Поки ноги носять…

Доля кожної людини цікава по–своєму. І, мабуть, про життя багатьох можна писати цілі книжки…

– Я лежати не люблю, – говорить Пелагея Афанасіївна Бриденко з Жовтого Білчан–ської сільської ради, – не звикла без роботи. Кажу дітям і онукам – займайтеся будь–чим, тільки не сидіть без діла…

Таке кредо жінки, яка на віку напрацювалася стільки, що вистачить на двох. Скільки себе пам’ятає, весь час працювала. І до війни, ще дитиною, і після війни.

Нелегкий тягар ліг на плечі жінок у повоєнний період – і орали, і сіяли, і косили, і сапали. Пелагеї інколи здавалося, що вона і живе у полі. Тут же, на полі, підбираючи снопи пшениці від косарки, вона перша побачила батька, який повертався з фронту. На роботі зустріла й свою долю – Романа, який приїхав до села на практику після ремісничого училища.

Жити молодятам було ніде, й батько збудував їм землянку. З роками у невеличкому житлі лунало дедалі більше дитячих голосів.

Коли народилася сьома дитина, жити в таких умовах стало вже надто тяжко, і Бриденки переїхали до Жовтого, де колгосп виділив їм на виплату хату, у якій Пелагея Афанасіївна й нині живе зі старшою донькою Наталею.

Сьогодні її діти живуть в Росії, Латвії, в Одесі, два сини – в сусідніх селах. Радіє Пелагея Афанасіївна 12 онукам та 6 правнукам. Маючи за плечима 86 років, жінка постійно знаходить собі справи по господарству. І двір підмете, і на город навідається. Каже, лежати не в її характері: поки ноги носять – потрібно працювати…

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті