Хочу розповісти про випадок, який стався зі мною рік тому. Я очікувала поїзд на Київському вокзалі. Зала чекання була залюднена. Напроти мене сів підліток, судячи з усього, це був безпритульник. Усіх бентежив запах, що йшов від підлітка. Він виглядав дуже стомленим і швидко заснув. Біля безпритульника сіла жінка. За хвилину вона покликала охоронця, обурюючись і вимагаючи, щоб безпритульника вивели із зали, з очевидної причини. Охоронець почав будити безпритульника, але він не прокидався. Тоді охоронець почав його з усіх сил штовхати, ударяючи дитину головою об металеву лаву, безпритульник все одно далі спав. Я не могла за цим байдуже спостерігати, тому зажадала від охоронця «людянішого ставлення», а також, щоб він зателефонував до служби у справах дітей, а не випихав його просто на вулицю. Охоронець грубо відповів: «Візьміть його до себе жити, якщо ви така добра», але став обережніше будити підлітка. У підсумку він розбудив його і виштовхав із зали. Жінка, яка покликала охоронця, перестала кричати, але ще довго обурювалася. Я дивилася услід охоронцю із хлопчиком, а в душі – почуття сорому, що часто бачу таких хлопців, а в телефоні навіть не збережено номер служби у справах дітей…
Останнім часом актуальною проблемою суспільства є не просто безпритульність як абстрактне явище, а конкретно дитяча безпритульність. І ці діти – майбутнє нашої країни, але чи буде воно світлим як для суспільства, так і для безпритульників, коли вони виростуть і почнуть займатися незаконною діяльністю. Це зараз вони «жебрають», а, подорослішавши, почнуть красти, грабувати і вбивати. Без освіти і документів, часто йдуть на злочин, щоб якось прожити. Їх ніхто не навчив, як жити правильно. Чи винні вони в тому, що «несумлінні дорослі», користуючись їхньою беззахисністю, залучають до участі в зйомках порно-роликів або змушують стояти із простягнутою рукою...
Так, вони не винні. Але люди все одно ставляться до них гидливо, як до тварин, і часто коли ті просять на шматок хліба, проганяють їх, обзиваючи лайливими словами. Чи винен той хлопчик на вокзалі, що в нього таке життя? Упевнена, багато хто з вас зараз вважає, яким злим виявився охоронець, що викинув бідну дитину на мороз. На жаль, це не єдиний випадок людської жорстокості стосовно безпритульних дітей. У Латинській Америці існують «загони смерті», які беруть правосуддя у свої руки. Багато тих, хто працює в судовій системі, поліції, засобах масової інформації, сфері бізнесу – і взагалі населення в цілому, – вважають, що для цивілізованого суспільства вуличні діти становлять небезпеку в моральному плані. Дані ООН шокують: щодня в штаті Ріо-де-Жанейро у середньому вбивають трьох вуличних дітей. Тепер бути варваром модно. А як же гуманність?
Я розумію, що, прочитавши статтю, ви не побіжите збирати безпритульних дітей, щоб організувати притулок. Я не закликаю вас до подібних дій, бо розумію, що не кожен на таке наважиться. Не в кожного на це вистачить терпіння й коштів. Ми не можемо забезпечити житлом 100 мільйонів нужденних, навіть за великого старання. Але усі, без винятку, можуть ставитися до них по-людськи. Просто розуміти, що їм важко живеться, ніхто про них не дбає і не любить. Гадаю, кожен погодиться з висловлюванням Франсуа Рабле: «Що може дати одна людина другій, крім краплі тепла, і що може бути важливіше від цього?»
Як відомо, безпритульність – одна із глобальних проблем людства. За оцінками ООН, у нашому світі 100 мільйонів безпритульних. Безпритульність, що породжується різними причинами глобального, регіонального і місцевого значення, має на увазі відсутність можливості забезпечення житлом великої кількості жителів планети. Безпритульність може бути добровільною або вимушеною. Як ви гадаєте, скільки безпритульних у нашій країні? За офіційним даними, в Україні – 30 тисяч, неофіційно – 130 тисяч. За даними дитячого фонду ООН «Юнісеф», кількість безпритульних дітей і підлітків віком від 10 до 19 років в Україні становить близько 150-160 тисяч.
