Шановні працівники автомобільного транспорту і дорожнього господарства!
Вітаю вас із професійним святом!
Ми сьогодні живемо у світі, де автотранспорт–на інфраструктура дуже швидко розвивається й висуває нові вимоги до автомобілістів, а безпека на дорогах завжди дуже важлива. Хто як не водій усвідомлює цінність людського життя.
Спасибі вам за щоденну професійну працю, що дає змогу злагоджено функціонувати всім сферам життєдіяльності регіону. Саме ви пов’язуєте всі райони області між собою. Завдяки вашій праці збільшуються вантажоперевезення, розширюються наші зовнішні та внутрішні зв’язки.
Хай у вас усе складається успішно не тільки у праці, але і в особистому житті! Бажаю вам добробуту й достатку в родині, безпеки на дорогах і безаварійної роботи.
Голова Одеської обласної державної адміністрації Е. МАТВІЙЧУК
Шановні працівники автомобільного транспорту
і дорожнього господарства!
Щиро вітаю вас із професійним святом!
Транспортна галузь посідає важливе місце у структурі економіки регіону. Їй належить вагома роль у наповненні бюджетів усіх рівнів.
Одеська обласна рада спільно з обласною державною адміністрацією сприяє створенню в області зручної та ефективної системи автошляхів і будівництву доріг у сільській місцевості.
Дякую усім вам за професіоналізм, витримку, працелюбність та бажаю подальших успіхів у роботі, щастя і здоров’я!
Голова Одеської обласної ради М. ПУНДИК
Найдорожча нагорода
Завтра директорка приватного підприємства «Таїровтранссервіс» Олена Петрусенко і головний інженер Юрій Петрусенко розпочнуть свій робочий день вранці з вітання зі святом водіїв. Ось уже майже 15 років вони пліч–о–пліч трудяться на ниві непростого бізнесу, пов’язаного з автоперевезеннями. Починали зі старого автобуса, а тепер підприємство має сучасні «богдани». Нещодавно придбали автомобіль із автоматичним підйомником для інвалідів. Він був представлений на презентації спецавтотранспортних засобів для людей з обмеженими можливостями в Одесі. Якщо врахувати, що в Одеському регіоні близько 900 маршрутів, а спеціально обладнаних машин для перевезення інвалідів усього лише близько півсотні, то «Таїровтранссервіс» показує гарний приклад у розв’язанні завдання, поставленого обласною владою: протягом п’яти найближчих років кожен маршрут забезпечити спецавтобусами. А ще в особливому активі цього підприємства перевезення пасажирів усіх пільгових категорій безкоштовно, без посилань на те, що дотації не завжди виплачувалися вчасно й у повному обсязі. До того ж, було ухвалено рішення не брати плату з учнів до 4 класу, а старшокласників довозити до школи і зі школи за мінімальну плату. «Таїровтранссервіс» надає доброчинну допомогу місцевій школі–інтернату для сліпих дітей. Його працівники стали членами Товариства Червоного Хреста України.
Усі справи цього трудового колективу та його керівників відзначені багатьма нагородами. Вони пишаються тим, що підприємство удостоєно національного сертифіката «Лідер галузі» у номінації «Діяльність автомобільного регулярного транспорту». Олені Петрусенко вручені орден Торговельно–промислової палати України «Професіонал галузі» та орден «Зірка економіки» Міжнародного економічного рейтингу «Ліга найкращих». Багатьох відзнак удостоєний і Юрій Петрусенко. Але, як вони кажуть, найдорожчою нагородою для них є вдячність простих людей. І вони, як реліквію, зберігають в окремій теці їхні листи з добрими відгуками про роботу підприємства. Юрій Петрусенко розробив пам’ятку, де є такий пункт: «Людя–ність стосовно пасажирів, взаєморозуміння. Ніякого хамства!» Саме так і роблять досвідчені, віддані своїй професії автомобілісти Олександр Березовський, Анатолій Макаренко, Михайло Подгородецький, Юрій Заєць, Дмитро Митєв, Володимир Михайлюк, Віктор Бойченко та їхні колеги. Коли Юрієві Петрусенку нещодавно за великий особистий внесок у соціально–економічний розвиток селища і багаторічну самовіддану працю вручив грамоту Таїровський селищний голова Сергій Шепель, він сказав: «Це заслуга всього нашого колективу. А в ньому працюють чудові люди, вірні професії автомобіліста».
