одеси став Нінбо (Китай);

- 2009 р. – двадцять четвертим спорідненим містом Одеси став Ростов­на­Дону (Російська Федерація);

- 2010 р. – відбувся перший Одеський міжнародний кінофестиваль;

- 2011 р. – початок будівництва лікарні швидкої медичної допомоги;

- 2011 р. – офіційним гімном міста стала «Пісня про Одесу» з оперети «Біла акація»;

- 2011 р. – одеському вченому, професорові ОНУ імені І.І. Мечникова, доктору фізико­математичних наук Ярославу Лепіху присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки. Так держава оцінила працю «Мікроелектронні датчики нового покоління для інтелектуальних систем», написану Лепіхом у співавторстві з ученими з Києва, Харкова та Львова;

- 2011 р. – на базі Одеського державного інституту вимірювальної техніки створено наймолодший вуз міста – Одеську державну академію технічного регулювання та якості;

- 2011 р. – завершення реконструкції стадіону ФК «Чорноморець» у парку ім. Т.Г. Шевченка;

- 2011 р. – Одеса стала найкращим за якістю життя містом України за версією найзгадуванішого щорічного рейтингу журналу «Фокус»;

- на 1 січня 2012 року кількість жителів Одеси склала 1008200 чоловік. Вона посідає третє місце після Києва та Харкова;

- 2012 р. – початок будівництва нового виробничого комплексу фармацевтичного підприємства «ІнтерХім».

Портрет середньостатистичного одесита

За даними Головного управління статистики в Одеській області, на території в 1,6 тис. га мешкають 1 млн 8 тис. чол., які називають себе одеситами. Щільність населення міста у розрахунку на 1 км²дорівнює 6301,3 чол.

Серед мешканців обласних центрів України жителі міста Одеси – одні з найстарших за віком. За цим показником наше місто випереджають тільки Донецьк, Запоріжжя, Луганськ, Миколаїв та Севастополь. Одесити­чоловіки молодші за жінок. Їхній середній вік складає 38,3 роки, жінок – 43,1 роки. Населення міста за демографічними характеристиками вважається «з дуже високим рівнем демографічного старіння». На 10 працездатних одеситів припадає 4 пенсіонери.

Щорічне опитування щодо народжуваності дітей жінками віком 15 років і старших свідчить, що 82,8% жінок такого віку за своє життя народжували дітей. Найчастіше першу дитину жінки народжували у віці 20 ­ 24 роки. У цьому віці народили первістка 55,4% жінок, у віці 15 ­ 19 років – 20,7%, у віці 25 ­ 29 років – 17,8%. У віці 30 років і старші народили вперше 6,1% жінок.

Середній розмір сім’ї зараз складає 2,64 чол. Більшість сімей мають лише по одній дитині – 72,9%. Дві дитини мають тільки 22,7% сімей з дітьми, три дитини та більше – 4,4%.

Серед дорослого населення на фізичні вправи та спорт знаходить час лише кожний третій чоловік і кожна п’ята жінка, що сприяє збільшенню кількості населення з надлишковою масою тіла. І внаслідок цього людей з надлишковою масою тіла нараховується 40,8%, на ожиріння страждають 16,21% одеситів, крайнім ожирінням – 1,1% населення. Намітилася негативна тенденція до зменшення частки людей з нормальною вагою ‑ із 46,7% у 2010 році, 44,7% у 2011 році до 40,8% у 2012 році.

Найбільш вагомою статтею витрат домогосподарств Одеської області є витрати на харчування, які складають 59,2% сукупних витрат. У попередні роки в раціоні харчування мешканців області переважало споживання хлібних продуктів та картоплі як найбільш доступних та дешевих продуктів харчування. Зросли рівень споживання цукру компенсував дефіцит фруктів та ягід. Зараз намітилася тенденція до збільшення споживання м’ясних, рибних та молочних продуктів – основних джерел надходження білка в організм людини, а також овочів, фруктів та ягід – основних джерел вітамінів.

Номінальна заробітна плата одного середньооблікового штатного працівника по місту за січень – червень 2012 року становила 2721 гривню , що на 3,9% більше, ніж нараховано середньообліковому штатному працівнику по області. У порівнянні з січнем – червнем 2011 року заробітна плата зросла на 14,9%. Нарахування за одну відпрацьовану годину за цей період складали 19,11 гривень.

Забезпеченість населення житлом у 2011 році по місту Одесі у середньому на 1 особу становила 18,2 м²загальної площі.

Казка для дітей та дорослих

Діти, які копошаться в пилу, передають один одному м’яч, намагаючись забити його у ворота. Мешканці довколишніх будинків змушені ковтати цей пил, приправлений, залежно від ігрової ситуації, вигуками обурення або захоплення. Але скоро у спортивній інфраструктурі району з’явиться перший побудований за останні 40 років стадіон, стадіон школи № 13.

На зміну курному майданчику прийде цілий комплекс із баскетбольною та волейбольної зонами, місцем для катання на роликах і, звичайно ж, футбольним полем. Межі нового дива вже позначені насипами піску, гравію та маршрутами бульдозерів, які снують туди­сюди. Робота кипить щодня, з ранку до пізнього вечора і без вихідних.

