Допитливі очі,
що дивляться в душу
Родоначальниця сільських педагогів з мальовничого села Демидівка Любашівського району Ганна Никифорівна Бурдова віддала вчительській справі 44 роки свого подвижницького життя. Щоправда, вже чотири роки як не працює. А протягом останніх 23 років у школі натхненно трудиться її донька, вчитель початкових класів Вікторія Вікторівна Познанська.
Нинішній першовересень був для Ганни Никифорівни особливим та напрочуд радісним. Вона традиційно завітала на шкільну лінійку не лише зі своєю донькою, а й з онукою Настею, точніше, з Анастасією Василівною – молодою вчителькою початкових класів. Дівчина – одна з десяти молодих фахівців, котрі цьогоріч поповнили славну когорту педагогів району.
Нині А.В. Познанська вчить дітей всього, чого навчилася в педучилищі. Вона від усієї душі прагне стати духовною матусею для перших своїх учнів, дев’ятьох милих і привітних хлопчиків та дівчаток. Діти відчувають непідробну любов до себе з боку своєї молодої та чарівної вчительки і намагаються старанно писати літери, рахувати, малювати та вивчати навколишню природу.
– Моя матуся була зовсім неграмотною, – згадує родоначальниця династії демидівських педагогів Г.Н. Бурдова. – Я й дотепер пам’ятаю, як старанно виконувала настанови моєї першої вчительки. Цього вчила свою доньку, а пізніше й онуку. Не секрет, що вчитель повинен постійно вдосконалювати свою майстерність. Я сумую за школою, за милими обличчями, допитливими оченятами.
Анастасія не приховує, що у виборі професії завдячує своїй бабусі і в роботі саме у неї просить поради, як краще знайти підхід до дітей, яку використовувати інтонацію при спілкуванні, як знайти ключик до сердечка кожного малюка, щоб опанування наукою було для нього лише в радість.
Як не прикро це визнавати, але сьогодні молодь не мріє про нелегку вчительську кар’єру. На щастя, ще є вчительські династії. Як тут не згадати ще одного прекрасного представника родини Познанських – Павла Вікторовича, котрий більше чверті століття трудиться вчителем початкових класів в НВК «ЗОШ І–ІІІ ступенів–дитсадок» с. Покровки. А якщо порахувати усіх, хто пов’язав свою долю з нелегкою вчительською справою, то у Бурдових–Познанських їх набереться не менше двох десятків родичів, які сіють розумне, добре і вічне по всій Україні.
Юрій ФЕДОРЧУК,власкор «Одеських вістей»,Любашівський район
А молодшій допомогла… теплиця
Школа в селі Озерному Із–маїльського району особ–лива. Майже всі пред–мети викладаються мол–давською мовою. І в цьо–му немає нічого дивного, Озер–не заснували молдавські переселенці.
З початку навчального ро–ку у місцевій школі новий директор – корінна жителька села Мар’я Павлівна Дякону. Незважаючи на те, що в її родині ніколи раніше не було педагогів, Мар’я з ди–тинства твердо вирі–шила – стане вчителем.
У 1981 року вона вступає до Кишинівського університету на філологічний факультет. 1985 року за розподілом їде викладати молдавську мову до однієї зі шкіл міста Бендери. Тут і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Оле–гом. У молодої сім’ї наро–дилося дві доньки – Валя та Олена. У Придністров’ї гримнула війна, і 1992 року сім’я Дякону переїхала до Кишинева. У столиці Молдови вчителька викладала молдавську мову та літературу. Дев'яності роки були важкими для мо–лодої сім’ї. Тоді Мар’я Павлівна замислилася про повернення на малу батьківщину. До першого класу їхня мо–лод–ша донька пішла вже в Озер–ному. Знайшлося місце в педколективі і для М. Дякону.
Коли підійшла до кінця шкільна пора, на сімейній раді обговорювали май–бутні професії дівчат. І якщо зі старшою донькою Ва–лею у Мар’ї Павлівни виникли розбіжності (мати радила доньці вступати до медичного, щоб та змогла працювати в сільській амбу–латорії), то з молодшою, Оле–ною, жодних суперечок не було. «Норовлива» Валентина закінчила Ізмаїльський дер–жавний гуманітарний уні–верситет. Тепер вона, як і мама, викладає молдавську мову. Почала працювати в школі ще на третьому курсі. З року в рік її учні домагаються значних результатів на різ–них олімпіадах.
Зокрема, Родіка Хамчану та Юліана Морару у 2011–му, а Марина Мірча та Єонігея Гергі – поточного року посіли другі місця на обласній олімпіаді з молдавської мови. До речі, Єонігея була удостоєна Ди–плома другого ступеня на Все–українському літературному конкурсі ім. Т.Г. Шевченка.
А Олена, закінчивши Одесь–кий на–ціональний університет імені І.І. Меч–никова, стала дипло–мованим вчителем біо–логії. До речі, на вибір саме цього фаху на Олену вплинуло домашнє тепличне господарство. Дівчину цей процес над–звичайно за–хоплював.
Нещодавнє призначення мами директором лише згур–тувало родину Дякону. В Озер–нянській школі – 710 учнів, і відповідальність пе–дагогів дуже велика. Тріо Дякону з нею блискуче справ–ляється. Їх поважають і колеги, і учні, і односільчани.
Олег Колєв,власкор «Одеських вістей»,Ізмаїльський район
«Як садівник
доглядає саджанці…»
«Розкажіть про ідеального вчителя у трьох реченнях» Саме із цим проханням наші кореспонденти звернулися до учнів шкіл із різних районів. Що ж із цього вийшло?