Віктор МАКСИМЕНКО, Овідіопольський район
Такий от бар’єр…
Є розхожий жарт, який говорить про те, що автомобільні дороги – це один із бар’єрів на шляху транспорту. І в ньому, як і в кожному жарті, є частка правди. Якісних доріг у нас бракує, на загальний жаль величезної армії автомобілістів. Буває, навіть лопата робітника десятками років не торкається деяких напрямків.
В одному з найбільших районів області, Білгород–Дністровському, довжина доріг комунальної власності – близько 700 км. Інші, що належать до районних, територіальних і магістральних, складають 411 км. Такий поділ не випадковий. Він визначає порядок та обсяги фінансування щодо ремонту. У першому випадку витрати лягають на сільські бюджети, у другому кошти надходять із державної скарбниці.
Втім, як слушно зазначають у відділі капітального будівництва та ремонту Білгород–Дністровської РДА, роботи за рахунок сільських бюджетів стають великою рідкістю. Сьогодні шляховим ремонтом на довірених територіях можуть похвалитися лише Салганський та Шабівський сільські голови Василь Древаль і Юрій Мунтян. Також коштом сільських бюджетів зараз ремонтують вулиці в селах Старокозачому та Удобному.
Загалом за поточний рік із різних бюджетних джерел у районі на загальній довжині 411 км доріг вдалося впорядкувати 11809 квадратних метрів їх площі. Асфальтово–бетонне покриття покладено на 6709 квадратних метрах. Так званий «білий варіант», що передбачає укладання жорстви або щебеню, виконано на площі 5100 кв. м. Коштом обласного бюджету зроблені або тривають ремонти доріг у Курортному, Петрівці, Козацькому. За рахунок районного бюджету – у Руськоіванівці, Новій Царичанці, Карналіївці та Випасному.
Великою радістю не тільки для автомобілістів, але й усього населення, стала нещодавно відремонтована автодорога через курортну Затоку по всій Кароліно–Бугазькій косі. Іншою вельми важливою подією в районі називають ремонт горезвісної «дороги смерті» в іншій частині причорноморської зони району. Навесні минулого року ми докладно повідомляли про цю аварійну ділянку автодороги Т–16–10 Одеса – Монаші, що сполучає Приморське, Курортне, Миколаївку та декілька інших маленьких сіл. Її технічний стан тривалий час залишався критичним. Наразі найзруйнованіші ділянки між селами Миколаївкою, Курортним і Приморським відремонтовано. І ці роботи й надалі провадитимуться.
Про це повідомив «ОВ» перший заступник голови Білгород–Дністровської РДА В’ячеслав Маслаков:
– За інформацією обласної служби автодоріг, у нашому районі заплановано поточні ремонтні роботи на дорогах загального користування. У травні наступного року шляховики готуються завершити ремонт ділянки дороги Одеса – Білгород–Дністровський – Монаші, який виконується ТОВ «Фортуна». На цій же ділянці працює ТОВ «Тірас», яке займається реконструкцією дорожнього покриття не перший рік. В активі «Тіраса» участь у будівництві мосту через Хаджибейський лиман і автобану Одеса – Київ у 2003 – 2007 роках. Ми дуже сподіваємося, що дорога на Монаші, яку автомобілісти через поганий стан об’їжджають від певного часу, буде, нарешті, відремонтована. Також триватимуть роботи на дорозі Т–16–10 Одеса – Монаші через Приморське та Жовтий Яр. Це одна з «найгучніших» доріг у районі. На даній ділянці працює підрядник ТОВ «Автодор». Інші дороги загального користування будуть підтримуватися за рахунок експлуатаційного утримання в межах виділеного фінансування на поточний рік.
