Шановні працівники архівів!
Вітаю вас із професійним святом!
Ви виконуєте складну та відповідальну роботу – зберігаєте дуже цікаву історію Одеської області. Завдяки вам і вашій справі наше молоде покоління дізнається про все, що відбувалося в нашому регіоні, зберігає пам’ять рідного краю. Дуже важливо знати свою історію й намагатися навчатися на її прикладах, щоб удосконалюватися.
Бажаю вам здоров’я, добробуту, оптимізму, нових досягнень на добро суспільства й держави.
Голова Одеської обласної
державної адміністрації Е. МАТВІЙЧУК
Шановні друзі!
Щиро вітаю вас із професійним святом!
Архівний фонд є однією з найважливіших інформаційних ланок, яка дає можливість поєднати нерозривним зв’язком минуле нашого народу з його сьогоденням та майбутнім розвитком суспільства. Ви – хранителі та примножувачі величезної історично–культурної та духовної спадщини нашого народу. Завдяки вашій сумлінній праці наші співвітчизники мають вільний доступ до багатьох цінних і важливих для з’ясування та усвідомлення історичної правди документів.
Звичайно, сучасний розвиток архівної справи в Україні, і на Одещині зокрема, потребує ширшого застосування комп’ютерних технологій, вдосконалення фінансового та матеріально–технічного забезпечення фахової діяльності архівістів. Але я твердо переконаний, що разом ми успішно розв’яжемо всі наявні проблеми й ви надалі старанно та самовіддано виконуватимете свою роботу.
В день професійного свята бажаю вам міцного здоров’я, щастя, родинного затишку й добробуту, подальших творчих успіхів та оптимізму.
Голова Одеської обласної ради М. ПУНДИК
Архів – не паперовий склад
Майже десять років Державний архів Одеської області очолює Іван Ніточко – людина, що на своїй малій батьківщині пройшла шлях від колгоспного бригадира до першого керівника Березівського району – найбільшого на Одещині за кількістю орних земель. З його ім’ям на посадах першого секретаря райкому Компартії України (за радянських часів), голови райради, представника Президента, голови райдерж–адміністрації у тамтешніх місцях пов’язані початок газифікації населених пунктів, розв’язання проблеми 220 молодих вчителів, які не мали власного житла і через це хотіли полишати свої школи, спорудження нової центральної районної лікарні з палатами на два ліжкомісця і 20–квартирного житлового будинку для медичного персоналу, семи нових шкіл і десяти дитячих садків, прокладання водопроводів і доріг із твердим покриттям навіть до найвіддаленіших хуторів. Отож, Березівський район назавжди лишився невід’ємною частиною трудового життя Івана Івановича.
Шлях до архівістики. Усвідомлення
Очоливши волею долі обласний Дер–жавний архів, ентомолог за фахом мав не лише у стислі терміни освоїти нову для нього справу, але й вирішити ряд гострих та невідкладних господарських проблем. Зокрема, привести до належного стану основне приміщення на розі вулиць Жуковського та Пушкінської. Адже мова йшла про надійність збереження унікальних документів, захист їх від грибка та інших впливів навколишнього середовища, що погіршувалися численними тріщинами та сирістю старовинного будинку.
– Робив паралельно і те, й інше, – згадує Іван Іванович. – Зокрема, взяв підручник «Архівознавство» і добросовісно студіював його розділ за розділом. Поетапно складав іспити нашим найдосвідченішим архівістам. Вони мені не надавали ніяких попусків, запитували прискіпливо і ретельно, так, як вузівська професура. Ну, а практика, як кажуть, була під рукою. Отож, за рік опанував архівну справу. І вона, знаєте, виявилася не такою марудною, як видавалося спочатку, після районної круговерті. Навпаки! Цілком поглинула і захопила. А наслідком власної скрупульозної роботи над різноманітними документами стали десять книжок краєзнавчого характеру, що стосуються минулого і сьогодення Одещини та Березівського району зокрема. Головне ж – чітко засвоїв для себе, що архівістика вічна і завжди потрібна людям. Вона не має дати свого заснування. Бо наскельні малюнки первісних людей – це вже були архівні документи, що дійшли до сучасників. Не лише у письменників всіх часів і народів, надто – у письменників–фантастів, таких, як Станіслав Лем, Айзек Азимов, Олександр Бєляєв, Іван Єфремов, Олексій Толстой та цілого ряду інших присутнє архівне начало, як ланка ланцюга між минулим і майбуттям, як інструмент пізнання мікро– та макрокосму. Архів – це схованка здорового глузду без усіляких політичних нашарувань, що передає сутність тієї чи іншої епохи.
