Шановні працівники міліції!
Прийміть щирі вітання з вашим професійним святом!
Ви – представники однієї з наймужніших і найпочесніших професій, виконуєте вельми важливу місію – захищаєте правопорядок. Саме працівники міліції стоять на варті спокою і добробуту жителів нашого регіону. І не раз саме ви демонстрували мужність і високу професійність, не шкодуючи сил і здоров'я, із честю виконували свій громадянський обов'язок. Висловлюю щиру вдячність усім працівникам і ветеранам міліції за звитяжну працю і за те, що ви готові навіть ціною власного життя захищати кожного жителя нашої області.
Бажаю вам міцного здоров'я, сімейного щастя і затишку, досягнень та успіху у вашій нелегкій службі.
Голова Одеської обласної державної адміністрації Е. МАТВІЙЧУК
Шановні ветеранита працівникиорганів внутрішніх справ!
Вітаю васіз професійним святом.
І в мирний час, ів тяжкі воєнні роки міліціонери Одещини з честю виконували свій службовий обов’язок. І сьогодні ваша щоденна праця – гарантія стабільностіта ладу, спокійного життя наших земляків.
Ви обрали для себе нелегку, але надзвичайно благороднупрофесію, пов’язану з великим ризиком і відповідальністю. Роботу, яка вимагає великих затрат сил і енергії. Заради спокоюй добробутув наших містах і селах ви нерідко ризикуєте власним життям, вдень і вночі поспішаючи на допомогу людям,розкриваєте злочини, охороняєте важливі об’єкти, патрулюєте вулиці населених пунктів,дбаєте про ладна дорогах.
Від якості вашої роботи залежить життятабезпека людей, їхнявіравсилу закону, у здатність влади захищати праватагідністьгромадян.
Усі ми по праву пишаємося вами.
Від усього серця бажаю вам якомога більше спокійних буднів,успіхів у нелегкій службі, міцного здоров’я, щастятасімейногодобробуту.
Голова Одеської обласної ради М. ПУНДИК
Добре, коли тебе розуміють і ждуть
Кінострічки, де охоронці порядку та законності ганяються за злочинцями, воля і витримка людей у міліцейській формі завжди захоплювали Олександра Чорного. Проте він у дитинстві не мріяв про кар’єру міліціонера. Закінчив технікум газової і нафтової промисловості. Та строкова служба у внутрішніх військах МВС привела його на міліцейський хліб. З того часу (а було це у 2005 році) жодного разу не пошкодував, що обрав таку неспокійну роботу.
– Робота дільничного, – розповідає Олександр Борисович, – спрямована на охорону громадського порядку. Поки що нічого небезпечного не траплялося. Але за сім років я не можу звикнути, та й, напевне, ніколи не звикну до того, що люди не можуть жити мирно. Особливо стає моторошно, коли не миряться родичі – діти з батьками, брати із сестрами.
О.Чорний обслуговує територію двох сільських рад – Лисогірської і Лабушненської, до складу яких входять три села. Його робочий день починається з наради, де керівництво райвідділу повідомляє про відпрацювання, що проходять на території області, про злочини та правопорушення, які сталися за минулу добу. Тут отримує орієнтування про доправлення тих, хто перебуває у розшуку.
Перші кроки на дільниці Олек–сандр розпочинав зі знайомства з мешканцями території, яку він обслуговує. Тепер тут його знають і дорослі, і діти. Їм відомі не тільки дні приймання громадян, а й номери телефонів, за якими можна зателефонувати своєму дільничному. Йому вдалося здобути авторитет і повагу серед місцевих жителів, налагодити співпрацю з органами місцевого самоврядування, соціальними службами.
– Олександр Борисович працює на нашій дільниці усього рік. Однак відверто скажу, що дільничний на своєму місці. Тримає під пильним контролем неблагополучні сім’ї. Знаходить спільну мову з школярами, з молоддю, уміє з ними розмовляти на різні теми. Любить поговорити про життя–буття зі старшими людьми. Все це позитивно впливає на правопорядок у селі, – розповідає сільський голова Лисогірки Олександр Пушкар.
– Молодий, але уже й досвід має, – так оцінює роботу дільничного жителька Лабушного Мотря Слободянюк. – Люди трапляються різні: той межу перебрав, той привласнив чуже. Та дільничний до кожного знаходить підхід у межах законності.
Його колеги зараз пригадують, як Олександр зумів знайти і вилучити майже два кілограми наркотичної сировини. Проте знахідка його не тішила, бо не давала спокою думка про те, що людина заради власної наживи готова згубити чиєсь життя. Згадують друзі, як вони раділи, коли Сашко отримав медаль «За відзнаку у службі» другого ступеня.
