Усі ми напередодні двох справді всенародних свят – Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав і Дня захисника Вітчизни. Вони надають нам можливість вшанувати справжніх чоловіків, які, перебуваючи в армійському строю, жертвуючи життям, з честю виконували і виконують свій військовий обов’язок.
Ми, одеські портовики, пишаємося тим, що на нашому підприємстві сьогодні розташовані 21 меморіал і пам'ятна дошка, які, як дорогі реліквії бойового і трудового героїзму, щодня нагадують нам і нашим гостям про те, що у нашої країни є героїчна історія, її потрібно берегти і гідно продовжувати. Наш шановний почесний президент порту, Герой України Микола Павлюк завжди показував і показує приклад того, як треба ставитися до бойових і трудових традицій. Наш молодий і перспективний начальник порту, потомствений портовик, активний член молодіжної організації порту Юрій Васьков з особливою увагою ставиться до питань, пов'язаних із згуртуванням трудового колективу на цих традиціях і всіляко підтримує всі патріотичні заходи. А голова профкому порту Володимир Зайков на базі громадських організацій порту разом з кількома іншими організаціями створив і очолив асоціацію «Ветеранський рух Одеського регіону», прапор якої нинішні трудівники і ветерани бачать на всіх державних святах.
Безперечно, що проведення цих святкових днів, сповнених і радістю здобутків, і сумом втрат, повинно сприяти згуртуванню людей, підтримці стабілізації у суспільстві та зміцненню ветеранського руху. Саме так було у 2011 році. Завдяки тісній взаємодії органів виконавчої влади і ветеранських організацій, заходи, присвячені Дню вшанування учасників бойових дій на території інших держав, були проведені на високому організаційному рівні.
Керівники області і міста спо–чатку поклали вінки і квіти до головної святині нашого міста–героя – пам'ятника Невідомому матросові на Алеї Слави, потім – до пам'ятника Воїнові–інтернаціоналістові. Активну участь у цій церемонії взяли ветерани різних поколінь, нинішні військовослужбовці, а також курсанти військового ліцею і морського коледжу, студентська молодь. Було створено живий ланцюг між цими двома символами героїзму і вірності військовому обов’язку, що підтвердило нерозривний зв'язок і наступність поколінь.
Такий порядок проведення церемоніалу організував і взяв тоді під жорсткий контроль депутат Одеської міської ради, а нині народний депутат України Геннадій Труханов.
А от те, що сталося у 2012 році, інакше, як образою бага–тьох ветеранів, назвати не можна. Незважаючи на те, що колони ветеранів за заздалегідь узгодженим і затвердженим планом керівництва області і міста вишиковувалися для покладання квітів до монумента Невідомому матросові, окрема група афганців самостійно вирушила до пам'ятника Воїнові–інтернаціоналістові. Причому, як з’ясувалося пізніше, багато хто з них були введені в оману і вважали, що так і повинно було бути. І вийшло, що під час покладання квітів до монумента Невідомому матросові представниками влади і громадськості ця група вже вживала «бойові 100 грамів». Така поведінка обурила ветеранів–фронтовиків, учасників бойових дій на території інших держав. Як можна було пройти повз могили тих, хто поліг смертю хоробрих у боях з фашистами?
Ніколи не забуду момент, коли мені вручали орден Червоної Зірки. В 1984 році лежав я після тяжкого поранення в Кабульському госпіталі, і тоді поранених відвідало командування 40–ї армії. По–батьківському присів до мене на ліжко генерал Ремез, довго у мене розпитував про тяжкі втрати у батальйоні. Потім він поклав руку мені на плече і сказав: «Ну що, лейтенанте, ти нагороджений орденом!» У мене перехопило подих, засльозилися очі, закалатало серце. І одразу зринуло у пам'яті – таким же орденом мій дід у Велику Вітчизняну був нагороджений, а прадід – повним Георгіївським кавалером був. Це неможливо описати словами, це потрібно відчути!
А сьогодні мене мучать інші почуття, після того, як довідався, що в Одесі 28 січня 2013 року була проведена нарада посадових осіб міськради, силових структур і представників усього лише декількох громадських організацій, за результатами якої ухвалено рішення, яке фактично виключає церемонію покладання квітів 15 лютого до монумента Невідомому матросові. Чому? Таке рішення ми вважаємо образливим і неприйнятним для абсолютної більшості ветеранів, серед яких і бойовий генерал Лев Миколайович Горєлов, Почесний громадянин Одеси, учасник бойових дій у період Великої Вітчизняної війни, колишній військовий радник в Афганістані. Зовсім протилежну й правильну позицію, яка передбачає покладання квітів до монумента Невідомому матросові, посів голова Одеського обласного комітету ветеранів війни в Афганістані Володимир Переверзєв. Його підтримали керівники ветеранських організацій.
Викликає подив той факт, що на нараду до міськради запрошено було тільки обмежене коло керівників ветеранських організацій. З якої причини? Особисто я, як голова правління асоціації «Ветеранський рух Одеського регіону», був внесений до списків запрошених, але мені не сповістили про зустріч. Якби я був на тій нараді, то такої ганьби, інакше не скажеш, постарався б не допустити.
Адже стосовно до пам'яті про воїнів, котрі полягли у боях з фашизмом, не може бути подвійних стандартів.
Особисто я разом з родиною 15 лютого, після панахиди по загиблих бойових побратимах, спо–чатку вшануємо фронтовиків, вклонимося їхнім могилам, покладемо квіти до монумента Невідомому матросові, а потім уже прийдемо з квітами до пам'ятника Воїнові–інтернаціоналістові.
