Ще одна перемога Младенової
– Ольго Дмитрівно, там мама моя просила Вас завітати. Скучила. Заразом про якийсь документ поговорити, – сказала, привітавшись із Красненським сільським головою Ольгою Младеновою, жителька села Віра Георгіївна Нейздомінова.
А коли довідалася, що я журналістка, просила про їхнього голову написати тільки щонайкраще.
– За перший рік її роботи сільрада посіла друге місце в районному конкурсі з благоустрою, – наводить вона свій аргумент. – Навіть мама моя Олена Пантеліївна, а їй уже 92–й рік, говорить, що стільки за багато років не робилося. Ви зазирніть до наших провулків – чистота! Але ж нещодавно село нагадувало смітник.
Депутати пішли по своїх дільницях, поговорили з людьми, кожному власникові будинку вручили пам'ятку про дотримання правил благоустрою території. У результаті цього року на впорядкування вулиць не витратили ні копійки.
Поводила мене Мла–де–нова по селу. Де тільки не були – у шкільному музеї, дитячому садку, Будинку культури, чудовому парку з величезним фонтаном «Чаша достатку», що виконував колись навіть роль пожежного резервуару.
Оперативно вирішено проблему освітлення вулиць і провулків. У селі завжди є вода, постачання якою забезпечує фермерське господарство «Лілія».
І ось очевидні зміни. З'явився в центрі біля сільради дитячий ігровий майданчик (власними силами будували). Відремонтували зовні Будинок культури. Успішно провели акцію з озеленення села. Але й попереду справ чимало. Треба робити водовідтоки, ремонтувати в Будинку культури дах і давати лад стадіону…
І все–таки не менш важливою справою Ольга вбачає збереження для нащадків історії села. Младенова має намір відкрити музей гагаузької культури.
У селі дбайливо утримуються пам'ятники. Їх сім, зокрема – першому, глибоко шанованому директорові радгоспу «Красний», Героєві Соціалістичної Праці Івану Францевичу Вінгловському. Вражає споруджений в центрі села Меморіал Слави. А нещодавно з'явився новий обеліск – на спомин про загиблого в Афганістані односельця Валерія Добро–вольського.
– Ми неодмінно виготовимо та встановимо біля сільської ради великий стенд, – показує вже призначене місце Ольга, – з портретами людей, якими село пишається. У нас же досі живуть Герой Соціалістичної Праці Степан Олександрович Стеріополов, орденоносець доярка Анна Іванівна Танасогло, якій уже 90 років.
Прощаючись, я ще раз іздалеку глянула на гарний будинок сільської ради. Непросто було обстояти та зберегти його. Обстояли. І це ще одна перемога Ольги Младенової, її команди та всієї красненської громади.
Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей»,с. Красне, Тарутинський район
Консолідація, відповідальність, здоровий глузд
Людмила Сажина вже четвертий термін – депутат Кодимської міської ради. Людина досвідчена, вона чудово знає потенціал місцевого само–врядування.
– Людмило Леонідівно, що сьогодні найважливіше для депутатів міської ради?
– Життя вимагає від нас конкретніших господарських справ, ніж «нагорі», де більше політики. Поки це не завжди відчувається. Хоча й маємо на посаді міського голови справжнього хазяїна – Володимира Склярука, все ж не завжди можемо дійти плідних рішень – заважає заангажованість деяких депутатів.
– Але ж питання вирішуються. Одне з найболючіших у нас – водопостачання…
– Проблеми тут накопичувалися не один рік. І ми вже домоглися певних успіхів. Але щоб вирішити це питання остаточно, потрібна допомога району, а то й області.
Крім того, слід повністю забезпечити технічними засобами підприємство «Кодимакомунсервіс». Бо зараз, якщо трапляється якась поламка (водопровід же старий), спеціалістам бува бракує відповідних інструментів для швидкого усунення збоїв.
– Людмило Леонідівно, знаю, що Ви чимало пунктів своєї програми виконали. А що на черзі?
– Кодима має рости. А ми й досі не можемо встановити межі міста, розширити їх, розробити новий генеральний план. Ключове завдання – погодження земельних меж із приміськими селами.
Ще не можу спокійно дивитися на те, що окремі жителі Кодими, навівши лад на своїх обійстях, висипають непотріб на вулиці. Людей потрібно виховувати, формувати громадську свідомість, політичну та правову культуру, щоб вони виконували закони свідомо – розуміючи необхідність дотримання певних норм.
– Що Ви бажаєте своїм колегам у переддень свята?
– Консолідації, здорового глузду, відповідальності, незаангажованості. До будь–якої справи підходити конкретно, не озираючись на особи, посади, партійну приналежність, щоб не було соромно дивитися людям у вічі.
– Дякую. Зичу успіхів.
