Серед повсякденних послуг, які нам пропонують, значне місце належить пасажирським перевезенням. Мені, за специфікою роботи, доводиться часто користуватися транспортом. Ось і тепер, за розкладом руху автобусів спланувала свій робочий день. Щоб не запізнитися на важливу зустріч, вирішила виїхати набагато раніше. Йду на Березівську автостанцію і чекаю рейсу о сьомій – марно. Сподіваюсь на те, що, через півгодини наступний. – Й ці сподівання не справдилися. Дочекавшись касира, запитую, чому не було автобусів.
– Яких? – здивовано запитує касирка, – їх же давним–давно скасували. – А навіщо тоді у вас цей розклад, хіба важко, принаймні закреслити недійсні рейси?, – звертаюся до співрозмовниці, але у відповідь – мовчанка.
Понад годину прочекала на переповнений автобус. Звісно, що вчасно на зустріч я не приїхала. І це лише один із багатьох прикладів "якісного" обслуговування.
Автостанції часто називають "візитною карткою" населеного пункту, бо вони формують у пасажирів перше враження про місто. Яка ж наша візитна картка: вибоїни, занедбана будівля поруч із автостанцією, "наливайко" неподалік від входу. Як "контрольний постріл", завершує композицію громадський туалет, який обходити треба, враховуючи напрямок вітру.
В місті нараховується 9 тисяч населення, в районі – майже 36, проте своїх автобусних маршрутів до Одеси у нас немає. До обласного центру зазвичай можна дістатися лише стоячи в переповненому автобусі. Виходить, що мешканці транзитних маршрутів з Покровки чи Миколаївки можуть їхати з комфортом (у даному випадку – сидячи), а березівцям треба стояти близько двох годин їзди по розбитій дорозі й триматися із останніх сил. І це за 29 грн. А вважається, що Березівка вигідно розташована – недалеко від Одеси, лише якихось 80 кілометрів.
Через Березівку проходить залізничний транспорт, та виявляється, що електричка ходить теж тоді, коли заманеться.
– Скажіть, за розкладом електропотяг відправляється о дев’ятій годині. Зараз пів на десяту, то коли ж він прибуде?, – запитую у працівниці, а вона спокійно відповідає, що електричка затримується на півтори години.
Про комфорт приміської електрички можна багато почути і від її пасажирів, але це окрема тема, яка також заслуговує на увагу.
Березівка – затишне містечко, упорядкування якого поступово змінюється на краще. То ж щодо стану території автовокзалу із запитаннями звертаюся до Березівського міського голови Валерія Григораша. Виявляється, місцева влада знає про цю проблему і вже не один рік намагається її розв’язати.
– Ми надсилаємо листи до власників щодо усунення недоліків, але марно, – розповідає Валерій Валерійович і додає, що санстанція також не раз складала приписи, але усе марно.
Воно й зрозуміло, автостанція давно перестала бути державною власністю. А приватники живуть за законами жорсткої економії, тільки чомусь економлять не на собі, а на пересічних громадянах. Проте іноді не потрібно великих коштів щоб навести лад, треба просто мати бажання. Тут згадується головна героїня радянської стрічки Людмила Добрийвечір, яка радикально змінила роботу всієї бензоколонки. Бо, окрім великого бажання щось змінити на краще вона любила та поважала і людей, і себе. Бо безлад найперше з’являється в голові та серці людини. А такі симптоми призводять до глибокого збайдужіння.
В будь–якій розвиненій країні компанія, яка надає такі послуги, вже була би змушена виплачувати компенсації. А от у нас можна отримати лише добру порцію хамства. Тому люди кажуть, що, можливо, якби "слуги народу" хоч іноді користувалися приміським транспортом, то, певно, ситуація змінилася б на краще.