Редакція «ОВ» має намір відслідковувати перебіг подій. На найближчий час готується матеріал про ремонт на ділянці дороги Білгород–Дністровський – Монаші.
Тетяна ГУРІЧЕВА,власкор «Одеських вістей»,Білгород–Дністровський район
«Динозавр» на колесах
84–річний Яків Микитович Слатвинський із села Іванівка їздить на латаному–перелатаному, раритетному, 1948 року випуску, автомобілі «ГАЗ–67». Це перший і єдиний транспортний засіб дідуся, придбаний ним у Котовську на розпродажу військового майна ще у далекому 1968 році за 3 тисячі карбованців.
Для простого колгоспника тоді це були великі гроші, але Яків Микитович не шкодує, що придбав автомобіль цієї марки, а не іншої. Адже «газончик» невибагливий в обслуговуванні. Досвідчений водій із заплющеними очима може усунути будь–які неполадки. А незамінність цієї техніки в господарстві перевірена роками. Навіть і не порахувати здійснених на цьому автомобілі тоннокілометрів. Потрібно врахувати й те, що раніше на селі техніка була рідкістю, тому Я.М. Слатвинському, окрім вирішення власних справ, зокрема перевезення заробленого збіжжя від колгоспної комори додому чи базарування у Любашівці або Котовську, доводилося виручати родичів та сусідів. Тож клопотів у сільського автомобіліста вистачало.
Дитинство та юність Якова Микитовича минули в рідному Бобрику–Другому. Після війни малий Яша пас ягнят і телят, тому шкільна освіта завершилася із закінченням лише першого класу. Правда, це не завадило юнакові добросовісно трудитися у колгоспі. Коли прийшла пора йти на строкову, призовникові Якову Слатвинському у військкоматі дописали ще 4 класи.
Служба в армії дала шанс Якову Микитовичу не лише побачити світ, а ще й отримати права водія. Ця пам’ятна для нього подія відбулася 60 років тому. Виконавши трирічний військовий обов’язок перед Батьківщиною, бравий солдат уже з мрією про власний автомобіль повернувся додому, одружився і переїхав до села Новоселівки. У колгоспі «Перше Травня» працював трактористом на молочнотоварній фермі, займався власним господарством і потроху відкладав гроші на купівлю автомобіля. Коли ж приїхав за кермом «ГАЗа–67» до села, на диво–техніку сходилися дивитися всі сільчани.
Нині поважний вік не заважає Якову Микитовичу вправно керувати улюбленою технікою. Кермує завжди уважно, а враховуючи, що його «залізний кінь» пересувається зі швидкістю 40 кілометрів на годину, жодних конфліктів з автоінспекторами не мав. Щоправда, примхлива доля на старості літ змусила старенького змінити місце мешкання. Влітку разом з дружиною переїхали до сина в Іванівку. Частину пожитків Яків Микитович перевіз сам на своєму старенькому, але вірному «ГАЗі–67».
Досвідчений автомобіліст мало кому дозволяв поїздки на своєму авто – ревнує. Винятком став син Сергій, якого батько навчав водійської справи і який також став вправним шофером.
Сьогодні Якова Микитовича Слатвин–ського можна частенько побачити за кермом. Дідусь впевнено долає шлях польовою шосейкою від села, лавирує в райцентрі між іномарками, а коли десь зупиняється, виявляється багато охочих, як і 44 роки тому, з цікавістю оглянути його раритетний автомобіль.
Юрій ФЕДОРЧУК,власкор «Одеських вістей»,Любашівський – Іванівський райони
