У Національному університеті «Одеська юридична академія» пройшов семінар викладачів недільних шкіл, організований відділом релігійної освіти, катехізації та місіонерства Одеської єпархії з благословення Митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела.
Про те, як сьогодні виховувати дітей, запитують себе всі батьки. З одного боку, у світі конкурентної боротьби їх треба навчити домагатися поставленої в житті мети. З іншого – не можна забувати і про моральні якості, відсутність яких перетворює нормальну людську спільноту на її звироднілий антипод, де панують сила, гроші, зрада й цинізм.
Про віру, здатну стати для сучасної людини опорою в її прагненнях і діях, говорив керівник відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства Одеської єпархії протоієрей Олег Мокряк. Недільні школи саме й покликані допомогти і дітям, і їхнім батькам замислитися про справжні, неминущі життєві вартості.
Своїм досвідом роботи поділився протоієрей Димитрий Яковенко, керівник недільної школи «Преображеніє» при Спасо–Преображенському кафедральному соборі.
Він справедливо зауважив, що зараз самими оповідями дітей не зацікавити. Треба ширше використовувати сучасні методи навчання та виховання, зокрема презентації. Демонстрація слайдів або фільмів, прослуховування церковної музики набагато більше приваблюють дітей, ніж звичайна лекція та показ ікон. Їм треба допомагати прийти до віри, бо тільки вона здатна допомогти правильно зорієнтуватися в навколишньому світі, відмовившись від сумнівних спокус, і утримати від непродуманих кроків у періоди розпачу, прагнення звести рахунки з життям. Основна проблема тут пов'язана з тим, що зростають діти в родинах, де переважають інші, не християнські цінності (досягнення успіху за будь–яку ціну). Дитині, особливо в підлітковому віці, властиво шукати ідеальний світ і ідеалі–зувати людей. Їй буває надзвичайно важко зрозуміти та прийняти подвійні стандарти, сповідувані дорослими. Цей внутрішній роздрай часто й призводить замикання в собі, заперечення авторитету дорослих, небажання вчитися й поступового руйнування особистості.
На семінарі висловлювалися докори на адресу якості викладання шкільного курсу християнської етики. Якщо його викладає людина не віруюча, а змушена взяти це навантаження через відсутність когось іншого, нічого доброго, як правило, не виходить. Учитель робить вигляд, що викладає, а діти роблять вигляд, що вивчають християнську етику.
На семінарі прозвучали цікаві пропозиції про створення клубу батьків, чиї діти відвідують недільні школи, і православного культурного центру. А також про те, щоб у дітей частіше була можливість допомагати у храмі. Спілкування з парафіянами, залучення до таїнств церкви розширить їхній життєвий кругозір, допоможе дійти духовної зрілості.
Педагоги Алла і Леонід Суховії, які розвивають скаутський рух, порушили проблему виживання дітей у великому місті. На їхню думку, важливо, звичайно, навчити дитину прийомів виживання на природі, у якихось екстремальних умовах. Але сьогодні набагато важливіше озброїти її навичками виживання у школі, на вулиці, у клубі, у спортивній секції. Конкурентна боротьба, яку ведуть дорослі, на жаль, усе більше торкається і дітей, роблячи їх часом дуже жорстокими й цинічними. І тільки дорослі можуть і повинні знайти цьому дієву протиотруту.
Керівник православної доброчинної організації «Благовіщення», створеної при відділі релігійної освіти, катехізації та місіонерства Одеської єпархії у 2009 році, Наталя Пасенко представила перший номер дитячого журналу «Ангел–хранитель». У ньому і вірші, і колядки, і бесіди про здоровий спосіб життя, і любимі дітьми розмальовки. Частина матеріалів у рубриці «Милосердя» присвячена дітям, які хворі й потребують допомоги. Тим самим у юних читачів має формуватися співчуття, прагнення допомогти й підтримати тих, хто опинився в біді.
На завершення хотілося б нагадати ще про одну дуже цікаву традицію, що існувала в одеських храмах на початку ХХ століття. Тоді при них працювали різні майстерні (гончарні, іконописні) та пекарні. Люди різного віку, зокрема й підлітки, опановували в них нові професії, звикали частину свого особистого часу віддавати піклуванню про знедолених та хворих. Ця своєрідна духовна десятина, віддавана ближнім, робила людей добрішими, щирішими й сильнішими. Бо тільки по–справжньому сильна людина може подати руку допомоги іншому. Слабакам це не до снаги. Можливо, настав час відроджувати цю традицію?