Світлана Скліфосовська, 4–й клас Дальницької початкової школи, Овідіопольський район:
– Учитель повинен гарно одягатися й бути добрим, добре навчати дітей і розповідати їм багато нового та цікавого. Навколо нас дуже багато незрозумілого. І хочеться, щоб учителі доступно все пояснили.
Юлія Баланюк, 8–й клас НВК «Чернечанська ЗОШ I – III сту–пенів–ДНЗ», Балтський район:
– Робота справжнього вчителя не закінчується разом із дзвоником з уроку. Те, що одержують учні у спілкуванні з ним, стає частиною їхньої особистості. Як садівник доглядає молоді саджанці, так і вчитель допо–магає своїм учням тягнутися до світла знань, бо вірить, що вони виростуть мудрими і творчими, здатними утверджувати і примножувати добро.
Олександра Андрощук, 4–й клас Кароліно–Бугазької загаль–ноосвітньої школи, Овідіо–польський район:
– Мені здається, що вчитель повинен з нами гратися. І уроки представляти в ігровій формі. Вчителька повинна бути ошатною… і з гарними віями!
Мар’яна Бацура, 8–й клас ЗОШ І–ІІІ ступенів № 9, м. Ко–товськ:
– Учитель – людина, що не при–мушує навчатися, а навчає; не примушує жити, а живе життям учня. Ця людина, маючи тисячу ключів від мільйона замочків, повинна відімкнути їх обережно й тендітно, словом, жестом, вчинком, розумом, набутою мудрістю. Людина, що наче скульптор, виліплює душевну структуру кожного особистого «Я».
Максим Ганев, 11–й клас Ренійської ЗОШ №1:
– Педагог повинен бути добрим і строгим водночас. Дуже важливо, щоб учитель розумів кожного свого підопічного в усіх життєвих ситуаціях. Особливо цінно це бачити з боку людей найстаршого покоління, ветеранів школи. Третя якість ідеального вчителя, на моє переконання, – любов до своєї роботи.
Іван Шпак, 8–й клас Загніт–ківської ЗОШ І–ІІІ ступенів, Кодимський район:
– Учитель – особистість, за якою учні перевіряють свої життєві позиції. Він розуміє, що виконує важливу місію – формування майбутнього суспільства. Учитель – це лікар, психолог, цілитель дитячих душ, це добра, порядна людина.
Анастасія Строганова, 11–й клас Ренійської гімназії:
– З точки зору випускника, хороший учитель, по–перше, дає тільки ті знання, які потрібні в житті, а також для успішного тестування; забивати голову дитини «сміттям» недопустимо. Друге: викладач повинен розуміти, що, крім його предмета, у випускника чимало інших, плюс репетитори, – не можна давати домашнє завдання, виконання якого займе дві години. І, звичайно, ми завжди хочемо, щоб кожен урок був цікавим – тоді уважно слухаєш, навчаєшся, працюєш.
Тетяна ГУРІЧЕВА, Антоніна БОНДАРЕВА, Любов КУЗЬМЕНКО,«Одеські вісті»
Зрозуміти дитину –
велика наука. І дуже цікава
І гадки не мав Роман Корчмарюк, що через три роки після випускного 9–го класу рідної Новотарутинської неповної середньої школи повернеться сюди ж учителювати.
До Білгород–Дністровського пед–учили–ща документи подав, вважай, випадково. Потім – факультет фізви–ховання та реабілітації у Південно–українському націо–нальному педунівер–ситеті.
Запрошення директорки рідної школи Альбіни Петрівни Сланіної завважив за добрий знак. Сьогодні він – вихователь групи продовженого дня. А як вчитель початкових класів займається інди–відуально вдома з дівчинкою, яка цього потребує. Крім того, веде тренерську роботу з баскетболу.
Роман майже звик до того, що величають його по батькові – Роман Вадимович. Колишні його вчителі, а тепер – колеги, відгукуються про Корчмарюка як про енергійного та дуже старанного фахівця. Роман справді вже набув досвіду зі вчорашніми дошколятами. І вже знає, як реагувати, коли дитина раптом встає і йде до дверей, промовляючи крізь сльози: «Хочу до мами...»
Першокласники, вважає Роман, народ особливий. Зі своїм світом, який вони теж пізнають по–своєму. І ось у цьому їм неодмінно треба допомогти. Тому планує здобути другу професію – психолога. Задумався про це ще під час практики в одній із шкіл. Діти там навчалися різні – могли й нагрубити, і демонстративно з уроку піти. Але важко було лише спочатку. Доки не з'явилося порозуміння.
– А це, – зізнається Роман, – велика наука! І дуже цікава.
Цікавиться також економікою та фі–лософією. І все ж таки спорт є тією ос–новою, на якій базують–ся напо–легли–вість, воля та цілеспря–мова–ність Романа. Брати Корчмарюки облаш–тували на вулиці баскетбольний майданчик. А вдома – цілий арсенал спортивного знаряддя. На запитання: «Якби це від тебе залежало, що б ти зробив для свого села?», Роман одразу відповів: «Побудував би чудовий спортивний зал, нормальну дорогу до села, здешевив би паливо і провів би газ…»
Оптиміст, трохи романтик, але більше все ж таки реаліст, він чітко знає, чого хоче і як цього досягти. І на сто відсотків впевнений: долю змінити можна.
Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей», Тарутинський район