Сьогодення
Сьогоднішній Одеський обласний державний архів – це науково–методичний центр, що займається, в першу чергу, збиранням, систематизацією, збереженням і видаванням різноманітних документів. У його підпорядкуванні – 33 установи, в тім числі 27 районних відділів. Його фонд, зокрема, формують нині 250 організацій, підприємств та установ так званого першого списку. Це, наприклад, Одеська залізниця в цілому та її окремі підрозділи, порти Причорномор’я та Дунаю, науково–дослідні інститути, вузи. До списку № 2 входять понад тисячу об’єктів. Усі вони періодично подають за певним переліком свої документи до обласного Державного архіву та його підрозділів. Експертно–оцінкова комісія, приймаючи, класифікує їх і встановлює терміни зберігання. Скажімо, документи бухгалтерського обліку зберігаються три роки, а лікарняні листи – 75. Є документи, що знаходять у сховищах своє довічне місце. В основному це ті, які мають велику історичну цінність. Крім власне архівної, працівники установи ведуть значну методично–роз’яснювальну роботу щодо правильного і системного оформлення ділової документації на місцях. Адже чого гріха таїти, у деяких керівників підприємств, організацій та установ, незалежно від форми власності, секретарі–діловоди існують для психологічного антуражу, презентабельності, підкреслення «крутості» фірми, а не для, в першу чергу, правильного і грамотного ведення ділових паперів. Тож завдання архівістів – підказати тим, хто бажає, яким чином організувати роботу з документами, щоб нащадкам, які користуватимуться цими паперами, принаймні не було смішно з їхньої граматики та стилістики.
В архіві створено підрозділ, який займається оцифровкою документів і їх описом, тобто узагальненням документальних пластів за певною ознакою (темою). До Нового року це буде зроблено, і кожен бажаючий зможе через інтернет знаходити потрібне для себе і йти до архіву вже з конкретним замовленням, що значно полегшить роботу як архівних працівників, так і людей, що бажають скористатися послугами Держархіву. Адже лише впродовж поточного року його працівниками розглянуто понад 20 тисяч заяв і звертань громадян, і практично на всі дано конкретні відповіді. Сьогодні у сховищах зберігаються 116 фондів з описами. Це 2,5 мільйона документів.
– Кожен з них має чітке, точне власне місце, – відзначає І. Ніточко. – Жодну справу не можна списати просто так, а тому до кожної з них – дуже бережливе ставлення. Адже до нас у пошуках необхідних матеріалів звертаються громадяни з країн усіх континентів планети. Це, зокрема, зумовлено тим, що Одещина є краєм семи чорноморських та дунайських портів, лежить на перехресті трансконтинентальних шляхів, зараз тут живуть представники 133 націй та народностей. Ми тісно співпрацюємо з їхніми національно–культурними осередками. Наприклад, за активної участі грецького фонду культури створено семитомне видання «Греки Одеси».
Кадри
Нинішній штат обласного Державного архіву – близько п’ятдесяти працівників, хоча ще донедавна їх було вдвічі більше.
– Нас не оминули процеси оптимізації, – говорить директор установи. – Вони змусили колектив модернізувати весь процес роботи, осучаснити його. Законодавство дає нам можливість заробляти на платних послугах до 300 тисяч гривень на рік. За рахунок цього ми поповнили штат кількома фахівцями, яких конче бракувало, і повністю комп’ютеризувалися. Сьогодні наша внутрішня мережа включає в себе понад тридцять ПК. Цей парк ми підтримуємо і постійно оновлюємо.