Любов КУЗЬМЕНКО,власкор «Одеських вістей», Кодимський район
Не автобус,
а дискусійний клуб
У рейсовій маршрутці не було нудно. Про що тільки не говорили мої попутники дорогою з Одеси до Комінтернівського. І про нестерпно високі ціни на продукти харчування, і про довгоочікувану пенсійну реформу, і про жорстку конкуренцію на минулих виборах… і про «Народний бюджет». І ось тут, як то кажуть, я вуха нашорошив. Тим більше що моє редакційне завдання пов'язане з вивченням думки соціуму про цю ініціативу губернатора Едуарда Матвійчука. Так, крім його прізвища часто звучали й інші – Пресман (народний депутат України), Марзак (голова Комінтернівської райдержадміністрації), Фурсін (народний депутат України) і – Китайська (голова Комінтернівської райради), з якою в мене опівдні мала відбутися зустріч. «Не автобус, – подумав я, – а дискусійний клуб». І непомітно (нехай вибачать мені пасажири) ввімкнув диктофон. А коли приїхав до Комінтернівського, вже засумнівався в необхідності зустрічі з Тетяною Сергіївною. Думки людей записано – тільки залишається критично осмислити. І все–таки відвідав її – завжди зайняту.
– Тетяно Сергіївно, так багато почув про «Народний бюджет» у районі…
– Що, лаяли? – запитала вона.
– Робіть висновки самі,– і ввімкнув диктофон.
Тетяна Сергіївна насторожено стала слухати запис, фрагмент якого представляю читачам.
– Відвідала внучку в Олександрівці. Не нарадується ремонтові школи. «Бабусю, – каже вона, – так затишно стало у нас, що не хочеться зі школи виходити!» Навіть нові туалети зробили…
– Ой, припиніть, за 20 років уперше відремонтували – і ніяк не можете заспокоїтися. Нехай вони подивляться у мене в селі дороги.
– А чого ж ви хочете – все зразу? 20 років про нас, людей, ніхто не думав…
– Я згодна. А тепер… Я працюю медсестрою. Заїдьте до нас у Першотравневе й подивіться, як нам амбулаторію відремонтували. Любо глянути.
– А я їду до дочки у Фонтанку. Неодмінно зайду до клубу. Раніше там була руїна. Тепер мені невістка каже, що стало затишно, як у театрі.
– Краще б вони дорогами зайнялися. Грошей на це немаэ!
– Що ви кажете – ні. Поїдьте до Красносілки й подивіться, яка в нас доглянута дорога по вулиці Шевченка. Позаторік не проїхати не пройти було… Ви, жінко, просто як опозиція…
– Не опозиція, а кажу те, що є. Так, багато зробив Пресман. І Фурсін теж… Дитячі майданчики, водопостачання… Вибори закінчилися – і точка «Народному бюджетові»... Подивіться...
– У нас намічаються сільські збори. Піду зі своїми пропозиціями…
На цій репліці я вимкнув диктофон. Тетяна Сергіївна, задумавшись, відреагувала:
– Звичайно, всім не догодиш. Але я рада, що більшість ваших попутників доброзичливо ставляться до «Народного бюджету». А скептикам хочу сказати, що ми вже проводимо сільські збори, на яких люди висловлюють свої пропозиції… А делегати від громад, як і торік, зберуться в райцентрі, обґрунтують проекти – і ми будемо разом вирішувати, що в першу чергу побудувати, що відремонтувати, у якому селі важливіша дорога, у якому школа…
– Тетяно Сергіївно, ми не раз писали в «Одеських вістях» про починання в соціальній сфері за участю депутатів різного рівня. Не вдаючись у подробиці, назвіть кілька цифр щодо виконання «Народного бюджету–2012».
– Знаєте, щоб не втомлювати читачів, назву тільки деякі: на ремонт вісьмох автомобільних доріг витрачено понад 39 мільйонів гривень. На ремонт 16 об'єктів освіти витрачено 2 мільйони 732 тисячі гривень. На охорону здоров'я – 1 мільйон 169,5 тисячі гривень. На соціальний захист населення – понад 56 міль–йонів. Майже 27000 чоловік одержали цільову соцдопомогу. Дивлюся, в деяких газетах відкрили рубрику «Старт «Народному бюджетові–2013» дано». Може, це звучить і надто пафосно, але повірте: все, що вирішить громада наступного року, теж буде виконано. Це і є відповідь скептично налаштованій пасажирці.
– А що зараз є пріоритетним у «Народному бюджеті»?
– Пріоритети ще визначаються. Ми обговорюємо їх із людьми на зборах – тоді ласкаво просимо до нашого району…
– І все–таки, з точки зору психологічної, а може, й політичної, – що для вас, представниці влади, є головним уроком «Народного бюджету–2012»?
– Ви знаєте, завдяки цьому проектові, по–перше, влада наблизилася до народу, по–друге, люди стали нам довіряти. А по–третє, вони відчули себе господарями на рідній землі.
…Зізнатися, сів я до автобуса – а у вухах іще довго звучав м'який голос Тетяни Сергіївни. Я начебто знову прислухався до її підбадьорливих слів про добрий, оптимістичний та діловий, настрій людей на «Народний бюджет–2013». І не пошкодував, що наша зустріч усе–таки відбулася.
Віталій НЄОноВ, Комінтернівський район