Сьогодні капітан міліції Олек–сандр Борисович Чорний навчається заочно в Уманському державному педагогічному університеті. Звісно, робота й навчання забирають у нього багато сил і часу. І все ж, він старається у вільну хвилину побути з дружиною Оксаною і сином Женею.
– Добре, коли тебе розуміють і ждуть, – зізнається наш герой.
Як тут не погодитись? Адже міліцейські будні – це турбота про життя без правопорушень, про спокій своєї родини, сусідів, села, краю. І працюється краще тоді, коли ти впевнений, що вдома є ті, хто вміє подбати і про твій спокій і затишок.
Найбільше тішить Олександра, що п’ятирічний син любить приміряти міліцейський кашкет і каже, що буде працювати, як тато. А коли йому пропонують іграшку, то відповідає: «Я не маленький, і в іграшки не граюся». Любить Женечка і пригодницькі фільми про міліціонерів. Та поки що Олександр Борисович не говорить синові, що робота міліціонера у реальному житті не така романтична, як у кіно. А може, тому і цікава?
Любов КУЗЬМЕНКО,власкор «Одеських вістей»,Кодимський район
Слідчий ділиться рецептом
Лейтенант Альбіна Тка–ченко вибиває з та–бельного «макара» на стріль–бах у тирі 29 очок із 30 можливих. Впевнено здає встановлені нормативи. Ми зустрілися у кабінеті слідчого відділення Київського райвідділу Одеського міського управління міліції.
Як завжди у слідчих, перед нею папки, записи, блокнот із нотатками. Зараз у провадженні сім кримінальних справ, за якими є кваліфікація та конкретна стаття. Щоб одержати відсутню інформацію, лейтенант Ткаченко дає доручення оперативним працівникам практично всіх служб – залежно від категорії матеріалу та завдань.
– Слідчий – особа процесуально незалежна. Тобто все вирішує на підставі букви закону та власного досвіду, – пояснює Альбіна.
Досвіду поки що – півроку. А ще п'ять років тому на сімейній раді всі домашні Альбіни, подумавши, погодилися з її бажанням вступати до Одеського університету МВС.
Однак молодому лейтенантові вже вдалося розкрити декілька злочинів. Її спеціалізація – крадіжки з автомобілів. Багато які автовласники, виходячи з машини, залишають у ній гаманці, фотоапарати, ноутбуки, документи. І потім гірко шкодують про це. Специфіка розслідування даних справ у тому, що особа злочинця невідома, і її, як правило, важко встановити. Крім того, інтерес потерпілої сторони полягає не стільки в тому, щоб злочинця було впіймано та покарано, скільки в тому, щоб він повернув викрадене. Альбіні вдалося повернути власникам те, що в них украли. А це нелегко, бо злодії намагаються продати чужу річ і витратити гроші.
Що ж вирізняє слідчого? За словами Альбіни, він, насамперед, повинен уміти вислухати кожного. Зважити на становище постраждалого й навіть по–людськи поспівчувати. Але при цьому діяти в межах службових повноважень. Не піддаватися жалю, беручи чиюсь сторону. У той же час не можна проявляти зайву твердість.
На цьому складності роботи з людьми не закінчуються.
– Громадяни, що приходять зі звертаннями, подеколи зайве багатослівні. Доводиться, поважаючи їх, та й заощаджуючи службовий час, просити людей викладати свою проблему чітко й по суті. Адже обставини слідчої роботи такі, що в ній іноді необхідна строга мова протоколу, – говорить А. Ткаченко.
Скориставшись тим, що ми спілкуємося без протоколу, цікавлюся: що молоді слідчі готують на своє професійне свято?
– Я люблю пекти пироги, – посміхнувшись, говорить Альбіна. – Але рецепт цієї фірмової домашньої страви, як то кажуть, – «інформація для внутрішнього користування». Про буденну вівсянку тільки скажу, що вона поживна та не псує фігуру. А от як швидко приготувати салат, скажу. Беремо креветки, смажимо їх у сковороді під кришкою на олії. Потім, не знімаючи з вогню, додаємо соєвий соус, через дві–три хвилини вичавлюємо сік лимона. Потім викладаємо в окремий посуд, вичавлюємо в креветки часник, кладемо зелень і перемішуємо. Хвилин п'ять потрібно потерпіти, поки ця смакота пріє під кришкою. Все – можна подавати до столу!
Владислав КІТІК,«Одеські вісті»