Як зазначив далі Іван Іванович, впродовж останніх років на заміну ветеранам прийшло молоде поповнення. Це випускники гуманітарних факультетів одеських вищих навчальних закладів. Зокрема, національного університету імені І.І. Мечникова та Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського, де на історичних і філологічних факультетах вивчається архівна справа. Загалом же нинішній склад усіх підрозділів – це органічне поєднання молодості й багатого досвіду. Носіями останнього є, як каже Іван Іванович, «архівісти від Бога», люди, що мають за плечима по 30 – 40 років стажу роботи в установі та безкінечно віддані своїй справі. Це, зокрема, кандидат історичних наук Лілія Григорівна Білоусова, котра веде всю внутріархівну роботу; завідувач столу довідок Степан Андрійович Желясков (за висловом директора – «ходяча енциклопедія»); охоронець фондів Тетяна Дмитрівна Філімонова; завідувачка відділу Ольга Петрівна Гінзбург; слюсар–електрик–сантехнік, одне слово – унікальний майстер на всі руки, «професор своєї справи» Євген Миколайович Теличко. Вони – цементуюче начало колективу, у якому кожен п’ятий удостоєний грамот, Почесних грамот різних рівнів, Почесних відзнак голови Одеської обласної державної адміністрації та Одеської обласної ради, інших нагород; колектив, до якого з глибокою шаною ставиться увесь науковий світ Одещини за його високу професійність, відкритість, людяність.
Віктор бессарабець
Історична скарбниця Бессарабії
Комунальна установа «Ізмаїльський архів» навіть у загальнодержавному масштабі унікальна. Адже такий великий обсяг історично важливих документів, як правило, зберігається тільки в обласних центрах і в столиці. А для задністровських районів Одеської області сховищем історії, по суті, став Ізмаїльський архів, матеріали якого є частиною Національного архівного фонду України.
Тут зберігаються 278547 справ. До 2003 року це був відділ Державного архіву Одеської області, що безпосередньо фінансувався з Одеси, а його працівники за статусом були дорівняні до держслужбовців. Після реорганізації було створено комунальну установу «Ізмаїльський архів». Згідно зі Статутом архіву видавання довідок соціально–правового характеру виконується на платній основі за тарифами, затвердженими Ізмаїльським міськвиконкомом. Тільки цього року виконано 732 такі запити.
Але першорядним завданням колектив як і раніше вважає науково–дослідну роботу. Адже, наприклад, тільки цього року працівники архіву взяли участь у міжнародних і міських науково–практичних конференціях, присвячених 200–річчю підписання Бухарестського договору, 65–річчю від дня заснування історичного музею О.В. Суворова, 200–річчю Вітчизняної війни 1812 року. Разом з історико–краєзнавчим музеєм Придунав’я організували виставку, присвячену Дунайському козачому війську.
В архіві, разом із технічним персоналом, – дев’ять працівників. На профільних фахівців припадають дві ставки архівістів і одна хранителя фондів. Але й при такому розкладі злагоджена та відповідальна робота дає змогу виконувати основні завдання щодо збереження документів і використання їх із науково–практичною метою.
Установа розташована на досить великій площі. Адже крім адміністративних приміщень, тут є ще два архівосховища й бібліотека, які давно потребували капітального ремонту. Завдяки підтримці міської влади й особисто міського голови А. Абрамченка, секретаря Ізмаїльської міськради Є. Пунди–ка, депутатів Ізмаїльської міської ради І. Дехтярьова, Р. Білицького, В. Мігеля, Ю. Дмитрієва, С. Чмиги, Г. Кінева, В. Павленка, В. Лапшина, а також спонсорській допомозі міських і районних підприємств та організацій за неповні два роки було виконано капітальний ремонт усіх службових приміщень.
Не оминає своєю увагою й область. Директор Державного архіву Одеської області І. Ніточко постійно цікавиться станом справ. За його сприяння коштом обласного бюджету було виділено 200 коробок для картонування документів.
В архівосховищах встановлено прилади, що контролюють температуру, вологість і атмосферний тиск. Для газифікації й облаштування охоронно–пожежної сигналізації складено проектно–кошторисну документацію, планується виділення коштів.
Архів надає можливість для проходження практики студентам Ізмаїльського гуманітарного університету. Затребувана установа й серед учених, аматорів–краєзнавців, учнів Малої академії наук. Так, зовсім недавно приїжджали учні з Арциза та Білгорода–Дністровсого, що цікавилися історією розвитку підприємництва під час окупації 1941–1944 років в Арцизі, а також будівництвом в Акермані церкви Івана Предтечі.
Олег КОЛЄВ,власкор «Одеських вістей», м. Ізмаїл
