Аграріям – заслужені нагороди
Вчора голова облдержадміністрації Едуард Матвійчук, перший заступник голови облради Микола Тіндюк і начальник Головного управління агропромислового розвитку ОДА Анатолій Новаковський взяли участь в урочистій церемонії, присвяченій Дневі працівників сільського господарства.
У Будинку представництв облради зібралися керівники господарств, фермери, вчені, інші фахівці агропромислового комплексу. Губернатор Одещини тепло повітав аграріїв, подякував їм за нелегку працю та побажав усіляких успіхів. Від імені депутатського корпусу трудівників села вітав М. Тіндюк. Працівникам АПК, що відзначилися, було вручено заслужені нагороди, цінні подарунки і, звичайно, квіти. Докладніше про зустріч у Будинку представництв облради читайте в наступному номері «ОВ».
Наш кор.
Півстоліття на двох
Дорогою до Михайло–Олександрівки милувалася полями, встеленими смарагдовими килимами озимини. Але найбільшу радість гарні сходи приносять тим, хто працює на землі та добре знає ціну хліба. Механізаторам ПП "Чеське" Юрію Златніку та Олександру Гончаренку втішно, коли їхня праця дає щедрі плоди.
У місцевому господарстві вони трудяться не одне десятиліття, на двох припадає півстоліття. Найстарший з них, Олександр, має 30 років стажу, а Юрій – 20. Весною, восени і взимку вони працюють на тракторах, а влітку – на комбайнах. Любов до землеробства не виникла випадково. Обидва механізатори успадкували її від батьків, які працювали у колгоспі.
– Моя мати працювала тут, на фермі, а батько на бензовозі, – розповідає Ю. Златнік. Він із Весе–линівки, етнічний чех. Свій трудовий шлях розпочав на фермі. Після школи в Березівському училищі опанував фах зварника, а згодом – тракториста.
За два десятиліття його діяльності багато змінилося. Нині у кабіні сучасного трактора "нью холланд", де комфортно, тепло та затишно Юрію прислуговує комп’ютер. Нещадна пилюка, холод і спека залишилися в минулому. Юрій досі пам’ятає тяжкі умови, в яких доводилося збирати урожай цукрового буряку, коли падав перший сніг.
Його колега – комбайнер Олександр Гончаренко додав, що колишня "нива" не йде у жодне порівняння з теперішнім "lexion", а МТЗ–50 з "джон діром" або "нью холландом". Останні потужніші, працюють швидше і якісніше.
– Я дуже люблю техніку, – зізнається Олександр.
Він розповів, що все життя працює в цьому господарстві і так звик, що не уявляє себе на іншій роботі. Тривалий час працював водієм, потім на тракторі, а згодом опанував комбайн. Кожен повинен знайти своє місце, адже не всім бути економістами, чи юристами. Хлібороби потрібні державі, можливо, ще більше.
– Коли працюєш у полі, розумієш, що на тебе покладаються великі надії. – щиро говорить співрозмовник.
Авжеж, скільки він зорав землі, викосив і обмолотив хліба – вже і обміряти важко.
Цьогоріч під новий урожай господарство посіяло 1500 гектарів із озимої пшениці, 700 гектарів ячменю та 200 – рапсу, а решта підготовлена до весняно–польових робіт – задискована.
Обидва механізатори виросли у селі, люблять рідну землю, хліборобську працю та ось поділитися своїм надбанням або цікавинками про сучасну техніку нині ні з ким, адже кожен має по дві доньки. А час минає і, можливо, онукам буде цікавий досвід дідусів.
Високий професіоналізм та старанність механізаторів не залишаються непоміченими. Керівник господарства "Чеське", депутат Одеської облради Василь Швець цінує працівників, адже їм можна довірити сучасну техніку. Він розуміє, що кваліфіковані трудівники – основа господарства.
…В кабіні трактора залунала музика. Умілий капітан степового корабля Олександр завів новітній агрегат і поплив безкраїми просторами полів, залишаючи після себе розпушений, вологий родючий чорнозем. Нинішня осінь з дощиками та хмаринками принесла хліборобам радість. Щоранку вони з надією дивляться в майбутнє.
Наталія САМОЙЛЕНКО,власкор «Одеських вістей», Березівський район
Дороге дешеве м'ясо
По вулиці села їде легковик із причепом і постійно сигналить. Люди знають, що це заготівельники свиней. Сигнал авто – своєрідний умовний знак, що сповіщає про приїзд «м’ясників».
Бабця Ганна понад півроку ростила кабанця, добре вгодувала, нічого не шкодувала для нього.
– Купувала на базарі примішки – за свої кревні пенсійні, – говорить жінка. – І лікувала, бо захворіло. У ветаптеці мікстуру купувала і ветеринару заплатила. Порадили для апетиту ще й вітаміни. Тож витратилася. Хоч і невигідно, а хочу здати свинку. У внука весілля, тож виручене йому на подарунок буде.
Переважна більшість сільчан у присадибному господарстві вирощують свиней. Цей «приріст» допомагає сімейному бюджетові. За живу свиню живі гроші. Але не такі вже й великі зрештою. І ось чому.
З роками склалася своєрідна система збуту продукції та постачання її споживачеві. У більшості випадків посередником між виробником – селянином – і покупцем є заготівельник. Приватна особа, що спеціалізується на цьому бізнесі. І, як показує простий підрахунок, такий посередник, в разі якщо він і реалізатор м’яса, отримує значно більший прибуток, ніж бабця Ганна.
На Савранському базарі нині ціна кілограма м’яса сягає 70 гривень. Сало зросло в ціні – до 25 гривень. Вартість же живої ваги свиней – 18–19 гривень за кілограм, а якщо кабанчик не дуже вгодований – то й 17 гривень.
– А чому самі не продаєте, а здаєте? – це запитання до наступної моєї співрозмовниці, жительки села Кам’яного Ольги Гриник.
– Знаю, що за дороге наше м'ясо нам дешево платять, – відповіла вона. – А що я одна, жінка, можу зробити? Як вивезти на базар? Тому і здаю за те, що дають.
Ольга Романівна постійно тримає одне–два поросятка в оборі. Цього року навесні вони коштували до 300 гривень. Дорогувато, та жінка таки купила. На вигодівлю свиней використовує зерно, отримане за власний пай. А свій труд до уваги не бере: догляд за живністю – звичне в селі заняття. Ольга Гриник тяжкої сільської праці не цурається, бо до пенсії була дояркою в місцевому господарстві і навіть нагороду має – орден Трудової Слави ІІІ ступеня.
Що ж потрібно зробити для того, щоб і вовки ситі були, й вівці цілі – тобто щоб і виробники м’яса мали прибуток, і ціни на базарі не кусалися? На думку селян, варто втрутитися державі й дати цій справі лад. Були б стаціонарні заготівельні пункти, то склали б конкуренцію «автозбирачам» м’яса.
Перед тим як надсилати матеріал до редакції, я побувала ще раз на базарі. Біля прилавків, де торгують свининою, покупців було небагато. Продавці, нині це реалізатори, припрошують, бо треба продати свіжий товар.
– Почім кісточки? – цікавиться молода жінка. – По двадцять гривень?!. Та ж добре обрізані, зовсім «голі»…
– То беріть ошийок, поступлюся вам, по 60 гривень віддам, – пропонують по той бік прилавка.
– Ні, це мені дорого, – зазирає до гаманця жінка, – зважте півкіла кісточок…
Тетяна СТОРЧАК,Савранський район
