Василь Олексійович Булгаков – Миколаївський сільський голова. У системі місцевого самоврядування Тарутинського району – чоловік до певної міри унікальний. Бо на даній посаді перебуває 18 років! Десять із них – до шестирічної перерви й уже дев'ятий – після. Ці шість років, по суті, перепочинку – як риска поділу у ставленні до діяльності, та й до самого життя Булгакова. Порівнюючи минуле із сьогоденням, він запевняє: зараз простору для самостійності набагато більше.
– Ну що, можна було зробити за ті копійки самооподаткування з двору? – згадує сільський голова. – Хіба що тротуари підлатати та ліхтарі подекуди замінити? А от те, що виконано сьогодні, у тому 1988 році мого першого скликання здалося б просто нереальним. Навіть при тому, що давно вже немає ні міцного радгоспу «Сонячний», ні птахофабрики, сільгосптехніки й сільгоспхімії…
– І як справлялися?
– Люди стали свідоміші, з доброї волі беруть участь у розв’язанні проблем села – ось що головне. Причому без умовлянь, тим більше без примусу. Це справді громада. Раніше й слова такого не було в нашому лексиконі. Сьогодні громада має авторитет. Вона пропонує, вирішує, обстоює свою думку.
– Звичайно ж, і депутати свою роль грають у процесі зростання свідомості людей.
– Ще й яку! Простий, але показовий приклад. У нас депутат Михайло Іванович Смаль – мало того що чудовий організатор, на добру справу може підняти односельців. Але він і сам працює так, ніби у нього не дві руки, а десять. Наприклад, він ініціював усією громадою зробити огородження цвинтаря. І люди потягнулися. Працювали всі на совість. Так і заощадили, оскільки витрати були лише на будівельні матеріали. Без натяжки назву наш депутатський корпус активно діючим. Це відповідальні люди, які розуміють: якщо не все, то багато чого саме від них залежить. Я не думаю, що наш молодий депутат Іван Сіриков це зрозумів лише зараз. Він і в депутати пішов, щоб реалізувати своє рішення стати максимально корисним своєму селу. Іван зібрав довкола себе таких же енергійних хлопців, ентузіастів. Разом встановили в парку гойдалки, побудували автозупинку, фонтан. Безкоштовно. Але зате з яким почуттям морального задоволення!
– Василю Олексійовичу, заступниця голови районної ради Віра Іванівна Денисова сказала, що ви щороку перевиконуєте місцевий бюджет. І з особливою завзятістю берете участь у районному щорічному конкурсі на найкращий санітарний стан і благоустрій населених пунктів. Торік навіть посіли перше місце і в нагороду одержали автомобіль. Але ж це визнання заслуг сільського голови, депутатів.
– Ні, насамперед – громади. Без людей ми – нуль. Вони втаємничені в усі наші справи та плани. Разом шукаємо шляху заощадження бюджетних коштів. Ми самотужки поміняли в нашому двоповерховому дитячому садку, який відвідують 55 діток, вікна. Тільки на них було витрачено 52 тисячі гривень сільського бюджету. У школі відремонтували дах, стелі, а в деяких класах і підлоги. Але тут відчутно допоміг район, виділивши на це 200 тисяч гривень. Як не важко, а по 200–300, а то й 400 метрів доріг за рахунок місцевого бюджету впорядковуємо. По суті років уже сім поспіль витрачаємо на це щорічно до 20 тисяч гривень. Долучаються й люди. Допомагають технікою, тракторами, безкоштовно працюючи по п'ять–сім днів. Розуміють: для своєї родини, дітей своїх стараються.
– А на що витрачаєте надлишки коштів від перевиконання бюджету?
– На найнеобхідніше. Зараз 8 тисяч гривень намітили на придбання для дитячого садка побутової електроплитки, 12 тисяч – на підсилювач для Будинку культури та проектор. Його поки що позичаємо в школи.
– Мені казали, що Ви продюсирували короткометражний фільм про Миколаївку, її жителів. І успіх він мав великий.
– Це правда. Коли ми його показували в День села – а він у нас водночас і храмове свято – у Будинку культури яблуку ніде було впасти. Але яка попередня робота була проведена! Обійшли всіх заслужених людей села. А їх у нас дуже багато. Подружжя Фаніних, що прожили разом 63 роки, Ольга Шуріна – знатна доярка, що виховала сімох дітей, бабуся 12 онуків і 6 правнуків, Устинія Крамчанинова 94–х років, Ніна Слободчикова, яка пропрацювала 50 років санітаркою у ФАПі… Фільм вийшов дуже цікавий, правдивий. Режисеркою була директорка БК Лілія Сорокіна, операторкою – Наталя Ястребова. Отоді й вирішили: будемо купувати проектор. Зрештою не хлібом єдиним жива людина. Запам'ятовувати моменти радості теж потрібно. А вони є. Хіба не щастя – народження кожного нового жителя Миколаївки? Хіба не підстава для оптимізму самий тільки факт, що вже два роки народжуваність перевищує смертність? Це означає, що все йде на лад. Чого й надалі так само наполегливо домагатимемося всією нашою чудовою громадою.