Скоро будівництво буде завер­шено, і сюди прийдуть діти та дорослі. Хтось оздоровиться пробіжками підтюпцем, а хтось під впливом культового американського руху вуличного баскетболу збере команду, і цілими днями буде відпрацьовувати кидки по кільцю.

Для дітей це просто новий стадіон, для дорослих – справжній подарунок. Вони, ті що пройшли невизначеність 90­х та неправду «нульових» , які роками стояли біля віконця видачі обіцянок, починають вірити в дитячу істину – мрії збуваються. На другому десятку XXI сторіччя стане приємною несподіванкою казка наяву, що наздогнала їх. Чиєсь маля зробить тут свої перші кроки, а чиєсь, виключивши комп’ютерні «стрілялки­бродилки», надіне роликові ковзани і буде закладати круті віражі, дивуючи перехожих. У будь – якому разі і ті й другі вийдуть із задушливих обіймів сподівання дива, щоб надихатися останніми днями тепла.

Двісті років на службі у Мельпомени

Феномен цього театру у професійному та самовідданому служінні примхливій і вимогливій музі. Від початку сповідуючи класичні традиції, Одеський національний театр опери і балету завжди прагнув іти в ногу з часом. А інколи навіть трохи випереджає його!

У період останньої реконструкції будинку 1996 – 2007 років трупа оперного давала вистави на сценічних майданчиках чинних одеських театрів, виступала на міжнародних фестивалях у різних країнах.

В 2007 році, у день відкриття після реконструкції, Одеський академічний театр опери і балету був удостоєний статусу «національний».

З 1 по 18 серпня нинішнього року трупа виступала у містах Іспанії.

– Усі наші надії справдилися вже після першої вистави, адже солісти звучали бездоганно, тембрально збалансований оркестр під керівництвом диригента Ігоря Чернецького доповнював їх, допомагав розкривати образи героїв. Хор запам’ятався не тільки чистим звучанням, але й акторською грою. Особливо потрібно виділити успіх вистав «Ріголетто» та гала­концертів під керівництвом головного диригента театру, народного артиста Республіки Молдова Олександра Самоїле, – повідомив імпресаріо компанії Concerlirica Internacional Artist Management Марія Леонор Гаго.

До Іспанії одесити повезли три опери – «Травіату», «Севільського цирульника» та «Ріголетто», – розповів виконувач обов’язків директора театру Сергій Мюльберг. Зіграли 17 вистав (співали італійською, було організовано переклад іспанською мовою), дали два гала­концерти.

– Усі вони пройшли з величезним успіхом, – говорить С. Мюльберг. – Вільних місць у залі ми не помітили. Загалом на гастролях побували 84 артисти, серед них декілька молодих талановитих солістів. Нові гастролі в Іспанії, можливо, відбудуться вже наприкінці жовтня цього року.

До Дня незалежності України Указом Президента звання «Заслужена ар­тистка України» було присвоєно Олені Стародубцевій – солістці опери Одеського національного академічного театру опери і балету, володарці оксамитового меццо­сопрано.

Плани театру дуже великі. Крім від­новлення постановки опери Дж. Верді «Аїда», прем’єра якої пройшла просто неба на Театральній площі у день відкриття I Міжнародного фестивалю мистецтв, готується балет Л. Мінкуса «Дон Кіхот».

бліц-опитування

За що я люблю Одесу?

Олександр Кравець, депутат обласної ради, академік Академії економічних наук України, заслужений економіст України:

– Хіба можна сказати, за що любиш когось або щось? Якщо міркувати таким чином, не вдасться уникнути прагматизму. У моєму ж ставленні до Одеси немає нічого прагматичного. Назва цього міста з дитинства тішить мій слух м’якою мелодикою теплого півдня.

Я нескінченно люблю його і пишаюся тими, хто тут народився, творив і прославив Одесу на увесь світ. Своєю чергою намагаюся робити все, щоб моє рідне місто ставало ще крашим і його, як і раніше, любили та поважали по обидва боки Атлантики.

Ірина Єрьоменко,

працівниця банку:

– Я живу в Одесі недавно – чотири з половиною роки. Але цього часу цілком вистачило, щоб відчути тут себе як вдома. Можливо, цьому допомогла схожість двох портових міст – чорноморської Одеси, де я зараз живу та працюю, і рідного Ізмаїла на Дунаї, де живуть мої батьки.

Одеса заворожує архітектурою старих будинків і чуттям гумору жителів. Вона відкрита всьому новому, відкрита світові. Тому так дуже вабить молодь, шукаючих і талановитих людей.

Дора Дукова,

завідувачка

відділу газети

«Вечерняя Одесса»:

– Я люблю це місто за тепле літо, гарних дітей, кулінарну цікавість одеських господинь… За те, що тільки в одеському трамваї можна почути, як бабуся дорікає онукові: «Я тобі яблука купую, щоб ти мені нерви тріпав?!».

А найбільше я люблю це місто за те, що воно – біля МОРЯ! Мене дуже засмучує, як ми до цього божого подарунку ставимося. Я двома руками проголосую за того міського голову, під чиїм чуйним керівництвом перетвориться, нарешті, узбережжя – з’явиться ошатна набережна, схили з пожухлою травою та сміттям перетворяться в газони та квітники, пляжі не матимуть такого розхристаного вигляду, як сьогодні, і над ними майорітиме знак європейської якості пляжу – Блакитний прапор…